Архів категорії: Журналістська творчість

Галина Бабій: про жінок, “Євробачення” та радіожурналістику

Вже понад двадцять років поспіль голос Галини Бабій лунає з різних радіостанцій. Шість років вона пропрацювала діджеєм на «Мьюзік-радіо», у 2002 році стала ведучою в інформаційній службі «Радіо Ностальжі», а згодом – оглядачем культурологічних новин медіа центру «Розмай». І це далеко не весь перелік професійних досягнень пані Галини. Одне з останніх – коментування трансляції «Євробачення» на радіо.

Марина Барба та Галина Бабій

Сьогодні Галина Бабій поєднує роботу на UA: Першому та радіо Промінь, а також регулярно відвідує Будинок звукозапису Українського радіо, спільно з яким планується оновлення проекту, покликаного показати всю велич музичної культури – «Мистецькі історії». За словами журналістки, у майбутньому програма стане більш розширеною та втілюватиметься одразу у трьох напрямках — Radio Symphony UA, Radio Folk UA і Radio Chor UA.

  • Ви працювали над авторським циклом програм «Мистецтво бути жінкою», а в одному з інтерв’ю сказали, що жінка є орієнтиром у цьому світі. Як Ви гадаєте, чи змінилася роль жінки в українському суспільстві з тих пір?

Роль жінки у всі часи була дуже великою, але не кожна жінка це усвідомлювала. Жінка, яка робить свою справу спокійно, системно, врівноважено, і при цьому дбає про еволюцію навколишнього світу, завжди відігравала важливу роль в суспільстві. Той, хто применшував свою роль – той і мав маленьку роль. Хто розумів, що може більше, відповідно і відігравав більш вагому роль в суспільстві. Жінки в Україні споконвіку мали дуже великий вплив на всі сфери життя та широко шанувалися в українських родинах. Не даремно казали: «Чоловік – голова, а жінка – шия». Розуміння жінкою своєї високої місії – робити свою справу непомітно – це десь генетично закладено в українках. Ті, хто вміють вчасно промовчати, вчасно сказати, вчасно з’явитися, вчасно не з’явитися, ті, безумовно, завжди впливали і зараз впливають на розвиток нашого суспільства. Мало щоденно говорити про проблеми жінок, просто їх декларуючи. Важливо тихо й непомітно ці проблеми вирішувати.

  • Коментуючи закон про квоти для україномовних пісень на радіо в одному з інтерв’ю Ви сказали, що до подібних змін потрібно підходити професійно, а також зазначили, що «пісні Поплавського, «Океану Ельзи», Іво Бобула та «ONUKA» будуть отруювати одна одну в ефірі». Минув понад рік від введення квотування. Як Ви вважаєте, чи вдалося радіостанціям подати україномовну музику так, аби її було цікаво слухати?

Насправді, це важке питання. Люди бувають надто категоричними: увімкнувши будь-який канал у будь-який час вони хочуть почути саме те, що вони люблять. Якщо раптом вони чують щось інше, то починають говорити, що це «повний відстій, нафталін і т. п.». Толерантності треба вчитися також і слухачам. Хтось увімкнув радіо, почув Іво Бобула та відчув себе щасливим, а той, хто любить «Океан Ельзи», з цим не погодиться. Для цього, напевно, є канали.

От зараз поділ на «Українському радіо» зроблено так, що перший канал повністю став громадсько-політичним, практично без художніх програм. На другому каналі звучить молодіжна музика. На третьому каналі звучить і українська пісенна лірика минулих років, і той же Іво Бобул, і музична класика. Слухач має зрозуміти, що один канал не здатен задовольнити абсолютно всіх. Будьте готові до відбору каналів. Наприклад, якщо ви хочете Іво Бобула – ваш канал «Культура» в години, коли звучить музика минулих років. Ви хочете «Океан Ельзи» чи «ONUKA» – вмикайте «Промінь», адже ви є цільовою аудиторією цього каналу. Догодити кожному завжди було важко.

  • Проведення пісенного конкурсу «Євробачення» в Україні викликало чимало суперечок. Частина населення негативно поставилася до даної події, аргументуючи це тим, що конкурс є недоречним у сьогоднішніх умовах. Як ви гадаєте, чи варто відмовлятися від масових культурних заходів країні, яка знаходиться в ситуації збройного конфлікту?

Як свого роду учасник «Євробачення», я можу сказати, що плюсів від «Євробачення» я бачу набагато більше, ніж мінусів. Так, кошти витратилися, але кошти витрачалися різні. Це були не лише бюджетні гроші. Щодо позитиву… По-перше, конкурс був дуже добре проведений. Це плюс до іміджу держави. По-друге, відремонтована територія, на якій відбувався конкурс, відремонтована станція метро. Також зроблено дуже багато для зручного пересування: дороги, пандуси. Все, що залишилося у спадок від «Євробачення» – це теж плюс. По-третє, переможцем саме в українському «Євробаченні» стала людина, яка є абсолютно неформатною для конкурсу. І я вважаю, що це теж плюс нам, адже історичний фестиваль відбувся саме в Україні. Загалом, ми провели конкурс добре, отримали схвальні відгуки. Не було жодних терактів, не було якихось поганих речей, які би потім відлунювали по всьому світу. І ще один момент: я вважаю, що ми отримали черговий досвід – і наше телебачення, і наші менеджери, і наші артисти, і наші журналісти. Все це працює на позитив, на хороший настрій, а людина, отримуючи хороший настій, хоче робити добрі справи.

  • Яким Ви бачите образ сучасного журналіста? Яким би Ви його хотіли бачити?

Для мене це завжди складне питання, адже я не маю журналістської освіти, а всього набувала в процесі роботи. Я прийшла працювати на радіо як музичний редактор. Я й досі вважаю себе не журналістом, а людиною, яка може робити музичні програми, коментувати музику й ініціювати музичні проекти. Але так сталося, що за роки роботи я обросла дуже важливими знаннями та хорошим досвідом. Я і раніше казала, і зараз кажу, що журналіст – це людина, яка, перш за все, має бути особистістю. Нікому не буде цікавий діалог з найкращим гостем, якщо інтерв’юер не є відповідним співрозмовником, а просто ставить запитання. Це має бути людина небайдужа. Людина, яка перед тим, як про щось розповідати – обов’язково буває на цій події, зустрічається з людьми, читає певну літературу, про яку розповідає. Журналіст – це людина немеханічна. Це той, хто робить програми не за «Вікіпедією», не за прес-релізами, не за рахунок копіювання чужих думок.

