/ Грудень 31, 2019/ News, головна, головна, Журфак-інформ

Інтерв’ю з переможницею конкурсу студентських матеріалів про праволюдяність на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи

«Праволюдяність» – надзвичайноважлива тематика, над якою журналістам слід працюватипостійно,бо життя «багате» на випадки порушення прав людини, несправедливість, дискримінацію… Журналістам требарозповідати про ці проблеми, привертаючи увагу суспільства до необхідності їхнього вирішення.Саме тому тематика прав людинимає бути невід’ємноюскладовоюй журналістськоїосвіти. Вповні усвідомлюючи це, на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи, де постійно працюють 17 редакцій студентських навчальних газет, вирішили провести конкурс на кращий матеріал про захист прав людини. Захід тривав майже місяць, і сьогодні ми спілкуємося з його переможницею, студенткою 4 курсу Анастасією Голубєвою. Її матеріал також у доступі на нашому сайті.

Чому тебе зацікавила тема захисту прав людини?

Ця тема цікавить мене не так давно, насправді. Тут мені допоміг університет і, власне, сама журналістика не тільки як наука, а й як стиль життя, адже я почала систематично продивлятися новини, вчитуватися в них та згодом зрозуміла, скільки у нашому світі соціальної несправедливості. До того ж, мій факультет надав мені можливість стати учасницею Медіафестивалю «Праволюдяність», а ще попрацювати у одному виданні, і там я зазвичай писала на тему захисту прав та висвітлювала життя людей з інвалідністю, зокрема, от відносно нещодавно брала інтерв’ю у голови проекту «Звук Тиші». Дуже круті люди, як і всі, які роблять нашу країну кращою та сучаснішою.

– В чому особливість роботи над такою важливою тематикою?

Особливість в тому, що в решті решт скільки б ти не працював чи працювала, завжди буде якийсь момент, якась «біла пляма» у твоїх знаннях з цієї тематики. Ми всі є заручниками деструктивних стереотипів, і рефлексія цієї відсталої картини світу займає багато і часу, і сил.

З якими труднощами ти зіштовхнулась при підготовці матеріалу?

Під час підготовки матеріалу труднощів не було. Я знала, що і як я хочу подати у цьому тексті. Я одразу придумала концепт і реалізувала його приблизно за дві години. Труднощі були до цього: всі ці роки, що я вчилася писати, писати навіть коли нема натхнення, писати на колінках, писати, коли я хочу плакати чи веселитися чи грати в комп’ютерні ігри… Тобто писати, коли це треба, а не коли хочеться.

До того ж, труднощі були із руйнуванням товстенних стін стереотипів, які замкнули мій розум. Це зараз мені зрозуміло, що, наприклад, пандус – це така ж важлива річ для всіх людей, як і сходинки. І що маломобільні люди – це не тільки ті, у яких є інвалідність, а всі без виключення у тій чи іншій ситуації. Та ще рік тому я про це не думала взагалі, а зараз хоча б уявлення маю, зокрема завдяки Медіафесту.

Не можу не сказати, дуже хочу поїхати туди знову. І вся інформація ще й не одразу доходить до мозку, це ще треба до неї систематично повертатися, думати, рефлексувати…

– Як на тебе вплине перемога в цьому конкурсі?

 – Перемога… Я не знаю, як вплине. Сподіваюсь, в першу чергу, що моя робота хоча б трішки допоможе нашому суспільству зробити крок у світле майбутнє, хай навіть цей внесок буде як крапля у морі.

Ні, ну, знаєте, якщо це допоможе мені заробити додаткові бали для вступу до магістратури, я буду тільки рада… [сміється].

Чи збираєшся ти й надалі працювати над цією тематикою?

Так! Звісно, ця тематика хвилюватиме мене якщо не все життя, то ще дуже-дуже довго, і я планую працювати над цим і після того, як вийду з AlmaMater. А щодо найближчих планів, вже після свят я повернуся до волонтерської журналістської роботи, де буду й надалі висвітлювати теми, пов’язані з правами людини.

Виходячи з власного досвіду, які б поради ти дала журналістам, які хотіли б працювати над тематикою щодо праволюдяності?

По-перше, чіплятися за будь-яку можливість розширити свій кругозір з цієї тематики. Якщофакультет відправляє на якийсь захід, треба туди їхати однозначно, ніяких лінощів чи «мені харить». Якщо попалася гарна стаття з цієї теми, треба сідати аналізувати, порівнювати, відбирати собі контент з цієї проблематики. Звісно, слід перевіряти, як там у західних сусідів ситуація із захистом прав… Також варто знати, як на нові рішення реагують люди з інвалідністю чи інша соціальна група, життя якої ці рішення мають покращити.

Звісно, буде неймовірно корисно, якщо вдасться поспілкуватися з людьми, які просто знають це питання краще. Це зокрема можуть бути представники правозахисних організацій. І боятися нічого не треба, це завжди (принаймні, у мене це було так!) активні, грамотні і дуже доброзичливі люди, і з ними цікаво, бо зазвичай вони творчі й креативні, а до того ж здатні до глибокого аналізу стану нашого суспільства.

– Що для тебе «праволюдяність»?

Праволюдяність для мене, в першу чергу, – це можливість зробити внесок у розвиток правозахисної журналістики, яка вкрай необхідна нам зараз. А якщо казати в контексті глобальному, для мене персонально це вихід. Точніше сказати, перехід у новий час, де більш комфортно, спокійно, сучасно та просто приємно існувати, і неважливо, який чи яка ти Людина.

Володимир Татчин

Share this Post