Для одеських університетів весна стала найспортивнішим сезоном цього року, а саме квітень запам’ятався змаганнями з волейболу серед жіночих команд.
ОНУ імені І. І. Мечникова також взяв участь у волейбольних іграх. На жаль, перемогу втримати в цьому році не вдалося, проте тепер сформована сильна і дружна команда, яка згуртувала дівчат різних факультетів та курсів ВНЗу. Нижче спробуємо виділити основні етапи, через які ми пройшли («ми», тому що я теж граю за наш університет), щоб стати однією командою.
1 етап. Правильний підбір гравців.
- Як вибрати гравців до основного складу?
«Дружна і зіграна команда — запорука хороших показників на змаганнях. На вибір основного складу, насамперед, впливає індивідуальний показник гри дівчаток, техніка, впевненість, здатність орієнтуватися на полі і розуміти максимально швидко завдання, поставлені тренером і капітаном. По-друге, акцентується увага на здатності дівчат комунікувати з іншими, тому що взаєморозуміння гравців — ще одна запорука успішної команди. Але найголовніший показник, як на мене, це бажання дівчаток грати, адже, коли є бажання, можна підкорити будь-які вершини!», — Ангеліна Вовк.
2 етап. Зіграння команди.
- Основні вимоги до тренувань перед змаганнями.
«Перш за все, тренування повинні бути не тільки перед змаганнями, а систематично. Це позитивно впливає на те, наскільки зіграною буде команда, кожен гравець зможе зрозуміти і добре орієнтуватися саме на своїй позиції. А саме, перед змаганнями слід звернути уваги на «слабкі місця» команди та працювати над виправленням цих помилок. Одна з основних вимог, на мою думку, це зіграність, зібраність і бойовий настрій команди. Якщо всі гравці налаштуються на гру та робитимуть мінімум своїх помилок, то це заявка на перемогу!», — Юлія Водяна.
3 етап. Спілкування.
- Як впливають взаємовідносини між гравцями під час гри?
«Якщо в команді все добре, всі зібрані і йдуть з однією метою, не влаштовують балаган і не починають кричати один на одного, то і гра буде йти легко, бо є підтримка і настрій на перемогу. А якщо все це відбувається, то з’являється злість, нерви, а я гадаю, всі зі мною погодяться, що при цьому все виходить із-під контролю і тільки псує гру. Взагалі, один за всіх, а всі за одного!», — Анастасія Дідик.
4 етап. Мотивація і взаємодопомога.
- Як мотивація і взаємопідтримка допомагають команді перемогти?
«Мотивація і взаємодопомога — це, напевно, найголовніше, на чому будується сильна команда. У нас з цим було складно на початку, але ми змогли і переселили це. В кінці, на самій останній грі, ми вже дійсно перетворилися на команду: почали відчувати один одного, разом йти до однієї мети — ми стали одним організмом, який приносив свої плоди, і навіть за очками це було видно. Якщо на початку ми грали не так сильно, не так злагоджено, то в кінці вже давали відсіч командам, які на три— чотири голови вище за нас, тому що вони постійно тренуються. Я думаю, що в наступному році ми зможемо досягти великих результатів, якщо почнемо тренуватися раніше, і якщо відразу станемо цією командою, якою ми стали наприкінці сезону.», — Анастасія Горбань.
5 етап. Група підтримки та лава запасних.
- Якими вони повинні бути?
«Я вважаю, що група підтримки — це один з найважливіших аспектів змагань. Адже, коли ти чуєш з боку, що є люди, які переживають за твою гру, всією душею вірять у перемогу твоєї команди — це заряджає на перемогу. Так само, дуже важливо знати, що на лаві запасних сидить надійна людина, і, не дай Боже, якщо щось трапиться, то на твоє місце, або іншого гравця, стане гідна заміна!», — Наталя Томілович.
6 етап. Перемога.
- Що потрібно команді для перемоги на змаганнях?
«Перш за все, команда грає не для перемоги на змаганнях, а для того, щоб випробувати себе, свої можливості, свої сили і свою згуртованість. Для того, щоб домогтися успіху, обов’язково на першому місці повинна бути здорова спортивна злість. Ті, хто дивиться ігри Чемпіонатів України, або світу, скаже, що у цих спортсменів талант. Ні, перш за все, це їх неймовірне бажання перемогти і довести всім, що вони можуть досягти будь-яких вершин. Якою б не називали людину талановитою, все його вміння і навички пропадуть без належної, наполегливої, і кропіткої практики. Тому потрібно вміти перебороти себе на тренуваннях, пересилити своє «не можу» і «не хочу», перед «треба».
Волейбол — командний вид спорту. Тому, важливе почуття колективізму — воно досягається роками для певної команди. На перших тренуваннях тренер обов’язково знайомить дітей, просить їх розповісти про себе, підштовхує до спілкування. Коли приходить новачок в усталену команду, до нього обов’язково ставлять своєрідного наставника — будь то капітан, найдосвідченіший гравець, або просто товариська дитина, яка не тільки допоможе у вправах, а й буде своєрідним мостом між новеньким та колективом.
На змаганнях у різних містах команда не тільки грає, але і відвідує у вільний час різні пам’ятки, знайомиться з місцевими спортивними школами, і просто проводить час у колі своїх. Таким чином, протягом довгого часу утворюється хоч і невидимий зв’язок між всіма членами команди, але настільки міцний, що на майданчику навіть у самі напружені моменти всі розуміють один одного без слів.
Також слід окремо виділити холоднокровність та вміння визнавати свої помилки. Під холоднокровністю багато хто розуміє беземоційність, байдужість, зневагу. Насправді, ця риса характеру означає вміння тримати себе в руках на полі, в конфліктних і складних ситуаціях, здатність швидко адаптуватися в нестандартних умовах, таких як зміни в складі, перехід в іншу команду, або травми членів команди.
Звичайно, всі розуміють, що люди недосконалі: на скільки б не були вивірені твої рухи і прийоми, є шанс зробити помилку. Якщо таке трапляється, а це відбувається все життя, треба навчитися усвідомлювати свої промахи, а потім знову тренуватися для їх усунення. І, звичайно, перемога на змаганнях залежить не менше й від зовнішніх факторів: від тренера, від можливостей, від оточення. Але найголовніше, це віра в себе — найдієвіша рушійна сила, і тренування, тренування, тренування…», — Анастасія Клочкова, капітан команди.
Євгенія Лойтра