Наприклад, от сьогодні я півдня працювала з найдосвідченішим парламентським кореспондентом «Українського радіо» Віталієм Науменком. Я знімаю капелюха перед ним, адже він для того, щоб коментувати роботу Верховної Ради, постійно там буває 20 років. Він знає всі фракції, всіх депутатів, їхні заяви 5, 10 років тому. Знає, як партії розвиваються, як змінюються, як еволюціонують. Саме тому ця людина на своєму місці. Людна небайдужа, фахова. Людина, яка знає з власного досвіду те, про що говорить.

  • Ви досвідчений інтерв’юер, поділіться з нами, студентами-журналістами, своїми власними правилами ведення інтерв’ю.

Можливо, я вам дам нефахову пораду, бо мене не вчили на факультеті журналістики брати інтерв’ю. Всі свої інтерв’ю я робила й роблю інтуїтивно. Всім своїм гостям я завжди кажу: «Уявіть собі, що ми з вами на каві». Не має ні мікрофона, немає нічого. Не думайте про це. Можливо, ви не розкриєте ту тему, яку б мали, але ви розкриєте інші сторони життя й роботи цієї людини. Будьте друзями. Одразу ж, з першої хвилини. Цікавтеся якимись деталями, ловіть їх за кожне речення, навіть якщо це піде всупереч тим першочерговим завданням, які ви ставили перед собою. І ви потім себе піймаєте на тому, що вам важко закінчити цю розмову. Вам захочеться ще більше й більше говорити, а час невмолимо завершуватиметься. Саме тоді ваш гість обов’язково в кінці запитає: «А що, вже все?».

Барба Марина

Читайте також:

Головний редактор “Голосу ОНУ” про наше радіо

Випускниця Маша Себова: про роботу на “Новому” та подорожі “за копійки”

Як журналістам живеться в Україні

В останньому опри­людненому дослідженні World Press Index, у якому міжнарод­ною організацією «Репортери без кордонів» було проаналі­зовано рівень свободи ЗМІ у 180 країнах світу, Україна зайняла 102 місце. Порівняно з 2016 роком, Україна піднялась на 5 позицій. Чи можна сказати, що рівень свободи слова в Україні нарешті починає збільшуватися?

Джерело: http://informer.od.ua/news/odeskij-region-sered-lideriv-z-porushennya-svobodi-slova-v-ukrayini-infografika/
Одеський регіон серед лідерів з порушення свободи слова в Україні

Тема свободи слова та діяль­ності журналістів нерідко об­говорюється на міжнародних, національних конференціях та досліджується державними організаціями. Так в реально­му часі на сайті Інституту ма­сової інформації можна слід­кувати за графіком порушення прав журналістів щомісяця. ІМІ моніторить свободу слова журналістів за 5 критеріями – вбивства, побиття, переш­коджання, цензура та погро­зи. Лише за початок 2018 року було виявлено 32 перешкод­жання, 10 погроз, 7 побиттів та відсутність вбивств і цен­зури. За даними дослідження ІМІ за 2017 рік було виявлено 181 випадків фізичного на­сильства над журналістами.

ІМІ повідомляють, що най­більшу кількість порушень за шість місяців 2017 року було зафіксовано у категорії «перешкоджання законній професійній діяльності жур­налістів» – 42 випадки (за той же період 2016 року – 46 випадків). На другому місці за кількістю порушень опи­нилася категорія «обмеження доступу до публічної інфор­мації». Цього року експерти ІМІ відзначають негативну тенденцію у цій категорії – зокрема, з початку року було зафіксовано 17 випадків по­рушень, пов’язаних з досту­пом до інформації, – а за той же період 2016 року було за­фіксовано 9 таких випадків. До трійки лідерів за кількістю порушень також увійшли по­грози журналістам (14 випад­ків), проте кількість погроз суттєво зменшилась порів­няно з аналогічним періодом минулого року (24 випадки). Водночас експерти ІМІ від­значають зменшення фізичної агресії щодо журналістів – з початку року було зафіксова­но 9 нападів, порівняно до 23 нападів, які були зафіксовані протягом аналогічного періо­ду минулого року.

Відносне покращення стану свободи слова журналістів у Україні пояснюється у звіті World Press Index: «З часу ре­волюції 2014 року україн­ська влада ухвалила ряд ре­форм, зокрема про прозорість структури власності ЗМІ та доступ до інформації держав­них органів влади, але ще по­трібно послабити жорсткий контроль олігархів над ЗМІ та заохотити редакційну неза­лежність».

Дійсно, редакцій­на незалежність від олігархів дотепер залишається однією з найбільших проблем україн­ських медіа. Головна пробле­ма для більшості українських медіа полягає в тому, що вони не заробляють самостійно гроші, а є бізнес-проектами, а відтак залежні у своїй редакційній політиці від забаганок власника. Про це говорили кілька учасників зустрічі, зокрема заступни­ця з інформаційної політики шеф-редактора сайту «Детек­тор медіа» Мар’яна Закуси­ло: «На телебаченні особливо відчутний вплив власників на контент, редакційна політика полягає на відстоюванні інте­ресів власника, а не соціаль­ному служінню», – зазначила експерт.

Одним з висновків на щоріч­ній конференції з медіаосвіти та медіаграмотності виокре­мили необхідність активізації громадянського руху. Дійс­но, без критичної та актив­ної громади не буває хоро­шої журналістики. У цьому напрямі в Україні працюють Академія української пре­си, «Детектор медіа», IREX (програма медіаграмотно­сті для громадян 2015-2016 рр., нинішній проект «Вив­чай та розрізняй»), Академія Deutsche Welle (тренінги для дорослих), StopFake через фактчекінгові проекти, ініціа­тиви з елементами медіагра­мотності впроваджує USAID PACT/ENGAGE, волонтер­ський культурно-освітній проект «Жовтий автобус» та інші. Велика роль в Україні саме громадського сектору в розвитку медіаосвіти — це не унікальне явище. Так, згідно з дослідженням Європейської аудіовізуальної обсерваторії, за останні п’ять років у 28 країнах ЄС третина проектів медіаграмотності реалізову­валася саме громадськими ор­ганізаціями.

В Україні тенденція щодо по­кращення свободи слова ЗМІ набирає обертів, а кількість фізичних насильств по відно­шенню до журналістів почи­нає зменшуватись.

Дмитро Тельпіс

Читайте також:

Журналістика за Фреймом

Маюмі Маруяма: особливості американської тележурналістики 

Про те, як медіа продають свою аудиторію

Чи замислю­валися ви хоч раз над тим, що є платою за можливість використовувати різноманітні медіа? Здається, відповідь очевидна – гроші. Але не все так просто. Існує багато без­коштовних газет, а сайтів, які не обмежують доступ до свого контенту, – взагалі безліч! Як виживають на медіаринку вони?

Картинки по запросу соцсети арт

Хибною є думка, що медіа займаються лише виробленням контенту. Їхня роль набагато масштабніша: за допомогою контенту медіа збирають цільову аудиторію і забезпечують доступ рекламодавців до неї. Отже, медіа одночас­но продають і контент, і свою аудиторію. Але зараз не час для моралі, адже робота на двох ринках одразу є необхідною умовою виживання для новітніх медіа.

Розміщення реклами в ЗМІ – це лише перший крок для рекламодавця. Йому потрібно зробити так, аби вона діяла. Але це було б неможливо, якби ви не приділяли їй часу, чи не так? Хоча б декілька секунд – продивитися оголо­шення. Через величезну кількість ЗМІ та рекламодавців за нашу увагу й час розпочинається справжня війна. Недарма саме час вважається найважливішим ре­сурсом медіаекономіки!

Щодня у вас з’являються сотні нових можливостей та варіантів того, на що ви­тратити свій вільний час. Провести час з друзями чи відпочити на самоті? Відкрити книгу чи промоніторити соціальні мережі? А може взагалі просто піти поспати?

Це не жарт. Рід Хастінгс, гене­ральний директор компанії Netflix, в останньому інтерв’ю зізнався, що їхнім найбільшим конкурентом є не Amazon або HBO, а звичайнісінький людський сон (зга­дайте це, коли забажаєте посеред ночі подивитися яку-небудь «Гру Престолів»).

Медіа привертають нашу увагу, аби прода­ти її рекламодавцям. А ті, у свою чергу, на­магаються максимально зайняти наш час своїм продуктом. Щиро сподіваюся, що ви не засмучуєтеся через те, що прямо зараз витрачаєте свій безцінний час на читання матеріалу про те, як медіа крадуть ваш час.

Найсумнішим є те, що не лише традиційні ЗМІ працюють за цим принципом, але й онлайн-медіа та, серед іншого, соціальні мережі. Чимало сайтів сконструйовано таким чином, аби забрати більше вашо­го часу: соціальні мережі безперервно надсилають «важливі» повідомлення, YouTube автоматично вмикає наступ­не відео, а стрічка новин оновлюється, щойно ви прочитаєте попередні записи. І обов’язково кожен з цих онлайн-медіа люб’язно запропонує вам найактуальніші «рекомендації», адже чим більше часу ви приділите тому чи іншому медіа, тим більше реклами вам встигнуть нав’язати.

Звичайно, читати новини або продивляти­ся улюблені відео – це не погано. Але тільки в тому випадку, коли ви самі того хочете. Не редактори сайтів і не рекламодавці, а саме ви повинні обирати ті варіанти проведен­ня дозвілля, які вам цікаві та корисні. Та чи просто прорватися через безкінечний потік інформаційного шуму й непотребу?

Дякувати Богові, наша реальність не схожа на світ «Чорного дзеркала», коли ти не маєш права робити те, що хочеш, і взагалі, за відмову переглядати поданий владою контент повинен сплачувати штраф, що значно перевищує твою заробітну плату.

Скільки разів на день ви відкриваєте соціальні мережі? Як часто ви оновлюєте Instagram або Facebook? Чи завжди ви робите це свідомо? І ви погодитесь, що набагато частіше це відбувається автома­тично. “Почекайте хвилинку, мені прийш­ло нове повідомлення…” І ви приходите до тями, шалено поглядаючи на годинник і розуміючи, що застигли в мережі на добрі півгодини, якщо не більше. Схаменулися? А якщо згадати про сервіси на кшталт вищез­гаданого Netflix – вони не виживуть без вашої уваги, якою й намагаються заволодіти всіма можливими шля­хами.

Якщо ви вийдете зі своїх сторінок в соціальних мережах хоча б на добу, не ди­вуйтесь, коли будете щоразу ловити себе на безглуздому розгляданні форми входу. Згадайте, що це був не ваш вибір, а автопілот, дбайливо вирощений розробни­ками сервісу.

Тепер можна вдатися до паніки, наголо­шуючи на руйнівному впливі технологій на людину і пропагувати термінову за­борону (обмеження, модифікацію або ж тотальне знищення) соціальних мереж чи взагалі всіх гаджетів. Звичайно,  звинувачувати технологізованість світу в усіх проблемах людства – дещо без­глуздо. Ні гаджети, ні Інтернет не мо­жуть бути злом самі по собі. Вони – лише інструмент, а рівень і якість їх впливу на нашу свідомість визначається лише тим, як ми їх використовуємо.

Сьогодні рекламодавці та медіа, що пра­цюють з ними, намагаються спроектувати свої платформи таким чином, аби вони поглинали якомога більше вашої уваги. Та це зовсім не означає, що ви повинні їм підкорюватися! Тож, замість того, щоб вдаватися до паніки та істерики, необхідно почати відповідальніше ставитися до того, на що ви витрачаєте свій вільний час.

Частіше ставте собі запитання: чи дійсно ви бажаєте увімкнути цю програму? Чи хо­чете ви зараз прочитати стрічку новин? Чи дійсно ваш вибір – приділяти увагу саме цим джерелам?

Вимкніть непотрібні повідомлення, видаліть зайві додатки – самі формуйте свій порядок денний, в якому будуть лише важливі для вас новини, спільноти й люди. Взагалі, питання «Чи хочу я цього?» слід ставити собі частіше і не лише тоді, коли це стосується споживання медіа. Оточен­ня, люди, обставини. Чи дійсно ви бажаєте витрачати свій власний час так, як робите це зараз? Запитуйте себе про це – керуйте своїм власним часом, поки інші не взяли його під свій контроль.

Ліна Степаненко

Читайте також:

Журналістика за Фреймом

Як журналістам живеться в Україні

Журналістика за Фреймом

Майже кожен споживач медіа певен, що він у змозі самостійно виокремити зі всього масиву запропонованої йому інформації саме ту, що є корисною для нього, а потім зробити власні висновки. Та чи так це насправді? Чи дійсно ми є вільними обирати те інформаційне наповнення, що вважаємо найкра­щим для нас?

Похожее изображение

Грамотно подана й підкріплена фактами інформація дозволяє медіа зібрати велику аудиторію. Проте велика аудиторія не є настільки ж важливою, як її довіра. Сьогодення диктує нам шалений темп, і медіа, намагаючись встигнути за ним, вдаються до маніпуляцій. Одним з найефективніших і найпоширеніших методів маніпуляції сьогодення є фреймінг.

Що таке фреймінг

Теорія фреймінгу стверджує, що медіа говорять людині, як саме слід ду­мати. Будь-яка подія структурується мас-медіа у вигляді якогось фрейму (рамки) й подається в спрощеній формі. Використання фреймів – фактично, маніпулювання суспільною думкою – дозволяє сфокусувати увагу аудиторії на конкретних питаннях, змушуючи її думати в потрібному напрямку.

Слід сказати, що фреймінг не є оманою аудиторії. Адже, встановлюючи певні рамки, медіа лише відсікають непотрібне – інформація не спотворюється, а, скоріш, замовчується. Таким чином, з’являється можливість подати читачам свій контент у найпривабливішому та найвигіднішому світлі не перевантажуючи споживачів «зайвими» деталями. Для того, щоб адаптувати фрейми під переко­нання цільової аудиторії необхідно вив­чити її вподобання. Таким чином, медіа має можливість подати навіть найгіршу інформацію, отримавши при цьому абсо­лютну підтримку публіки.

Але є в цьому й негативний аспект: заганяючи аудиторію у «рамки», медіа обмежують набір аль­тернатив настільки, що через деякий час аудиторія звикає до цих фреймів та починає «втискувати» в них будь-яку інформацію про соціальну реальність.

Історія «у рамках»

Фреймінг аж ніяк не претендує на зван­ня нового медіа-тренду. Він був завжди, і побачити його можна навіть у доволі ста­рих матеріалах. Класичним прикладом «історичного» фреймінгу можна вважа­ти кампанію за введення сухого закону в штаті Огайо в 1918 році. Прихильники закону подали ситуацію так, ніби його противники підтримують марнотратство і злочини. Таким чином громадська думка була сформована в підтримку закону. Сьогодні медіа використовують аналогічні методи: захисники права на аборт вибудо­вують свою позицію як борці за право ви­бору. Натомість, друга сторона «відстоює право на життя».

Згадаємо й інцидент 9/11. Відео й фотоматеріали теракту чітко врізалися у свідомість аудиторії. На тлі загально­го збентеження гасло «війна з терориз­мом» отримало схвалення, як і подаль­ше рішення про військове вторгнення в Афганістан, а потім – в Ірак.

Та по приклади фреймінгу далеко ходити не треба – звісно, кожен пам’ятає увесь той сумбур із впровадженням «нової поліції» в Украні. В ЗМІ всюди з’являлися нови­ни про «очищення України від “мусорів” (себто, від міліціонерів) та про те, що на місце представників старої правоохоронної системи візьмуть нових, ще “не корумпо­ваних” людей». Таким чином, для міліції створили фрейм прогнилої, корумпованої системи, що вже давно «зжила себе», а для поліції – зовсім протилежну рамку. І люди повірили: громадськість полюби­ла нових поліцейських (згадайте лишень кількість селфі з ними, що заполонили геть усі соціальні мережі). Та чи змінилася ефективність їх роботи?

Історія фреймінгу

Одним з перших про домінування медіафреймів у новинах заговорив аме­риканський дослідник Роберт Ентман, який у 1991 році досліджував висвітлення в ЗМІ двох схожих подій – катастрофи південнокорейського літака, збитого ра­дянськими ВПС у 1983 році, і збитого в 1988 році американськими ВМФ іранського літака. Якщо перший інцидент був по­даний як «безсердечний акт насильства агресора відносно невинних громадян», то другий – як «технологічний збій та не­щасний випадок». І це справило вплив: перші призвели до зростання недовіри до СРСР, а другі – до посилення підтримки американської зовнішньої політики.

Фрейми сьогодення

Сидячи осіннім вечором за переглядом новин, можна ненароком й повірити в ту ілюзію стабільності та розвитку держави. Нові модні фрейми перетворюють можновладців на героїв у масовій свідомості. Хто ж переймати­меться причиною скандалу в Раді замість спостерігання веселої бійки депутатів? І глядач автоматично забуває про наявність економічних, соціальних та купи інших проблем. А потім вся країна дружньо про­дивиться рекламу й купить молоко, зне­жирене на цілих 75%, не зважаючи на 5% жиру та список емульгаторів в ньому.

Краще роздивитися фреймінг, яким він є сьогодні, допоможуть українські медіа. Одним зі зручних видань є «Сегодня». Досить лишень глянути на стрічку, і в очі одразу кидаються яскраві заголовки: «Українці отримують грошові переклади», «Новий рік в Карпатах, Європі та на морі». Тепер можна заспокоєнно позіхнути. Та добре ж живемо! Далі йде ціла низка новин про «великий провал Путіна», поліпшення ситуації на сході, капітальний ремонт доріг та таке інше. Авжеж, влада дбає!

Поцікавимося й новинами «Корреспон­дента». «Готується обмін полоненими»… і тут же нижче: «Росія виключає обмін по­лоненими»… Ще далі: «ДНР та ЛНР готові до обміну полоненими». От вже й самі вирішуйте, яку рамку приміряти. А далі йдеться про новий дизайн гривні та про вилучені 20 мільйонів. Полонені полоне­ними, а з грошами в нас все чудово.

А що пропонує читачам «День»? А він надихає нас вірою в світле майбутнє, адже «ЄС надав Україні допомоги на 12 млрд євро», а «США продовжують роботу із вве­дення миротворців ООН на Донбас». Тож геть всі нам допомагають. Щаслива нація!

«Таймер» навіть відкривати страшно – звідти одразу ж осиплються тонни рамок, що, зрештою, просто розчавлять тебе, любий читачу. І це все – малий відсоток того, що ЗМІ пропонують проковтнути. Не ставте питань, звідки гроші та як допома­гають нам лідери. Просто вірте. Невже в медіа-просторі України все крізь заставле­но рамками? Фрейми з’являються, транс­формуються і все більше заганяють нас до свого полону. Вони так звужують наш кругозір, що ми вже не в змозі зрозуміти, яка інформація є для нас корисною.

Ліна Степаненко

Читайте також:

Про те, як медіа продають свою аудиторію

Як журналістам живеться в Україні

Громадська активність молоді – а що ти робиш для суспільства?

На сьогоднішній день низька соціальна активність молоді є однією з глобальних проблем. Органи влади Украї­ни не закликають їх до активних во­лонтерських дій. Як наслідок, молоде покоління часто і гадки не має про те, чим і як може допом­огти суспільству.

Байдуже ставлення до розповсюдження волон­терства може призвести до поширення негативних явищ у суспільстві та пасивності людей до оточуючого їх се­редовища. Однак і безпосе­редньо молодь у більшості випадків не виявляє ніякого бажання брати ініціативу в свої руки.

Проте, не дивлячись на це, все ж існують актив­ні небайдужі громадяни. Тисячі людей по всьому світу, бажаю­чи підвищити рівень життя громади, об’єднуються у різноманітні групи та організації і своєю діяльністю закликають інших приєднати­ся, а не просто сидіти, склав­ши руки. Ці добровольці не шкодують свого часу та сил і з них нам варто брати приклад.

В Україні працюють такі міжнародні служби волон­терського руху:

  • Odessa.Pub. – краудфандін­гова платформа для реаліза­ції соціальних проектів «Моє Місто», де команда проекту ставить за мету розповісти про людей і ком­панії, яким небайдужа Одеса, які люблять її не тільки на сло­вах, а й на ділі;
  • Міжнародна Громадянська Служба (Service Civil International, SCI) – мере­жа організацій волонтерської служби та рух за мир, що має 38 відділень та груп по всьому світу, засновано в 1920 р.;
  • ГО Nashe Podillya / Наше Поділ­ля та ГО Development center Pangeya Ultima (м. Вінниця);
  • ГО Спілка Форум – неполітична, неурядова спілка, котра має більш ніж 20-ти річ­ний досвід роботи (м. Львів);
  • огляд ресурсів для волонтерсь­ких можливостей представле­но тут.

Що я роблю не так?

Для початку потрібно припи­нити жалітися на всіх і все, звинувачуючи інших у певних негараздах (владу, викладачів, керівників, лікарів, і т.д.), а на­впаки – почати зміни з себе. Мабуть, усім нам дуже легко сказати «справи кепські», та­ких знайдеться багато, про­те набагато важче покращи­ти справу, змінити ситуацію, а таких людей вже буде менше.

З чого варто почати?

Почни з банальних дрібниць: не сміти на вулиці, не порушуй правила, не запізнюйся на лек­ції, дотримуйся правил етике­ту, зберігай повагу до старших та літніх людей, будь ввічли­вим. Якби ж всі так і робили, думаю, зміни були б помітні.

Як стати соціально активним?

Найперше – виявляти бажан­ня, долучатися до різних гро­мадських організацій та про­понувати їм свою допомогу. Або ж ви можете самі створю­вати подібні групи людей та брати ініціативу в свої руки.

Єлизавета Бабиніна

Читайте також:

Маюмі Маруяма: особливості американської тележурналістики 

Журналістика за Фреймом

Головний редактор “Голосу ОНУ” про наше радіо

“Голос ОНУ” – університетське радіо, що з’явилося в 2013 році. За цей час воно розширило свою діяльність: на сьогодні його учасники також беруть інтерв’ю і навіть влаштувують вечірки. Про перспективи розвитку, особисту цензуру та ставлення до радіо викладачів нам розказав Дмитро Підлубний – головний редактор “Голосу ОНУ”.

  • Скажи, як ти почав працювати в «Голосі ОНУ» та досяг посади головного редактора?

Це сталося зовсім випадково. Будучи першокурсником, я навіть не підозрював про існування радіо в університеті. І от одного дня в старому корпусі я почув, що грає пісня Земфіри. Я був дуже здивований і вдома вирішив знайти паблік в підписках у старшокурсників. Цим пабліком виявився «Голос ОНУ». Якраз в той період було оголошено набір, але я не звернув на це увагу і просто накидав треків в предложку з пафосним підписом в дусі: «Голос, ти готовий до цього?». Це було 9 або 10 пісень, з них я добре пам’ятаю Joy Division, Klaxons та Seekae ft. Flume «Test and Recognize». Через недовгий час зі мною зв’язалася Даріанна – головний редактор – і запросила поговорити. Відтоді я на радіо.

  • Чи пам’ятаєш, які пісні увійшли в твій перший ефір?

Пам’ятаю, що першими були Бі-2 “Хіпстер» та Мумій Троль «Піратські копії». Велике задоволення доставило те, що під пісню Бі-2 підспівувала дівчинка в коридорі. З’явилося відчуття, що я влучив прямо в ціль.

  • Як з’явився «Голос»?

Я прийшов на радіо, котре працювало приблизно 2 роки. Якщо я не помиляюся, то Даріанна зібрала своїх друзів з факультету журналістики і вони почали працювати над концепцією радіо. Профком допоміг з устаткуванням, хлопці зібрали перший склад «Голосу» і радіо почало розвиватися.

  • Як відбувається набір до колективу радіо ОНУ?

Банально. Студенти проявляють інтерес і потрапляють на радіо. Все, що потрібно, – це любов до музики і до того, чим ми займаємося. В даний час набір не оголошений, нас 9 чоловік і робота виконується добре. Хоча раніше нас було більше, на зміну виходили діджей і диктор. А наразі одна людина читає новини і ставить музику.

  • Що найбільше потрібно «Голосу»?

Нам необхідне нове якісне обладнання для інтерв’ю. Окрім цього, в деяких місцях колонки почали давати збої. Також в нашу команду потрібен студент, який монтує відео. Будемо раді, якщо бажаючі залишать записку на двері!

  • Чи бувають дні, коли радіо не працює?

Ми не працюємо в дні жалоби та під час сесії. У 2015 році робота перервалася на півроку через те, що радіо затопило. Але ми провели капітальний ремонт і зараз все в порядку.

  • Які музичні запити до вас надходять найчастіше? Можливо, щось не допускається в ефір?

