Поговорили із викладачкою, медіатренеркою та журналісткою Тетяною Івановою з міста Краматорськ про освіту, журналістську професію та важливість медіаграмотності сьогодні.
— Тетяно Вікторівно, звідки ви дізналися про медіаграмотність?
— У квітні 2017 року прочитала оголошення про те, що набирають учасників на тренінг з медіаграмотності. Тоді мені це слово дуже сподобалося, зацікавило, я подала заявку і потрапила туди. І чотири дні в Полтаві перевернули все моє життя.
— Тобто ви не пошкодували?
— Ой, ви що?! Ніколи в житті. Пощастило мені та моїм учням через те, що пощастило мені.
— Які враження залишив цей тренінг?
— Враження досі йдуть. Тобто я не заспокоююсь, продовжую займатися медіаграмотністю. А, на мою думку, це найважливіше, що могло бути після нього. Не покласти на поличку блокнот із нотатками та забути про це, а продовжувати. Тим паче вести цей курс. Ми єдина школа в місті, де викладається цей предмет. Він називається «Основи медіаграмотності», його ввели у 2017 році. А вже у 2018 році в школах міста з’явились інтегровані елементи цього курсу в інших предметах, зокрема, в українській мові та літературі, в історії, у суспільствознавстві. Я вважаю, коли предмет викладається окремо і самостійно, він має набагато більший ефект. Але, як кажуть, хоча б так. Адже це свідчить, що процес пішов, бо це дійсно важливий та потрібний предмет.
— Чи відомо вам, така практика на території України вже існувала, чи тільки впроваджується?
— Програма для 8 класу, якою я користуюсь, видана в 2013 році. Але, здається, ще у 2010 році Міністерство освіти та науки України вже давало рекомендації про те, що цей курс необхідно вводити в шкільну освіту. Чому процес йде дуже повільно, я не знаю. Тим більше, можу сказати, як предмета цього курсу немає, тому що вчителів медіаграмотності не готують, їх не випускають із вишів. Гадаю, поки що. Я завжди сміюсь: предмет є, а вчителя немає. Як таке можливо?
— Чому ви обрали журналістику, коли вже мали професію викладача?
— Журналістикою я займаюсь одночасно із викладанням. Вона до мене прийшла в 2014 році, після окупації Краматорська. Мабуть, це була реакція на стрес, на ситуацію, в якій ми опинилися. На той момент це було потрібно, і я почала писати. За фахом я філолог, викладач — журналістської освіти в мене немає. Отож, ті події стали для мене поштовхом.
— Як вам вдається суміщати викладацьку діяльність із журналістською?
— Дуже легко, бо в мене всього пів ставки, тому я працюю двічі на тиждень. Увесь інший час я найчастіше приділяю інтерв’ю, що є моїм улюбленим жанром, і продовжую вчитися та розвиватися. Обожнюю працювати з людьми. Це завжди нові знання та емоції, й це дуже цікаво. Завдяки журналістиці, я брала інтерв’ю у військового капелана, у хлопця з інвалідністю, який бісером вишиває шикарні ікони. Я пишу для газети «Донбасс Информ», яка безкоштовно розповсюджується в Луганській та Донецькій областях. Через це я маю можливість їздити Донецькою областю.
— У своїх матеріалах яи торкаєтеся політичних тем?
— Ні, я це не люблю. Мені цікаві люди та їхнє життя.
— А чому ви почали впроваджувати медіаосвіту в школі?
— Тому що це потрібно. Ми живемо в інформаційну епоху. За висловом Нікласа Лумана, все, «що нам відомо про наше суспільство і навіть про світ, в якому ми живемо, ми знаємо завдяки мас-медіа». Ми пізнаємо світ навколо себе через екран свого телевізора, монітора, смартфона. Тому зараз першочергову роль грає саме адекватне сприйняття медіаматеріалів. Отримуючи величезну кількість інформації, ми не завжди замислюємося над тим, якою вона є. Чи вона достовірна, неупереджена, правдива? І якою б вона не була – ми на неї реагуємо, втрачаючи свої емоції, свій час. Часто приймаємо важливі рішення, спираючись на сумнівну інформацію. Багато людей стають по-справжньому медіазалежними — хтось від новин, хтось від серіалів чи ток-шоу, хтось від соціальних мереж, і ця залежність тільки ускладнює ситуацію.
Медіаграмотність — це одна з основних, ключових життєвих навичок, фактично це вміння працювати з інформацією: не тільки її знаходити, сортувати, зберігати, перевіряти, а й розуміти, передавати, слухати. Інформація — це все, що нас оточує, вона ллється на нас 24 години на добу! І ми маємо вміти жити із цим, через великі потоки інформації необхідно вміти відключатися, не звертати увагу на щось, вміти зосереджуватись на головному. Тому що навіть фонова інформація просочується в нашу свідомість.
До того ж, кожна людина по-своєму розуміє однакові дані, через це в нас відбуваються різні непорозуміння. Тому я вчу учнів перепитувати у співрозмовника, бо частіше те, що людина говорить, і те, що людина має на увазі — зовсім різні речі.
— Які особливі методи ви використовуєте в роботі з учнями?
— Викладання курсу базується на теоретичних та методологічних засадах педагогіки співробітництва, що передбачає створення демократичної атмосфери на уроках, суб’єктно-суб’єктні відносини між учнями та вчителем, особистісно-орієнтований підхід. Також важливою є орієнтація на розвиток творчості, творчої активності, творчого мислення, здібності до адекватної діяльності в нових умовах. На уроках застосовуються різні інтерактивні елементи, ми часто граємо в комунікативні ігри, працюємо в групах, пересуваємось по класу, створюємо кросворди, ребуси, колажі, влаштовуємо воркшопи, прес-конференції, зустрічі з цікавими людьми, поїздки-екскурсії.
Ольга Куруч