«Привоз»… Одне з найколоритніших місць в Одесі. Для когось це звичайний базар та місце, де можна дізнатися останні міські плітки, а для когось місце, де можна добре поїсти, не витрачаючи на це жодної гривні. Хтось може сказати, що від одного виду і запаху цього місця починає нудити, а комусь подобається ходити між рядами, торгуватися і слухати іскрометні жарти. То який же він, справжній «Привоз»?
Щороку сюди натовпами приходять туристи, прочитавши в Інтернеті, що тут можна відчути атмосферу тієї старої Одеси. Напевно, нерозуміючій людині буде не важко тут загубитися в кілометровому ряду продавців, які намагаються заманити будь-якими способами до свого товару. Тому краще туристам туди одним не ходити, а то вийдуть з порожніми кишенями й повними пакетами риби, копченостей і ковбасами з Любашівки.
Можна також розповісти про недоліки, які бачать наші іноземні гості. Про бруд під ногами, голосні матюки (хоч вони і не розуміють), про шанс нарватися на грубість, але цей репортаж не про це. Кореспондент «Prostir» хоче передати дух знаменитого одеського ринку.
Хто ходить на «Привоз»? Відповісти на це питання настільки складно, що аж страшно. За розповідями продавців, «Привоз» — місце, де гуляють «синяки», «хохмачи» і студенти. Ох, вже ці жарти та одеський жаргон самі проходять в голову. Ну, а насправді, всі приходять на «Привоз», тому що знають, що тут можна знайти все домашнє, а це найголовніше.
Коли тільки заходиш на «Привоз» з боку автовокзалу, проходиш ряди з одягом. З кожного боку ти чуєш «Курточки, маечки, джинсики!», «Мужчина, заходите, привезли новую партию трусиков!», «Женщина, курточка чистая Италия, моя дочка в такой отходила 5 лет!». І який «Привоз» без людей, які не будуть торгуватися? Раз у раз чуєш постійно «Девушка, джинсики 650, продам за 600». І як тут вірити? А ось як роблять мудрі покупці, які пройшли вже такий етап. Бачиш куртку за 700, підходиш до іншого продавця, починаєш розпитувати, кажеш що в іншому місці дешевше, починаєш відходити і оп … знижка на 150 грн. І кому від цього погано?
Але знайти хорошу знижку на «Привозі» не є єдиною особливістю. Ну наприклад, ви знаєте як відрізнити продавця одягу від продавця на рибному ряду? Фартушок з рюшами та ваги поруч — не головна відмінність. Яскрава морквяна помада, спортивний костюмчик темно-синього кольору і високе начісування — ось це справа.
До речі про рибний ряд, а ви знали який улюблений жарт у торговців рибою? А я вам скажу — «уху ели?». Як тільки ти опиняєшся в цьому місці, то відразу відчуваєш цей запах, яким просочилися вже усі прилавки. Такого вибору ви ще ніде не бачили. Барабулька, мідії, ікра тріски, але популярністю користуються бички («не тот, что пасётся в поле, а тот, что живет в море», як кажуть торговці) та дунайський оселедець, якраз сезон. Ось, наприклад, якщо підійде до Світлани, вона вас не образить і дасть спробувати ікру, ще й заспіваєте разом з нею. А якщо вам закортіло побачити, як мистецьки для вас почистять рибу, то звертайтеся до дядька Сашка. Поспілкуєтесь з ним та дізнаєтеся багато рецептів страв, які можна приготувати зі «свежей дунаечки».
А який запах стоїть біля прилавків зі спеціями. Така велика кількість яскравих кольорів підніме настрій навіть самій сумній людині Одеси. «За традицією» спеції продають узбеки та азербайджанці. Чому так? А тому що східна кухня немислима без спецій. І хто, як не люди Сходу, краще в них розбирається.
У найбільшого прилавка зі спеціями ви зможете познайомитися з найдружнішим і привітним продавцем, на його думку, Ізатуллой. Але щоб не ускладнювати собі життя, називайте його просто Ігор. На його прилавку красуються великі лотки зі спеціями, від запаху яких зносить дах. Сам Ігор з Узбекистану, торгує давно, ще з часів Радянського Союзу. З помітним акцентом він розповідає про те, що прянощі вирощує в Узбекистані, а потім перевозить в Україну. Роботу свою любить, тому що йому в задоволення обслуговувати український народ.
Але Ігор не єдиний, хто радує «Привоз» солодощами з країн Близького Сходу. Наприклад, Саміт, цінитель жіночої краси, завжди радий бачити красивих дівчат у свого прилавка. Цей прекрасний мужчина теж родом з Узбекистану, і ніколи не скупиться та робить гарну знижку.
Його постійна покупниця Юлія розповідає: «Завжди купую у Саміта фрукти та овочі. По-перше, дешево. Для дівчаток можу сказати одне: просто підморгніть та посміхніться. За це він вам подарує зайвий кілограм просто так. По-друге, все дуже смачно. В мене була навіть ситуація, коли я взимку купила великий пакет мандаринів, майже задарма, щоб відвезти в Татарбунари, як гостинець. І що ви думаєте? Забула пакет в автобусі. Ось це комусь пощастило».
«Привоз» — це люди, які попри тяжкий труд, зміну влади та пори року, залишаються з усмішкою на обличчі. Можливо, це «маркетинговий хід», але то вже інша історія.
Лідія Манастирліу, 2 курс, Prostir