У нас є особиста цензура. Музика грає в рамках морального статуту університету, без ненормативної лексики та пропаганди наркотиків. Діджей залишає за собою право не ставити пісні, які йому не подобаються, але замовлення ми намагаємося виконувати, так як люди виявляють ініціативу, а ми це цінуємо. Взагалі замовлення бувають різні, від Оксімірона до класичної музики. Все залежить від настрою або обраної концепції. Зазвичай намагаємося підкреслити атмосферу, якщо на вулиці дощ, то і музика буде відповідна. У нас бувають дні, присвячені тільки французьким пісням, а був день, коли грав тільки російський реп. Все, що потрібно знати слухачеві про замовлення – це те, що улюблені пісні потрібно скидати завчасно і вказувати в який час хотіли б почути трек.

  • Як до радіо ставляться викладачі?

– Неоднозначно. Одні вважають, що музика в університеті недоречна. Інші ставляться більш лояльно. Був конфлікт з приводу того, що ми голосно крутимо музику. На наступний день грали тільки хіти 80х, конфлікт вирішився сам собою. На жаль, викладачі не пропонують музику для ефіру, хоча ми тільки за. Плануємо виділити тиждень, під час якого будуть виконуватися тільки їх побажання. Я вважаю, що музику потрібно сприймати не тільки як розвагу, ми не маємо наміру зіпсувати навчальний процес. Музика – НЕ розрядка після важкої пари, вона задає настрій і має місце бути. Ми просто знаходимо в цьому щось своє і не робимо нічого поганого.

  • Розкажи про плани на майбутнє.

Ми хочемо поліпшити свою роботу, розібратися з технікою і взяти більше інтерв’ю. На сьогоднішній день брали інтерв’ю у групи «Електрофорез», Майті Ді, Kyivstoner`a і скоро змонтуємо з Дакукою. У планах є літературні, творчі вечори.

  • Чи був якийсь цікавий випадок, пов’язаний з «Голосом»?

Під час зимових канікул ми пішли у відпустку. Я вирішив написати Kyivstoner`y з приводу інтерв’ю і він мені відповів. Довгий час я не міг дізнатися подробиці зустрічі, місце і час було затверджено в останній момент. Він, як справжній репер, запізнився на 1,5 години, але прийшов і це головне. Ми були в першій трійці організацій, які провели з ним бесіду. Хоча він погодився на зустріч головним чином тому, що ми ноунейм. Відео з ним найпопулярніше на каналі, 20к переглядів. Нас безкоштовно опублікувало співтовариство «Рими і панчі». Плюс за перегляди ми отримали 15 центів.

  • Судячи з постерів, були вечірки від «Голосу», і одну з них влаштовували ви. Розкажи докладніше про минулі та майбутні вечірки.

Так, було три вечірки. Перші дві пройшли в «Виході», я на них не був, але знаю, що там грали не діджеї, а групи. На отримані гроші хлопці купили ноутбук. На вечірці, яку влаштовував я,  музику ставили діджеї, після їх треків ми показали фільм, знятий моїми знайомими. Після перегляду почалося афтерпаті, на якому були присутні МС та hustlabeats, який пише музику відомим людям. Хоч вечірка була від «Голосу», приходили не тільки студенти, були присутні більше 100 осіб, що тішить. У планах вечірки заходи різних форматів. Також хочемо створити щось більш локальне, якось урізноманітнити культуру університету.

  • Що б ти хотів сказати своїм слухачам?

Хлопці, кидайте пісні. Хороші треки, класні добірки. Щоб я сів, послухав, сказав «вау» і вийшов потиснути вам руку.

Саша Явник

Читайте також:

Мода ОНУ: як вдягаються студенти різних факультетів

«Битва факультетів» і стрибок на максимум від журналістів

Випускниця Маша Себова: про роботу на “Новому” та подорожі за копійки

Колишні студенти ОНУ ім. І. І. Мечникова беруть вершини в абсолютно різних сферах. Прекрасним прикладом є Маша Себова – випускниця тодішньої ще кафедри журналістики. У свої 27 років вона пройшла довгий шлях з одного каналу на інший і, нарешті, займається тим, що їй до душі. Маша розповіла нам про свої роки в ОНУ і роботу в проектах “Абзац!”, “Європа за копійки” та “Заробітчани”.

Джерело: https://www.instagram.com/p/BgBb20ClKJm/?hl=ru&taken-by=sebova
Маша Себова, фото з Instagram
  • Чи виправдало навчання в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечни­кова твої очікування?

Я не була найкращим студентом та прикладом для наслідування в плані успішності. Вища осві­та – річ дійсно важлива, тому що ти звикаєш вчитися, отриму­єш загальні знання і розширюєш власний кругозір. Я завжди любила предмети, пов’язані з гуманітарни­ми науками (філософія, релігієз­навство, культура). ­Тоді ми вивчали дуже багато матеріалу про пу­блікацію газет і дуже мало про телебачен­ня, хоч я завж­ди мріяла пра­цювати саме там. Звичайно, це пов’язано з тим, що я всту­пила на видав­ничу справу, а телебачен­ня вивчали на журналістиці, але це було із серії «батькам порадили». Проте я ніяк не шкодую, що вивчилася саме за цією спеціальніс­тю, але вже так склалося, що з да­ної специфікою професії моє життя ніяк не пов’язане.

  • Які спогади пов’язують тебе з цим місцем?

Спогадів за п’ять років, зви­чайно ж, мільйон. Я не буду бреха­ти, що вони тільки позитивні, адже в тому студентському віці в тобі постійно зростає якийсь маленький бунтар. Нам викладали культуру, і я довгий час думала, навіщо нам так детально вивчати якісь дрібниці аж до деталей картини Босха «Сад зем­них насолод». Мені здава­лося, що це непотрібна інформація, яка мені в принципі не знадобиться. Може за професією вона мені й не знадобилася, але через якийсь час я усвідомила, що Босх – мій улю­блений художник.

З хороших спога­дів редакторська майстерність. Ми вичитували різні газети, і саме тоді почало формуватися розуміння того, що таке хороший текст, а що таке «жовтий». Викладач цьо­го предмету допомогла мені сформувати політичні погляди, ознайо­мила із сучасною українською літе­ратурою і допомогла знайти першу роботу, тому що сама була практи­куючим журналістом. Дійсно круто, коли викладанням займаються люди, котрі самі практикують. Адже журналістика постійно змінюється, а практикуючий викладач дізна­ється про всі «нововведення» і ві­дразу ж передає їх студентам. Це дуже корисно.

  • Що привело тебе на те­лебачення?

На телебаченні я завжди мрія­ла працювати, але сумнівалася, що зможу. Я була дуже сором’язливою або, точніше сказати, невпевненою в собі. На початку я просто надикто­вувала новини, писала якісь неве­ликі матеріали, іноді публікувалася в тих газетах, де готові були взяти матеріал студента першого або дру­гого курсу. Потім мені розповіли, що на одному з одеських каналів шукають ідеї авторських проектів. Я за декілька днів придума­ла одразу три ідеї, розписала і прийшла туди. Вони запропо­нували попрацювати над одні­єю з цих ідей і ми навіть зняли три пілотні серії. Смішно, що все в житті так циклічно: проект називався «Нескучная работен­ка», де я повинна була примі­ряти на себе одну професію за день. Зараз, через 8 років, я ро­блю те ж саме, тільки ще й в ін­ших країнах.

Картинки по запросу маша себова

Тоді це був дуже стресовий захід у телебачення, тому що до цього я ніколи навіть не стояла біля камери, ніколи не працювала з опе­ратором і повинна була знімати програму, у якій я маю бути без­перервно в кадрі, щось робити. Це набагато складніше, ніж стати перед камерою і записати стендап чітко на 10 секунд. Є півгодини або година програми, які ти повинна працю­вати і просто спокійно виконувати якісь дії на камеру, не соромлячись. Людині, яка жодного разу не стоя­ла перед камерою, це апріорі дуже складно. Тоді сюжет не випустили: були вибори в Одесі, тому творчі проекти вирішили від­класти.

В Одесі я пропрацювала 3-4 місяці на «Репортері» і на «Першо­му міському» 3-4 місяці, де просто робила новини. І ось, коли я тільки навчилася робити новині сюжети за одеськими мірками, я тут же вирі­шила переїжджати до Києва, тому що вже закінчила 4 курс. Я здала дер­жіспит, пе­ревелася на заочку на 5 курс і через два дні вже була в Ки­єві. Головний редактор з «Першого міського» говорила мені: «Маша, ну може ще подумаєш. У тебе не­має там ані роботи, ані зв’язків, якось це ризиковано». Я вважаю, що правильно зробила тоді, просто не знаю, зважилася б я зараз на таке, але тоді здавалося, що це все про­сто, головне перебороти себе й ри­зикнути. І я ризикнула і переїхала, почала шукати роботу.

  • Як ти потрапила на Но­вий канал?

Я розіслала резюме всім, але, відверто кажучи, студентка, 21 рік з досвідом роботи по 3 місяці на двох каналах не дуже великий плюс в ре­зюме. Відреагувала тільки га­зета «Вечірній Київ». Я прийшла на співбесіду, послухала, подивилася і зрозуміла, що не хочу працювати в газеті, у мене було бажання працю­вати тільки на телебаченні. Коротше кажучи, я відмовилася.

Я склала власний список: з одного боку написала назви кана­лів, з іншого  адреси. І почала з вер­ху до низу ходити по всіх адресах. Спочатку я просто питала: «Чи не­має роботи?», але мене відправляли на рівні охорони. Тоді я вирішила схитрувати і приходила зі словами: «Я чула, у вас тут є вакансія, можна з кимось поговорити?». Таким чи­ном я одного разу прийшла на канал «Тоніс», зараз телеканал «Прямий». Мене взяли, я робила сюжети для новин довгий час, потім мені там же запропонували зайнятися доку­ментальним кіно.

Це взагалі окрема сторінка мого життя. Біографічні документальні фільми по 50 хвилин про різних знаменитих співа­ків, акторів. Одна справа ти пишеш сюжет на хвилину або дві, а інша справа на 50. Це не просто збільшити текст, там своя драматургія.

Ось я займалася цим, поки мені не сказав знайомий, що на «Новому» з’явилася вакансія редактора в «Абзац». Я написала директору проекту, і вона мене за­просила. Мені сказали зняти пробні два сюжети і зазначили, що після першого відразу по людині все зро­зуміло. Цей сюжет взагалі був не в стилі «Абзацу». Мені дали другий шанс. Я дописала цей сюжет, який в результаті вийшов, і я залишилася. Перший час була редактором, через півроку мені запропонували стати в кадр  я погодилася. Знімали про все, це був новий формат для Украї­ни, називається інфотейнмент. Най­головніше в цьому  розважальна деталь. Я людина, яка схиблена на подорожах, як і вся моя сім’я, і хоті­ла постійно у відрядження. Протя­гом півроку я приходила і пропону­вала нашому шеф-редактору якісь теми, що були пов’язані з відря­дженнями за кордон, але всі ці теми були здебільшого неспроможни­ми, і мені не давали їхати, поки я не запропонувала ідею з бюджетними подорожами. Я знайшла одну, другу інформацію і вирішила на собі пе­ревірити, чи можна зі Львова за 113 гривень доїхати до Варшави, плюс я побачила, що з Варшави за 6 євро є переліт в Копенгаген, а звідти за 10 євро в Брюссель. Це найулюблені­ший проект, який я робила.

Джерело: https://www.tvshow.in.ua/1422-abzac-vse-efiry-2016-novyy-kanal.html
Марія в ефері проекту “Абзац”
  • Які в тебе плани на май­бутнє: є нові проекти або щось, не пов’язане з робо­тою?

Зараз ми запускаємо проект «Заробітчани» і, як я вже говорила, це те, з чим я прийшла на телеба­чення. Хочеться, щоб цей проект був успішним і відрядження трива­ли. Ти показуєш країну зсередини  це набагато крутіше, ніж звичай­не тревел-шоу. Ми в команді нази­ваємо це «хард тревел-шоу». Хоті­лося б продовжити цим займатися, тому що ми тільки на першій схо­динці. З великих мрій – мати своє авторське тревел-шоу, багато подорожувати і по роботі, і поза нею.

Насправді, немає країни, в якій я б не хотіла побувати. У де­яких мені б хо­тілося пожити, не назавжди, але піврочку або декілька місяців, щоб повністю за­нуритися. Є ті, у яких досить просто погу­ляти. Напри­клад, Італія, я її дуже люблю, але мені досить там просто по­мандрувати. А наприклад, в Лондоні хотілося б довше пожити, стажуватися, тоді ти зможеш хоча б трохи зрозуміти, як живе це місто. Звичайно, колись хочу написати свою книгу, як і будь-який журналіст.

  • За останній час ти була у багатьох містах. Які тобі за­пам’ятались найбільше?

Мене несподівано сильно вра­зила Мальта. Так вийшло, що за минулий рік я була там двічі. Зніма­ла спочатку «Європу за копійки», а потім «Заробітчан».

