На честь 155 річчя ОНУ імені І. І. Мечникова наша редакція мала щасливу нагоду взяти інтерв’ю у випускниці університету Пащенко (нині Сільвестрової) Тетяни, яка також здобувала кваліфікацію журналіста.
- Наскільки мені відомо, Ви закінчили філологічний факультет і здобули спеціальність журналіста в ОНУ імені І.І. Мечникова. Що зумовило вибір саме цього вищого навчального закладу і чому саме журналістика?
Чесно кажучи, навчаючись у школі, про професію журналіста не замислювалася. Мріяла вступити до Київського театрального університету і стати актрисою. Але батьки не дозволили мені переїхати в інше місто та запропонували обрати вищий навчальний заклад в Одесі. Спеціальність, яка найбільше мені нагадала акторську професію – це була журналістика. На щастя, моїх батьків і моє, в університеті імені Мечникова відкрили кафедру журналістики. Склавши три вступних іспити, я стала студенткою ОНУ ім. Мечникова. До речі, тоді на нашому курсі навчалося всього 12 студентів. Ми були третім випуском кафедри журналістики. - Як склався Ваш професійний шлях і яку роль в особистісному становленні відіграв університет?
Професійний шлях почався з практики на першому курсі. Щоправда, тоді статті, які писали для газети «Чорноморські новини», більш нагадували шкільні твори. Все було так правильно написано з красивими літературними порівняннями, хоча, відверто кажучи, статті виглядали трохи занудними. Відчуття журналістського тексту з’явилося на третьому курсі. Поштовхом стала стаття «Скільки коштує весілля?». Героїнею була моя однокурсниця, яка вирішила на третьому курсі вийти заміж. Ось тут я використала не тільки здобуті знання, а й акторські здібності: попросила свого друга зіграти роль мого нареченого і пішла збирати інформацію до туристичних агенцій, салонів весільних суконь та агенцій з організації свята. Збирала інформацію під прикриттям, тому що відверто про ціни зі мною, як з журналістом, говорити не хотіли.
Справжня вже робота почалася, коли після закінчення університету влаштувалася на державне телебачення у редакцію новин. Саме тут довелося братися не тільки за культурні теми, а і за соціальні, економічні, політичні. Підготовка до виїзду на зйомку починалася напередодні. Треба було розібратися у тому, що таке кадастр, які нові банківські системи запускаються, що таке дотації і опановувати нову термінологію у спілкуванні з представниками різних професій. Та, безумовно, стати сміливішою: якщо ти першим не візьмеш синхрон – тобі доведеться у сюжеті дублювати те, що покажуть і на інших каналах. А інтерв’ю жвавіше, коли людина відповідає вперше.
І в цій ситуації професійна освіта дуже допомагає. І я маю на увазі не практичні навички (їх напрацювати легко), я про теоретичні фундаментальні знання. Як би це пафосно не звучало. Вони приходять на допомогу у найнеобхідніший момент. Хоча в університеті на парах іноді здавалося, навіщо мені запам`ятовувати всі ці терміни та поняття.
До речі, відточити журналістське бачення світу допомагає нестандартний підхід викладача. Мені пощастило. На одному з курсів наша викладачка Тетяна Шевченко запропонувала нам узяти казки «Снігова королева», «Червоний капелюшок» та «Попелюшка» і, використовуючи основні події, як факти, написати замітку, інтерв’ю та репортаж. Минуло 12 років після закінчення університету, а текст своєї замітки я досі пам’ятаю.
«За даними датської інформаційної агенції «Anderson story» невідомим тролем було розбито унікальне дзеркало. Унікальність його полягала у тому, що воно спотворювало всю відбиту у ньому дійсність. На місце злочину був помічений маленький хлопчик Кай. Він зник. І це – не єдина жертва. Як в подальшому будуть розвиватися події, досі невідомо». - Що для Вас означає бути журналістом?
Вміти слухати свого співбесідника, імпровізувати, бути незаангажованим та не забувати, що ви працюєте в команді, не перетягувати ковдру на себе. - Якими якостями має володіти сучасний журналіст?
Почуттям гумору. Мати професійну освіту. Не забувати, що всю інформацію та всі джерела треба перевіряти мінімум тричі. Ми не маємо права поширювати фейки – для цього є спеціально навчені люди. - Мені відомо, що Ви дуже творча особистість. Розкажіть, будь ласка, про Ваші захоплення і чи вдавалося це поєднувати з навчанням?
Оскільки мені пощастило обрати творчу спеціальність, поєднувати захоплення з навчанням було легко. По-перше, у вас з’являються нові знайомства, по-друге, не знаєш, коли твої нові знайомі можуть стати героями твого сюжету чи ефіру. - З огляду на Ваш досвід, що б Ви порадили студентам ОНУ, які зараз здобувають знання.
Любити людей, які є героями ваших історій та ефірів.
Спробувати усі роди та жанри журналістики.
У майбутньому розпочати роботу з редакції новин. Стільки контактів, вдалих та невдалих сюжетів, нервів, винахідливості та сміливості ви не знайдете ніде.
Ставитися до своєї роботи, як до хобі. Тоді ви будете робити це із задоволенням. - Які найяскравіші моменти студентського життя Ви могли би згадати сьогодні? Що особливо запам’яталося та, можливо, викликає у Вас усмішку та приємні емоції?
Саме студентське життя – мій найяскравіший момент. Коли в тебе лекції читають, наприклад, викладачі з почуттям гумору та, особливо, коли це почуття не зникає у викладача і під час сесії.
Приємно було скласти випускний іспит на 5 курсі Євгену Джиджорі у соцмережі. Євген Володимирович провів безпрецедентну на той час акцію. Сказав, що поставить п`ятірку першому, хто впродовж 4 хвилин відповість йому у месенджері на три питання. Я відповіла, потім, про всяк випадок, сміливо перечитала увесь конспект, а вранці не знала, як запитати, чи ще дійсна та акція з п’ятіркою. Виявилося, що викладач не пожартував й іспит я вчора таки склала. - І наостанок, що б ви хотіли побажати своїй Alma mater у День народження?
Належного фінансування. Щоб майбутні колеги навчалися у теплих аудиторіях, обладнаних за державний кошт усіма сучасними гаджетами для всебічного опанування професії. Дуже хочеться, щоб українська журналістика стала брендом і під час своїх тренінгів BBC наводили її у приклад. У приклад, на який варто орієнтуватися.