Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Студенти ОНУ 155 років тому

Життя студента в чомусь стале, а в чомусь кардинально змінюється. І навіть зараз, коли весь світ знаходиться на карантині (якщо читаєте це тоді, коли все скінчилось, то ви щасливчики), 13 травня для студентів ОНУ свято – День народження улюбленої альма матер: університет імені І. І. Мечникова відзначає свій черговий ювілей. Сьогодні навчання стало залежним від сучасних технологій, а як було тоді, коли університет тільки створювався?

Одразу розберемося: 155 років тому ОНУ, власне, й не існувало. Це були часи, коли тільки-тільки було створено Імператорський Новоросійський університет. В Одесі щойно відкрили першу залізничну станцію, що сполучала місто з Балтою. Усе відновлювалося після завершення Кримської війни, а викладачі Рішельєвського ліцею вже готувалися до нового статусу.


Фото з книги  “Одесса. 1794-1894. Къ столѣтію города / изд. Гор. Общественнаго Управленія. – Одесса: Типография А. Шульце, 1895. – 839 с.”

35 рублів на місяць – стільки мінімально необхідно було студентові новоствореного університету, аби прожити цілий місяць. Як їх доводилося заробляти? Приватними уроками! Так, близько 80% студентів ОНУ заробляли на життя приватними уроками, та й це їх не особливо рятувало. Жили вони далеко за межами міста, не мали навіть свічок, що вже й казати про інше. До речі, гуртожитку тоді не було, тому проблема житла була номером один. Очевидне питання: чому б їм не жити в батьківському будинку? Така ж очевидна відповідь – більшість студентів були навіть не з Одеського регіону (багато приїжджало з Петербурга).

Задля справедливості слід зазначити: ситуація у викладачів була трохи краща. Вони так само заробляли приватними уроками, але мусили ще й утримувати свою родину. Ось розпорядок дня історика О. І. Маркевича: прокидався о дев’ятій ранку, швидко снідав, йшов на заняття, вирішував буденні справи, повертався додому о 17.00, обідав та відпочивав лише півгодини, сідав працювати до глибокої ночі, або й до четвертої-п’ятої години ранку.

Головним місцем для тогочасних «тусовок» була студентська їдальня. Там збиралися групами: один стіл – одна національність, а таких в Одесі тоді, як і зараз, було вдосталь.

Закон сталий: для того, аби щось купити, треба для початку щось продати. Сперечатись з цим студенти не могли, тому в головному корпусі на правому крилі облаштували «інформ-бюро». Там розміщували оголошення щодо продажу своїх речей та розповідали, де й коли наступного разу будуть студентські «вписки».

Ще одне: усі студенти того часу були зобов’язані носити форму. Проте однаковими вони не були – деякі спеціально шили для себе на замовлення ті самі форми, але з шовковими підкладками, пришивали золоті ґудзики та носили шпагу. «Понти» вони й у 1856 «понти» –  таких називали «білопідкладочниками» і вважали багатіями. Деякі викладачі скаржилися, що студенти з юнацьким максималізмом не вклоняються в коридорах… навмисно одягають капелюх у приміщенні і навіть так розмовляють з керівництвом. Капелюх – це щось накшталт сучасних навушників.

До речі, одружуватися студентам у період навчання було заборонено. От тобі й вибір: родина або кар’єра. Викладачі були переконані, що із появою родини виникнуть труднощі у навчанні й науковій роботі студентів. Однак не все так страшно, згодом їм все ж дозволили одружуватися.

Чи прогулювали студенти пари? Студент без прогулів – не студент. Відвідування лекцій тоді було обов’язковим, а проводили їх за наявності мінімум двох студентів. Аби не створювати незручностей на парах «непопулярних» викладачів, студенти створювали черги відвідування, тому на лекції завжди хтось був. Студенти старших курсів попереджували молодших: «Якщо ви надумаєте відвідувати всі лекції, то закінчите погано, повинен попередити вас, як старший». І тут парадокс: на лекціях не було перекличок. Як же тоді контролювали? Дуже складною схемою. Номер студентського квитка був таким, як і номер гачка на вішалці. Після дев’ятої ранку у гардероб хтось заходив і записував номери, де немає кашкетів. Однак і цю неприємність бул дуже легко виправити: «Купіть ще один кашкет і залиште його у поважного бородатого швейцара з додаванням рубля щомісяця. Він повісить кашкет на порожній гачок». А студенти, які мали під рукою книгу з лекціями свого професора, й зовсім не відвідували занять.

Ні, не думайте погано, окрім цього, студенти справді навчались. Навіть організовували наукові гуртки та товариства, яких було близько восьми. Збирались вони й у приватних квартирах викладачів: «вівторки», «четверги» й «недільники», там неформально спілкувалися на наукові теми, обговорювали новини й театр. Таким зануреним у науку студентом був відомий згодом історик А. В. Фроловський, про нього писали так: «з перших днів занять розпочав працювати систематично та серйозно, особливо з руської історії. У жодних політичних та громадських справах він участі не брав. Ним володіла лише одна думка: домогтися професури… В моїй пам’яті він залишився як щирий хлопець та ходячий енциклопедичний словник з руської історії». Видавали також власну пресу («Гадазакрелі сагнебі», «Академіст» тощо), у якій критикували автократичний порядок, вимагали свободи слова та доводили важливість українського питання.


Фото з книги  “Одесса. 1794-1894. Къ столѣтію города / изд. Гор. Общественнаго Управленія. – Одесса: Типография А. Шульце, 1895. – 839 с.”

Спорт, відверто кажучи, не мав особливого значення для дозвілля студентів, а от паління та вживання алкоголю були поширеними явищами серед усього студентства країни того часу. Палити дозволялося в спеціально відведених для цього кімнатах, але курили і в коридорах, і навіть в аудиторіях.

Які ж були хобі у студентів? Це читання, бібліофільство та театр. Створювалися навіть гуртки з читання та обговорення літератури, зокрема й забороненої. Кажуть, театр для студентів був релігією.

Часи йдуть, а проблеми й зацікавленості студентів незмінні: брак коштів і жага до «вписок», цікавість до науки та політичні суперечки. Так само незмінним залишається й те, що студентство – рушійна сила. Як і 150 років тому, воно прагне змін на краще, не готове терпіти того, що не подобається, і повсякчас має бажання усе виправити й вдосконалити – per aspera ad astra.

Дмитро Тельпіс
За матеріалами Є. О. Музичка

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний

Студентські газети – результат колективної роботи майбутніх журналістів

На факультеті журналістики, реклами та видавничої справи викладають дисципліну, що направлена на відточення студентами практичних навичок володіння словом, – журналістську майстерність. На цих заняттях студенти

Осінь по-карпатськи

Карпати – багата культурна історія, збирання ягід та грибів, катання на лижах і сноуборді, риболовля, купання в гірських річках і просто естетична насолода краєвидами. Ми