Солдат в спідниці

Ще з давніх давен українські жінки славилися своєю витримкою та хоробрістю. Наші дівчата могли і в хатину палаючу зайти, і коня зупинити. Не зникла ця мужність і серед сучасних представниць жіноцтва. Виявляється, що деякі дівчата  прагнуть віддати свій борг країні та відслужити в армії. Нам вдалося поспілкуватися з однією із них  – Іванкою Гринишин.

– Рада нашій зустрічі, Іванко! Розкажіть трохи про себе, будь ласка?

Мені 34 роки, я живу у м. Миколаїв (Львівська область), маю двох дітей. Нещодавно повернулась із заробіток з Польщі.

– Скажіть, будь ласка, звідки ви дізналися про армію та що підштовхнуло на такий крок?

Взнала про армію коли була стрілянина в Києві. Потім ще й чоловіка в АТО забрали. В мене з дитинства була мрія стати військовою, і от, коли почалась та війна, почали набирати дівчат на військову службу за контрактом. І я собі сказала, що їду без вагань.

– Як відбувався процес відбору?

От приїхала я до воєнкомату і зустрілась з комісаром. Він сказав: ти нам підходиш, тільки треба пройти комісію. Коли пройшла за два дні комісію, всі психологічні тести, комісар зразу призначив день відправки до військової частини академії сухопутних військ для підписання контракту.

– Які були перші враження? Чи не було бажання повернутися назад?

Коли мене привезли в навчальний центр для підписання контракту, вділи форму і відвезли в казарму, в містечко гвардійське, я зрозуміла, це моє! Ні, такого бажання не було.

– Як проходила служба? Хто вас навчав? Яке ви мали звання?

Я була солдатом. Навчала нас бригада інструкторів з медицини, бойової підготовки, рукопашного бою. Ставлення до всіх однакове. Ніхто не розмежовував на дівчат і хлопців. Всі робили одну й ту ж справу.

– Що найбільш запам’яталося?

В перший день, зранку, нас вивели на плац і вчили марширувати. А потім пішла жара: видали нам зброю, і ми поїхали стріляти, кидати гранати. Нас навчали, як себе поводити в окопах, коли на тебе їде танк, як витримувати психологічну полосу, як рятувати людину і що з нею робити в тяжких випадках.

– Скільки тривала служба?

Після КМБ прийняла присягу і так прослужила 2 роки. Спочатку тягнуло додому, а потім звикла і мені це подобалось. Я пишалася, що служу за свою Україну! Коли я приїхала додому після служби, то не могла собі знайти місця. Я не могла нормально жити,  мене тягнуло назад. Але треба було трошки відпочити морально і фізично.

– Неймовірно! Чи є бажання повернутися?

Так, звичайно. Думаю, побуду трохи вдома, з дітьми, а потім поїду.

 

Ольхова Олександра