«Що Ви робите? Ви вся розпухли від голоду!»

     Станом на 2018 рік Голодомор офіційно визнаний геноцидом українського народу в 18 країнах світу: Австралії, Ватикані, Грузії, Еквадорі, Естонії, Канаді, Колумбії, Латвії, Литві, Мексиці, Парагваї, Перу, Польщі, Угорщині, Португалії, Україні, США, Аргентині та шести церквах: Католицькій, Українській греко-католицькій, Константинопольській православній, Українській православній (Київського патріархату), Українській православній (Московського патріархату) та Українській автокефальній православній. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», у якому Голодомор визнаний геноцидом українського народу.
Більше 60 років тема трагедії 1932-1933рр. була забороненою, і тільки з 1990-их років усі змогли дізнатися про сумну сторінку з власної історії. В Україні й досі живуть десятки тисяч людей, які пам’ятають про жахливі події Голодомору й можуть донести унікальні свідчення до нинішнього й майбутніх поколінь. Безумовно, нашій країні важко духовно відроджуватися й повертати здоров’я нації, адже багато позаду могил, занадто великі втрати, та правда варта заподіяних втрат. Дізнавшись про минулі страждання, крок за кроком пройшовши заново дорогу своєї далекої й близької історії, народ віднайде себе і, можливо, не повторить помилок своїх предків.
Голодомор – трагедія, яка не просто «зазирнула у віконце», а нещадно вломилася без запрошення ледь не в кожну сім’ю. Муки виснаження змушували голодуючих їсти траву, різні сурогати, гризунів тощо. Селяни змушені були їсти щавель та кропиву, а від споживання цих рослин хворіли водянкою, втрачали розум і вмирали. Першими помирали чоловіки та діти.
Головною причиною Голодомору, за словами кандидата істор. наук Токар Наталії Миколаївни, було вивезення продуктів та худоби з України, адже була необхідність забезпечити хлібом робітничий клас Росії. Комуністична влада безжалісно забрала зерно з території України, не залишивши людям навіть мінімуму для запобігання голодної смерті. Наталія вважає, що голодомор мав штучний характер, і його походження було не з причини неврожаю, а через свідомо реалізований тодішнім політичним керівництвом план. Політики наперед спланували голод з метою фізичного винищення українських селян. Голодомор можна назвати геноцидом української нації, оскільки влада позбавила народ їжі з метою «відфільтрувати» наших предків.
За даними Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, за часи Голодомору загинуло 3,2 мільйони українців. Більше за все жертв було в Одеській (326 900), Харківській (1 037 600), Київській (1 110 800), Дніпропетровській (368 400), Вінницькій (545 500), Чернігівській (254 200) та Донецькій (230 800) областях.
З розповіді Орел Надії Олександрівни, у минулому викладача вищої категорії французької та української мов Олександрійського коледжу, дізналася про таку її сімейну історію. «Моя мама народила першу доньку в 1932 році. Тут неврожай, на руках дитятко, стара свекруха, свекор, а їсти нічого. Одного дня вона працювала на городі, коли підходить до неї сусідка, поглянула на матусю й ахнула: «Що Ви робите? Ви вся розпухли від голоду! Терміново рятуйтеся, адже у вас однорічна дитинка». Це було навесні 1933 року. Не гаючи часу, моя мама влаштувалась на три роботи та працювала день і ніч, аби отримати хоч якісь овочі чи зерно. Вона була настільки виснаженою, що не залишалося ніяких сил. Та, не зважаючи на це, зняла великі золоті сережки, взяла вишиті рушники й поїхала до Білорусі, щоб обміняти їх на якісь продукти (квасолю, горох, картоплю). Таким чином вона врятувала сім’ю й сама не померла від голоду».
Проте трагедія була не на всій території країни. Восени 1932-го року було майже 25 000 колгоспів, яким влада висунула занадто високі плани хлібозаготівлі. Не зважаючи на це, 1500 колективних господарств виконали плани, тому не зазнали карних санкцій і не знали, що таке голод.
Кандидат істор. наук Бабак Оксана Іванівна запевняє: «Так, про це майже не згадують ЗМІ, але не лише відсутність їжі вбивала людей, а й влада. Як відомо, в серпні 1932-го року Сталін затвердив новий репресивний закон про охорону державного майна. Таким чином, всіх, хто був винним у викраденні держмайна, розстрілювали. Недарма цей закон назвали «законом про п’ять колосків», тому що карали навіть за декілька колосків пшениці. Це підтверджує той факт, що Голодомор – операція зі знищенню українців, ретельно продумана владою». Оксана Іванівна вважає: «Для того, аби запобігти повторенню цієї трагедії, потрібно, у першу чергу, не обирати диктатора на місце президента. Якщо в країні пануватиме демократія, то народ зможе відстоювати свої права!».
Більше того, потрібно вже з дитинства виховувати в наших дітях патріотизм, привчати до свободи слова та бажання наполягати на своїй правоті перед владою і боротися з несправедливістю. Хвилиною мовчання та запаленням свічки ми виявляємо повагу до тих, хто пережив той час і витримав усі муки, а також згадуємо тих, хто помер. Перш ніж будувати майбутнє, треба знати минуле: читати книжки (Улас Самчук «Марія», Василь Барка «Жовтий князь»), дивитись документальні фільми, аналізувати статті та матеріали, цікавитись у своєї родини. Звісно, важко говорити про біль та муки, які терпіли українці, але це потрібно для того, щоб не повторити помилок минулого! Ця страшна історична подія українського народу не оминула жодної родини. Завдяки витримці, силі духу й вірі в майбутнє наші предки вижили, і ми, їхні нащадки, знаємо ціну хліба, оберігаємо свою землю, родину, несемо в серцях любов до ближнього. Про трагедію потрібно постійно згадувати, щоб майбутнє покоління знало історію нашої країни, її народу, а особливо тих, хто загинув у страшні роки Голодомору.

Олена Таранова

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram