Інші учасники програми академічного обміну, сідаючи у літак, певно уявляли, що наступні чотири місяці їхнього життя будуть схожими на фільм «Шкільний мюзикл». Оскільки я цей знаковий продукт кінокомпанії Disney не дивилася, чого очікувати від досвіду навчання в Сполучених Штатах — я і гадки не мала.
Подорож на інший край світу складалася з трьох рейсів: спочатку з Києва до Амстердаму, а звідти крізь Атлантичний океан до самої Атланти. Другий переліт зайняв понад дев’ять годин, за які я встигла поїсти, тричі поспати та подивитися два фільми (і знов «Шкільний мюзикл» «в прольоті» — справжня іронія долі). Останній же переліт був з Атланти у Нешвіль, з якого таксі за півтори години привезло мене у маленьке місто у штаті Кентуккі. Місто, в якому я залишилася на довше, ніж планувала. Місто, в якому розташований Університет Західного Кентуккі.
Гуртожиток
У першу чергу, з повною валізою та важким рюкзаком за плечима, я відправилася до гуртожитку. Закінчивши швидку реєстрацію та отримавши ключ від своєї кімнати та пароль від Wi-Fi, разом зі своєю Resident Assistant, або просто Ар-Ей, я відправилася на свій поверх. Ар-Ей — це студенти, які підпрацьовують у гуртожитках. Вони стежать за тим, аби усе було за правилами, та допомагають студентами, якщо вони цього потребують. Щомісяця Ар-Ей проводять інспекції кімнат. Аби не отримати прочухана, який може перерости у позбавлення годин для відвідувачів, що потім може перерости у виселення з гуртожитку, кімната має бути прибраною, наскільки це можливо, та охайною (також з нюансами). Суворо забороняється вішати будь-що на стелю та руйнувати меблі. Також у кімнатах не можна мати алкогольні напої, цигарки, свічки або електрогриль.
Ліфт прибув на потрібний поверх досить швидко. Хоч на годиннику було лише близько восьмої години, за вікнами вже було темно. Двері відчинились, і переді мною постала розрахована на двох людей кімната. Кожному дістаються ліжко з матрасом, стіл та стрілець, шафа та комод, три полиці. Для порівняння, за словами Дар‘ї Кристофович, студентки ОНУ імені І. І. Мечникова, яка живе в нашому гуртожитку, в Одесі студенти живуть по троє. Кімнати обладнані ліжком, шафою із вмонтованим дзеркалом, також є стіл, стілець, полиці і невеличка тумба. В американському гуртожитку туалет, душові кабінки та кухня розташовані на кожному поверсі. Тарганів, за плітками, також можна знайти хоч на третьому, хоч на п’ятому — хоча мені, напевно, пощастило. Із дикої природи всередині гуртожитку мені довелося побачити лише павука Тома та маленьке сонечко, що полетіло до того, як я встигла дати йому ім’я.
До речі, ще цікава річ про гуртожитки — хто в них може жити. Якщо у нас для того щоб отримати кімнату, треба потрапляти у певну категорію, наприклад бути студентом з іншого міста, в Америці треба відповідати певним обставинам, аби не жити в гуртожитку. Такою обставиною може бути вік (21+), кількість набраних годин (більше 60) або реєстрація місця проживання в радіусі 50 миль, тобто 80 кілометрів.
Аби потрапити у гуртожиток треба відсканувати своє студентське ID. Цю картку усім новим студентам видають безкоштовно. Втім, ті хто її загубив, мають придбати нову, якщо не хочуть спати під зірками, які тут, на відміну від американських мегаполосів, видно. Нова ID-картка або новий ключ коштують $25.
Навчання
Певно, головною відмінністю навчання в США та в Україні є те, що в Америці студенти самі вибирають, які класи вони хочуть брати. Не існує єдиного розкладу, якого б дотримувалися студенти третього курсу другої академічної групи. Взагалі то, і академічних груп не існує, і поняття курсів трохи інше. Студенти діляться на freshman, sophomore, junior та senior в залежності від кількості годин, які вони провчилися. Кожен сам або разом зі своїм академічним куратором створює розклад на семестр. Тому і може вийти, що на занятті з журналістики сидітимуть студентка-«першокурсниця», яка здобуває фах журналістки та студент-«другокурсник», що прагне стати архітектором.
Також відмінним є те, що в США є концепція «мейджорів» та «майнорів». Major — в перекладі на українську освіту, головна спеціальність. Minor — виходить, другорядна спеціальність. Аби її отримати, треба відвідати як мінімум сім предметів з бажаного майнору. У кожного студента є і major, і minor. На сайті університету зазначено, що студентам, що вивчають журналістику, рекомендовано отримувати minor з економіки, соціології, будь-якої іноземної мови, філософії, історії, кримінології тощо.
Мінімальна кількість предметів на один семестр — чотири, максимальна — шість. Протягом першого тижня занять студенти можуть змінювати обрані предмети, а в разі якщо вони спочатку зареєструвалися на більше ніж чотири курси, вони можуть просто відмовитися від одного чи двох. Причиною для зміни або відмови може бути будь-що — про причини ніхто не спитає.
Під час занять студенти активно спілкуються з викладачами. Домашнє завдання, як правило, відправляється на пошту або завантажується на спеціальну платформу, де потім можна побачити свою оцінку. Після того як заняття скінчилися, студенти можуть відвідати «офісні години» викладачів. Цим, здебільшого, користуються іноземні студенти, хоч двері викладачів відкриті для усіх. Під час «офісних годин» можна обговорювати будь-що: звісно, краще почати з чогось, що стосується предмету, але далі розмова може завести навіть у спогади про дитинство. Оскільки небагато студентів користуються цією можливістю (а даремно), викладачі завжди раді вітати студентів та поспілкуватися з ними.
На кампусі Університету Західного Кентуккі існує повір’я, що тому, хто побаче білу білку, гарантовано пощастить. На щастя, між корпусами університету бігає багато і білих, і сірих білок, а також декілька ящірок та зайчиків.
Вільний час
Існує купа всього, що можна робити у вільний від занять час. В університеті є безліч організацій та клубів, які щотижня влаштовують різноманітні ігри, проводять збори, запрошують гостей, організовують фестивалі і так далі. Брати участь може абсолютно кожен — безоплатно, але інколи за попередньою реєстрацією. Під час подібних подій можна не лише відпочити та повеселитися, а й щось виграти.
Один із моїх фаворитів — grocery bingo. На перший погляд, це звичайне бінго; втім ті, хто виграє хоч в одному з перших чотирьох раундів (у кожному може бути аж до п’ятнадцяти чи двадцяти переможців), отримають приз у видгляді смаколиків: фрукти, цукерки, печиво, вівсянка і так далі. П’ятий раунд — фінал. У ньому є лише три переможці, які можуть отримати більш довготривалий приз — гамак, блендер, кавомашину тощо.
Протягом семестру також проводять багато фестивалів-ярмарків, присвячених якійсь важливій темі. Наприклад, здоровий спосіб життя або протидія домашньому насильству. Під час таких ярмарків можна поспілкуватися з представниками різних організацій, а також отримати футболку, сумку чи парасольку.
Дуже багато уваги в американських університетах надають спорту. Тут є чоловіча та жіноча команди з баскетболу, жіноча команда з футболу, чоловіча команда з американського футболу, команда з бейсболу, софтболу, тенісу, а також легкоатлети. Кожне змагання перетворюється у справжнє свято. Студенти одягають щось червоне, адже це колір університету, та відчайдушно підтримують спортсменів. Під час матчів частим, але завжди очікуваним гостем є маскот університету — Біг Ред. Відповідно до свого імені, він великий та червоний і є уособленням пагорба, на якому побудований університет. Біг Ред — не біла білка, але дати йому п‘ять чи сфотографуватися з ним — також гарна прикмета.
Навчання в Університеті Західного Кентуккі неабияк відрізняється від навчання на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І. І. Мечникова. Факультет та університет в цілому мають свій шарм, свою неповторну атмосферу… І водночас ОНУ імені І. І. Мечникова відкриває багато можливостей для студентів. І це — безцінно.
Марія Новоселя,
пресслужба факультету
Фото авторські