Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Про студентів, викладачів, нрави та особисте: Пані Тамара ексклюзивно для «Моменталіста»

Це не імітація професії, а справжнє покликання! Щодня проходимо повз десяток роками знайомих людей і помічаємо їх лише тоді, коли в аудиторії забули телефон, у туалеті курсову, або застрягли в ліфті. У таких ситуаціях їх не «тегають» у Facebook і не відзначають на світлинах в Instagram. Можливо, ці люди не захоплюються Тарантіно, та й Міхалкова навряд дивилися, але вони цікаві хоча би тому, що знайшли мотивацію не скласти руки і з усією душею поринули у «сродну» працю. Тамара Марківна Шуберт саме з таких! Фея з клунком у руках, вона гроза курців і молитовниця про напоумлення душ наших. Хто знає, можливо, вона мала на увазі саме вас!?

Тамара Марківна, розкажіть, звідки Ви і як потрапили в ОНУ?   

—  Я приїхала з Молдови. В Одесі вже 50 років. Я — молдаванка, але молдавську вже дещо забуваю. У травні мені буде 70. В Одесі я пропрацювала 30 років на заводі «ЗОР», там і чоловіка втратила. Під час чергової перевірки мала бути чистота, а він поліз на висоту 5,5 метрів (вочевидь, для технічних робіт), звідти впав. Зламав руки, ноги, хребет — робили операцію, але він загинув. Залишилася одна з 2-ма дітьми, уявіть собі! Ні батьків, ні чоловіка, ні квартири… Прибирала на заводі, потім прийшла сюди. Працюю і не дивлюся на жодну втому! Навіть

не знаю, звідки у мене ті всі сили беруться! Я — євангелістка. Віра в Бога мені дуже допомагає. Після роботи ще їду на «Молдованку» на молитву: на Болгарській знаходиться церква, яку відвідую. Після молитви на «Таїрово» додому. Вдома — приблизно о 20.00.

Фото: Вікторія Гапчук

Нам відомо, що В ОНУ навчалися Ваші діти. Розкажіть, де вони зараз?

—  Син журналіст і географ — пише статті в журналі, живе поруч. Донька закінчила філологічний факультет — українська мова та література, заміжня, мешкає в Тернополі. Маю онуків. Онук ходить у 2-ий клас, а меншій 5 років.

Ви щодня виконуєте безліч роботи. Є в ній щось, що Вам подобається?  

— Студенти подобаються, але я хочу, аби вони змінилися в кращу сторону, кинули потихеньку пити й палити — вели здоровий спосіб життя. Так-то вони нормальні! Тільки оце все їм шкодить!

 

У яку суму оцінюється Ваша робота? Вам дають премії/заохочення?

 —  Ну так… Раз на рік дають допомогу, якщо я прошу. Зарплата дуже скромна.

Маєте конкурентів? Хтось колись хотів усунути Вас з посади?  

—  Були різні випадки… Робота подобається, а колектив не подобається!

За 20 років в ОНУ ви знайшли друзів, у вас є приятелі?

—  За 22, перепрошую! Труба хороший і всі декани також! Ще Лідія Миколаївна Голубенко чудова жінка, потім Кузнєцов…

Ви знайомі з нашим ректором?                                                              

—  З ким…?

З Ігорем Миколайовичем!

— У нас хороші стосунки. Вітається постійно. Він навіть зібрав усіх деканів і сказав їм: «Якщо Тамару

прибрати, то ми загинемо духовно і фізично!» Він поважає і цінить. Мою працю цінують усі.

Знаєте когось з факультету журналістики?

Фото: Вікторія Гапчук

—  Журналісти? Знаю-знаю… Декана Вашого знаю. Лєна її звать! Хороша жінка, молюся за неї. Я за всіх деканів молюся.

На якому поверсі освітяни найкраще дотримуються чистоти?

—  Чистіше на 4-му поверсі і на 1-му: там коридори миють щодня. А я лише по сміттю: прибираю його на вулиці і в приміщенні.

Якби у вас була можливість публічно звернутися до нашого студентства, що найголовніше Ви би нам сказали?

 —  Найголовніше… Найголовніше в житті —  це пізнати Бога. Тому що людське «щастя», тобто те, що під ним розуміють, це справжнє нещастя! Ми завжди боремося зі своєю плоттю: вона хоче їсти, пити, спати, гуляти, а потрібно боротися за душу, за людське в собі!

Студентська громада звертається до Ісуса хіба що перед іспитами. Як ви гадаєте, це варто робити частіше?  

—  Щодня я їх сварю з різних причин: за куриво зокрема, але люблю їх  і під час сесій постійно молюся за них! Є ж і хороші. Нехай їм Бог допомагає!

А як взагалі, як відрізнити «хорошого» студента від «нехорошого» ? Чи для Вас усі хороші?

—  Усі хороші! Заважає куриво тільки, а так, на рахунок навіть подання, або коли хтось хворий, то вони все це організовують, допомагають, збирають кошти — загалом, все нормально! Сварю їх ще дуже за те, що взимку ходять в коротких шкарпетках з голими ногами. Це їм шкодить. За одяг дуже з ними сперечаюся!

Якої мінімальної довжини має бути «зразкова» спідниця?

— Ось так (показує). Хоча б до колін!

Серед викладачів є такі, що порушують дисципліну? Їм робите зауваження?

— Мені викладачі всі подобаються. Не знаю, як вони зі студентами спілкуються, а зі мною лише по-хорошому! Хуліганів немає.

Вікторія Гапчук