#Щоденник війни: «Ми більше ніколи і нікому не дозволимо нищити наші переконання і цінності», — Анастасія Єрьоменко

Минуло півроку повномасштабної війни. Ці дні пролетіли, як один. Згадати, якими були перші дні емоції та думки, допомагають записи в щоденнику…

За ці довгі, майже нескінченні, три дні багато чого змінилося. Світ навколо став догори дригом. Ми багато чого дізналися і зрозуміли — і про країну, і про близьких, і про самих себе. Відбулася докорінна зміна цінностей та пріоритетів, яку варто відзначити.

Родичка з Італії, яка вже n-ну кількість часу не живе в Україні, дзвонить, щоб дізнатися, як ми тут. Розмова, між іншим, заходить про її ставлення до ситуації загалом. Чую слова: «Да, мы против путина, но у вас там тоже власть такая себе, запрещают на русском разговаривать, дети в школах его не учат, вас там притесняют»… І далі багато чого схожого за списком. Я слухаю і потроху випадаю. Цей потік брехні та безглуздя зупиняє мама. Ніколи не чула, щоб вона так розмовляла. Ніколи не чула, щоб вона при мені так лаялася. 

Виникає питання, а чого це взагалі хтось, хто не живе в Україні, думає, що має право розказувати, як нам тут жити? Чому вважає, що це «ненормально», коли народ України розмовляє своєю державною мовою, а влада веде мовну політику, спрямовану на зменшення вживання мови ворога? Чому всі навкруги вважають, що вони знають, як нам буде краще і що нам потрібно робити? 

Ніхто не знає. Ніхто з них не живе в Україні. Ніхто з них не бачить усе зсередини. Ніхто з них немає жодного права висловлювати свої думки з цього приводу. 

Ми — на своїй землі, зі своєю мовою, зі своєю владою. 

Ми — суверенна і незалежна держава. 

Ні наша влада, ні ми самі не потребуємо ваших безглуздих «совєтов» з-за кордону. Виїхали? Не подобалося тут? Ото сидіть там, куди поїхали, і мовчіть. Хочеться критикувати? Критикуйте власну владу і свій народ, а до нас не лізьте. Ми самі чудово справляємося, ще краще,  ніж ви там. 

Із 2014 року багато чого змінилося: держава, влада, народ. Я і мої однолітки вже не 6-класники, які багато чого не розуміли під час Революції Гідності. Ми — свідомі громадяни України, тому знаємо, чого хочемо, якого майбутнього бажаємо своїй країні. Молодші вже не знають іншого контексту відносин з росією, окрім війни. Ненависть до путіна вже в них у крові. Вони рвуться готувати коктейлі Молотова і тягати бронежилети. Дорослі кидають усі сили, щоб зберегти мирне українське небо. Ніхто не хоче бачити тут «визволітєлів» і ніхто їх тут не чекає. Кожен запекло бореться, навіть якщо зі зброї має лише насіння чи картон і маркер. І хтось дійсно міг подумати, що країну з такими громадянами можна підкорити, ще й за декілька днів? Ні, ніколи. 

Ми більше ніколи і нікому не дозволимо нищити наші переконання і цінності. 

Ми ніколи не дозволимо розповідати нам про те, що в нас тут щось не так. 

Ми самі розповімо всьому світу про те, яка Україна гарна, яка сильна і мужня в нас армія, які згуртовані та безстрашні українці. 

І ще й покажемо на практиці, якщо хтось не вірить. І влада тут теж чудова. Так, вона помиляється. Але ми можемо їй вказати на ці помилки, ми можемо її критикувати, змінювати й обирати. І вона вчиться, змінюється, стає краще. Ми маємо свободу. І за неї будемо боротися до кінця. 

Пишаємося нашим Президентом, ЗСУ, Територіальною обороною, всіма, хто допомагає нашій країні перемогти. 

Завершу фразою, що побачила у Твіттері: «У наш час “іди нах*й” — це не матюк, це громадянська позиція». Тож усі, хто захоче щось розказати нам про те, як неправильно ми живемо, знайте, ми теж маємо, що вам сказати. У нас це тепер у крові.

Анастасія Єрьоменко, 

пресслужба факультету

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram