Ті, що мотивують!

Ми – молоде покоління, котрому конче необхідний розвиток, ми маємо пам’ятати, що життя дано нам для досягнення вершин, ми маємо проходити скрізь всі перешкоди, прямуючи до своєї мети. Вже давно відомо, що майже кожній людині, яка займається своїм розвитком, дуже важливо надихнутись кимось хто, вже досяг своїх мрій та цілей. Спостерігаючи за соціальними мережами, телевізійними новинами, та й узагалі за тим, що відбувається навколо, хотілось би сказати, що мотиваторів для нас, студентів, які мріють про світле майбутнє, є чимало, але все ж таки, комусь все, що він має та чим займається дісталось не важко, а хтось пройшов через масу перешкод, та все ж таки досяг того, що має, лише своїми силами, та з підтримкою рідних людей.

Мені вдалося поспілкуватися з дуже творчою особистістю, королевою в індустрії краси, яку створює власними руками, а також навчає цьому мистецтву інших талановитих дівчат.

Вікторія Кириленко є одним з найкращих одеських стилістів святкових образів, має художню освіту, та є засновником школи-студіії Kivi Beauty Room. Щоб отримати звання найкращого майстра Одеси та заснувати свою школу краси, Вікторія пройшла нелегкий  шлях, тож розпочнемо:

 Вікторія, хто ти є за фахом, де навчалася?

Почнемо з того, що за фахом я Художник-конструктор, дизайнер інтер’єра Після 9-го класу закінчила чотири курси художнього коледжу і відразу поринула в роботу. Правда, працювати я почала ще після школи, але тільки сезонами (влітку), поки канікули.

Робота вже тоді стосувалася творчого напрямку? Чи це було більше для заробітку «карманних» коштів?  

Так, другий варіант більш точний. Моя перша робота була - помічниця швеї в швейному цеху, потім пішла на підвищення, а саме, прасувати та пакувати одяг. Заробітня плата – 800 грн. Але це було таким щастям самостійно заробляти, нехай навіть таку дрібницю! На 4-му курсі коледжу я поєднувала навчання і роботу продавця-консультанта в «Дитячому світі».  Було неймовірно важко, працювала 3 через 1, з 10 до 22.00, заробітня плата тоді вже 2500 грн. Додому добиралася попутками, по-скільки маршрутки в цей час вже не ходили.

А як же навчання? 4-ий курс, диплом, як ти встигала?

Ну от приїхавши після роботи, вночі працювала над дипломом. Навчання я закінчила відмінно, захистила диплом і продовжила працювати в магазині. Не можу сказати, що я потребувала грошей, просто не хотілось брати їх у батьків, які і так ледве тягнули мій приватний коледж.

Куди ти подалась після закінчення коледжу?

Через декілька місяців після коледжу мені запропонували роботу менеджером і дизайнером в студії натяжних стель. Заробіток був набагато вище, але рік я пропрацювала там практично без відпочинку. Зрозуміла, що особисте життя так не влаштую і залишила цю роботу. Далі влаштувалась працювати менеджером в друкарню, підробляла ще й дизайнером поліграфіі. Там не зрослося з керівництвом: ставлення до співробітників було огидним, а я - борець за справедливість.

Тож, а як ти все ж таки вирішила поринути в індустрію краси?

Після роботи менеджером, я працювала секретарем в одній дуже хорошій компанії. Заробітня плата не велика, але колектив і керівництво було чудове. Пропрацювавши рік на фірмі, зрозуміла, що сірі офісні будні стали ще більш нудними для мене. Сидячи на ресепшені, від нудьги я малювала, робила листівки, конверти і іншу нісенітницю. Хотілося чогось більшого і більш цікавого, творчого. І я продовжила себе шукати. Оскільки я була не байдужа до косметики і малювання, вирішила спробувати закінчити курси візажиста. Було страшно, адже малювати на папері - це одне, а на людях - зовсім інше.

Які були емоції коли ти відвідала перше заняття?

Я ходила на курси з величезним натхненням. Правда, все виявилося набагато складніше і дорожче, ніж я думала. Але  я для себе вирішила: дороги назад немає! На той момент у мене вже був мій перший скромний і «вбитий» автомобіль, щоб заробити на косметику і курси по ночах і у вихідні почала працювати в таксі. Добре, що мій батько таксист, давав своїх клієнтів.

Тобто на той момент ти ще й в офісі працювати залишилась?

Так, я з доброю душею згадую ті часи, адже саме там я вперше практикувала свої навики з курсів, згадую, як ховалася з дівчатками, щоб робити їм брови. А потім пішли замовлення і на макіяж. Але далі вже  складніше виходило поєднувати і потрібно було приймати рішення: стабільна робота в офісі, але вже не секретарем, оскільки запропонували привабливе підвищення, або все ж візажистом сама на себе.

А що говорили рідні? Вони тебе підтримували? Давали поради, що ж зробити?

Батьки мене завжди підтримували, у будь-якому випадку, я дуже їм вдячна за розуміння, але саме тоді, коли стояв важливий вибір у родині виникли розбіжності, я і сама не знала, як правильно вчинити, адже можна працювати в офісі, отримувати гроші і ні про що не думати, чи піти і почати працювати на себе, ще й без копійки за душею – страшно, раптом до мене не ходитимуть люди? .. Але все-таки прийняла рішення, працювати на себе та отримувати від цього неймовірне задоволення, і дякувати Богу, не шкодую.

Наскільки мені відомо, ти проживаеш за містом, в селі Дачне, ти хотіла працювати тільки там, чи все ж таки Одеса була твоєю ціллю одразу?

Скажу чесно, як пішла з офісу, з 1-го ж дня було купа роботи, але в селі. І так, я одразу будувала плани на місто.

Було дуже складно, допомоги ні від кого. Я довгий час їздила з косметикою і фарбувала безкоштовно різних моделей, щоб набити руку і зарекомендувати себе. Почали записуватися дівчатка. довелося зняти перше приміщення. Воно було дуже маленьке, але я була така щаслива. Заробітку не було, все йшло на оренду. Бувало таке, що їздила в місто заради однієї людини на брови за 60 гривень. На бензин витрачала більше.

Ти щаслива, що зв’язала себе з цією творочою справою?

Так, звісно, щаслива. Це був дуже важкий шлях, але я подолала його сама. Мені ніхто нічого не купував і не допомагав. Я звикла заробляти сама, щоб забезпечувати себе, це класно. Зараз у мене є своя студія, яку хочеться ще розвивати і розвивати.

Свою нинішню роботу я полюбила шалено, вона приносить мені величезне задоволення. Коли працюю, я забуваю про все і не помічаю час. З величезним бажанням розвиваюся, вчуся, їжджу до інших майстрів. Ну і навчаю сама, дуже люблю ділитися з дівчатками своїми знаннями, допомагати в роботі, правда, моя допомога, вічно обертається злом, але це вже інша історія, про яку не дуже хочеться розповідати.

На сьогоднішній день, можу з гордістю сказати: Я себе знайшла. Але ж раніше і подумати не могла, що моє покликання – створювати красиві образи для дівчат.

Що ти можеш порадити людям, які в пошуках себе?

Не бійтеся пробувати щось нове! Шукайте себе, не сидіть на одному місці, життя занадто для цього коротке. Ідіть на зустріч своїм цілям. І ніколи нікому не заздріть, кожен сам будує свою долю, просто радійте за інших теж, тоді все обов’язково вийде.

Наталія Маруняк

 

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram