«Я не згоден з тим, що ви говорите, але буду до останньої краплі крові захищати ваше право висловити вашу власну точку зору»*. Цензура складає велику
На годиннику 17:10. П’ята пара добігла кінця. Студенти радісно, з небаченим ентузіазмом, прямують у бік дверей з табличкою «Вихід». «Нарешті закінчився черговий трудовий день, можна й відпочити», — подумав кожен другий студент, неквапливо плентаючись вузькою дорогою поміж галасливих місцевих кав’ярень, які розташовані за два кроки від університетського корпусу. Ноги інтуїтивно несуть їхні вичавлені, як лимон, тіла у напрямку дому. І це не той дім, що знаходиться в одному з приватних секторів поблизу Аркадії, і не той, де з панорамних вікон квартири, на одному з останніх поверхів, видніються безкрайні простори Чорного моря. Це місце, яке, певною мірою, нагадує плацкартний вагон потяга, де, волею випадку, у межах тісної кімнати зустрічаються кілька осіб із діаметрально протилежними життєвими шляхами. Цей «потяг» їде щонайменше чотири роки і поступово готує кожного «пасажира» до повноцінного дорослого життя. Напевне ви вже здогадалися, що цього разу «Моменталіст» вирушив на екскурсію до одного з гуртожитків Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
Чимало соціологів та психологів присвятили свій час вивченню явища булінгу, та ж сама кількість журналістів постійно висвітлюють цю проблему в ЗМІ; вчителі в навчальних закладах провели вже сотні профілактичних бесід на цю тему — а дітей, підлітків та дорослих і досі продовжують цькувати в школах, на робочому місці, в соціальних мережах…
Репортаж про «проколи» влади, аналітична стаття про корупцію, памфлет про непотизм — як журналісти ми ніколи не змогли б написати про це все, якби в Україні не було свободи преси. Ба більше, прості люди, читачі, завжди були б в омані, адже з цензурою та тиском на журналістів така інформація, в жодному разі, не дійшла б до них. Святкуючи Всесвітній день свободи преси, що випав на 3 травня, ООН відзначила важливість вільної та плюралістичної журналістики й наголосила на неприпустимості втручання в журналістську діяльність. Детальніше про свободу преси в Україні — далі.
Цьогоріч Одеська астрономічна обсерваторія при Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова святкує своє 150-річчя. З цієї нагоди «Моменталіст» вирушив на екскурсію до цього земного осередку космосу, аби на власні очі побачити та розповісти, чим живуть люди, небайдужі до зірок.
Вже 10 сезонів поспіль затятих глядачів «Нового каналу» радує або, навпаки, засмучує комічне шоу «Хто зверху?». Веселі та жартівливі ведучі щочетверга розважають та змушують сміятися у повний голос, в той час, коли ми навіть не усвідомлюємо, які неоднозначні смисли приховує ця програма.
Ми чуємо радіо всюди: у транспорті, торгових центрах, місцях відпочинку та навіть у навчальних закладах. Отож, до Дня радіо, який відзначається 7 травня, «Моменталіст» вирішив дізнатися більше про роботу журналістів- радійників та розповісти читачам про студентське радіо нашого університету «Голос ОНУ».
Clubhouse – це нова соціальна мережа, де люди можуть об’єднуватися в «клуби» чи «кімнати» та дискутувати на абсолютно різні теми. Платформа з’явилася нещодавно, але вже зараз оцінюється в мільярд доларів.
Кожен з нас переживає десятки різноманітних емоцій щодня. Це може бути злість через невиконану обіцянку, страх перед майбутньою сесією або, навпаки, радість після чергової перемоги улюбленої спортивної команди. Очевидно, що далеко не весь спектр емоцій дарує нам відчуття гармонії та щастя, але в цьому і є суть всесвітньої рівноваги: там де є інь, завжди знайдеться янь. Дипломована психологиня Тетяна Клементьєва, поділилася практичними порадами про те, як саме працювати над своїми внутрішніми переживаннями та вміти перетворити їх на невичерпне джерело енергії та сили.
Що одесити знають про Слобідку? Дехто скаже, що це найгірший район міста, а хтось й гадки не має, в якій частині Одеси він розташований. Таксисти завжди невдоволені, що їм доводиться везти «слобідчан» на край міста, адже пару кроків – й Київська траса. Але й найгірші райони міста завжди мають чим похизуватися, чи не так?