Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

«Сама винна» або що таке «віктімблеймінг»

Віктімблеймінг — явище, коли в скоєному злочині звинувачують постраждалого, а не злочинця. Вперше цей термін використав Вільям Райан в однойменній книзі (Blaming the Victim), що була опублікована в 1971 році. Говорячи про віктімблеймінг, часто мають на увазі злочини домашнього (фізичного або психологічного) і сексуального насильства. Але з різних причин, соціум реагує на це оціночно: «сама (жертва) винна». Адже жертви насильства не тільки не звертаються за допомогою до відповідних органів, але й не розповідають про ці інциденти близьким. Вони бояться бути звинуваченими й ще сильніше приниженими. Це провокує виникнення психологічних тригерів, травм і страхів.

Із дитинства оточення нав’язує людині, що вона «сама винна» у всьому, що з нею відбувається. Відповідно, несформована психіка дитини зберігає цю установку, що надана найближчими – батьками, а тому й надалі в дорослому віці дуже гостро реагує на критику оточуючих: «А ти чим думала, коли погоджувалася?», «Нема чого ходити вночі», «Одягла коротку спідницю, звичайно…Сама винна» тощо.

Так, доросла людина бачить виключно власну провину, шукаючи причини: «тільки я винна в тому, що зі мною відбувається, і тільки я несу за все відповідальність!»

За даними ООН кількість випадків насилля в Україні стосовно  жінок сягає близько 4 млн, і тільки близько одного мільйона не мовчать та йдуть до поліції, проте там їх чекають відмови у захисті та ті ж самі звинувачення.

Причиною страху та бездіяльності є «культура зґвалтувань» яка поширена у нашому середовищі, а саме: баналізація сексуального насильства («у чоловіків є інстинкти!»); жарти сексуального характеру; толерантність до сексуального домагання; публічний аналіз сукні жертви, її психічного стану, мотивів та історії; визначення «мужності» як домінуючої та сексуально агресивної, а «жіночності» — як покірної та сексуально пасивної; тиск на жінок, щоб вони не здавались «холодними»; припускання, що лише «доступних» жінок ґвалтують; відмова серйозно сприймати звинувачення у зґвалтуванні; навчання жінок уникати зґвалтування, замість того, щоб вчити чоловіків не чинити насилля.

Від сексуального насильства ніхто не застрахований. Це може статися з ким завгодно в будь-який час і в будь-якому місці. Люди підсвідомо бояться опинитися на її місці, тому дистанціюються: контроль над ситуацією був в її руках, тому сама винна, і це призводить до думок на кшталт: «ЗІ МНОЮ ТАКОГО НЕ ВІДБУДЕТЬСЯ, ПОКИ Я поводжуся ПРАВИЛЬНО».

Помилково створюється причинно-наслідковий зв’язок: зґвалтування сталося, тому що жінка була одягнена не так, як потрібно за нормами, випила, пішла в гості одна і так далі. Провина з злочинця (насильника) перекладається на постраждалого (постраждалу). Віктімблеймінг допомагає нам відчувати себе в безпеці, поки ми дотримуємось вигаданих правил: не гуляти пізно, не їздити в поїзді самостійно, не довіряти незнайомцям і так далі.

Навіть у ЗМІ, що мають вплив на аудиторію та робота яких при висвітленні історій постраждалих від насилля, повинна максимально відповідати журналістським стандартам, неодноразово порушуються права постраждалих, починаючи з заголовків, що засуджують жертву, закінчуючи демонстрацією самого насилля, тиском журналіста на жертву: розмовою без емпатії, аналізом її біографії та недолугими акцентами. Такий виклад матеріалу може викликати негативні почуття не тільки у постраждалої, а й у глядача.

Тож як ми можемо боротися з культурою віктімблеймінгу? Порадами поділилася психологиня та соціологиня Ганна Москаленко:

  • Уникайте використання мови, яка об’єктивує або принижує стан жінки;
  • Говоріть, якщо чуєте, як хтось інший жартує про зґвалтування;
  • Якщо людина каже, що її зґвалтували, сприйміть це серйозно і підтримайте;
  • Сприймайте критично повідомлення ЗМІ про жінок, чоловіків, стосунки та насильство;
  • Поважайте фізичний простір інших людей навіть у випадкових ситуаціях;
  • Нехай ті, хто вижив, знають, що це не їх вина;
  • Намагайтесь притягувати зловмисників до відповідальності за свої дії, не дозволяйте їм виправдовуватися шляхом звинувачення жертви, алкоголем або наркотиками як причинами своєї поведінки;
  • Якщо людина каже «НІ», не продовжуйте тиснути на неї;
  • Не дозволяйте стереотипам формувати ваші дії, ставлення та будьте активним спостерігачем. 

Наразі в Україні діє національна гаряча лінія «Розірви коло», яка спеціалізується на проблемі насильства, і завжди готова допомогти, якщо хтось постраждав від цього.

Діана Хомишена