Перший раз все було легко, я побачила багато краси, а вдруге  уже складніше, але це було пов’яза­но не з країною: спочатку захво­ріла, потім вда­рилася, там не вийшло, там втопила телефон. Я зрозуміла, що це трохи недооцінена країна, мало хто знає цей маленький острів десь в Серед­земному морі, багато хто забуває про його існування. Але там дуже красиво, неймовірно різноманітно, хоча вона за розміром у два рази менше Києва. Коли я туди їхала пер­ший раз, нічого від цього не чекала. Ось так виходить: коли ти нічого не чекаєш, то отримуєш нескінченний заряд краси.

Мене за останній рік ще дуже вразив Мараккеш, але це не дивно, тому що я 10 років мрі­яла побувати в Марокко. Вийшло знайти туди дуже дешевий переліт, я подумала, нехай буде шматочок «Африки за копійки» у моїй Євро­пі. Цей колорит виправдав усі очі­кування, хоча там школа виживан­ня. Насправді, коли приїжджаєш у Мараккеш, особливо на зйомки, до­сить важко контактувати з людьми: тебе постійно смикають, хапають, те купи, там плати гроші за зйом­ку, потрібно від них усіх відбитися. Весь центр Мараккеша  це ринок. Мені дуже сподобалося, я б із задово­ленням туди ще поверну­лася вже не на зйомки, а просто поди­витися. Це одна з тих країн, де ти не зможеш залишитися лише на 3 дні.

  • Були якісь ви­падки, які запам’яталися?

Мільйон. Усі ці поїздки  не­скінченні пригоди. В «Європі за копійки» я колись придумала таку штуку: знайшла за 14 євро пере­літ з Рима на Ібіцу й вирішила, що буде чудово зняти сюжет на Ібіці. Не страшно, що це дуже дорогий курорт. Я знайшла кемпінг за ці­ною 11 євро за ніч, а у мене потрібно було бути там дві ночі. Вирішила, що одну проведу в кемпінгу, другу буду в клубі до 5 ранку, а потім по­сплю на пляжі в спальнику. Я всюди подорожую з ручною поклажею. У цій маленькій валізці, яку я збирала тоді на 2,5 тиж­ні, половину місця зайняв спальник. Ідея була жах­лива, спати на пляжі теж було жахливо. Називається, сам приду­мав собі проблему і сам героїчно з нею борешся. У «Заробітчанах» таких історій ще більше. Ти не просто ди­вишся пам’ят­ки, ти ще й працюєш, хо­диш на якісь виробництва або плантації. Одного разу я прийшла і думала, що буду годувати декоративних рибок в Ізра­їлі. Тут мені кажуть, щоб я надягала гу­мовий костюм і пірнала в резервуар, де потрібно сортувати голими руками рибок, тому що замовник попросив рибок 12 сантиметрів, 15 сантиметрів  вже дорожче. Я ловлю під водою цю рибу, приставляю до лінійки. Дуже часто ти йдеш і думаєш, що будеш робити щось одне, а виявляється зовсім інше.

Вікторія Орлова (автор, зліва) та Марія Себова (герой, справа)
  • Яка робота сподобалась тобі найбільше?

Найбільше мені запам’яталася ось ця робота з рибками. Ще коли ми в Ізраїлі поїхали на південь кра­їни, у пустелю, на ферму альпак і лам. Я повинна була там прибира­ти, стежити за ними, розчісувати, стригти. Я собі уявляла таких милих тварин, які абсолютно неагресивні. Так-то вони і не агресивні, поки ти не намагаєшся їх підстригти. І поки ти не намагаєшся їх погодувати, то вони, в принципі, і не плюються. Але в цілому було дуже круто.

  • Можеш дати декілька порад для спланованої ман­дрівки?

Найголовніше почати заз­далегідь. Чим раніше, тим краще, якщо брати перельоти за 9 міся­ців, вони будуть набагато дешевше. Квитки потрібно купувати мінімум за 6 тижнів до поїздки, далі ціни підвищуються в кілька разів. Най­дешевші білети чомусь у вівторок! Шукайте маршрути, стикувальні рейси, дуже багато їх літає з Ки­шинева, який найближче до Одеси. Дуже багато стикувань лоукостів є з Варшави. Так само багато рейсів Ryanair, який заходить восени, я так багато разів літала. Обов’яз­ково купую квитки тільки на офіційних сайтах авіа­компаній, че­рез посеред­ника ти будеш тільки пере­плачувати. Плюс на сайті більшості лоу­костів є вклад­ка планування подорожі  вона пропонує календар най­нижчих цін: ти можеш вбити точку відправлення і точку прильоту, відстежити в якому місяці або навіть в який день квит­ки дешевше всього. Це дуже зручна штука. Ще я завжди перевіряю на сайтах як Skyscanner або Aviasales і переглядаю всі варіанти можливих рейсів: прямі, непрямі, стикувальні, дешеві, середні. Але на деяких не враховуються лоукост, їх потрібно перевіряти окремо.

  • Можеш дати кілька порад для людей, що тільки почи­нають свій шлях у журналіс­тиці?

Як показує практика, найго­ловніше в журналістиці, та й вза­галі в житті знайти свою сферу. Коли ти вибираєш тематику, яка тобі цікава, рано чи пізно ти в ній станеш краще. Моя подруга, напри­клад, коли ми всі захоплювалися політикою, почала знімати сюже­ти про медицину. Знімала, знімала аж до того моменту, поки вона не стала дуже круто розбиратися в цій справі. Суть у тому, що ти обираєш собі тему й дотримуєшся її. Розпо­рошуватися на все й знімати про все  рано чи пізно стає навіть не­цікаво, чесно. Я цікавлюся подоро­жами й кожен день дізнаюся щось нове. Це круто.

Вікторія Орлова

Читайте також:

Практика на “СТБ” та “Першому Національному”: досвід студентки

Випускники ОНУ: як стати успішними після закінчення університету

«Битва факультетів» і стрибок на максимум від журналістів

Усе тіло тремтить. Від шалених емоцій перехоплює подих. Я стою за кулісами. Глядачів не видно, але дуже добре чути. Вони чекають на нас. Вони вірять у нас. Ми не маємо права підвести їх. Лічені секунди до виступу. Ми всі посміхаємося один одному, налаштовуючи на позитив. Штори «від’їжджають». Лунають перші акорди вже добре знайомої мелодії. Ми починаємо…

З 23 по 26 квітня у стінах ОНУ пройшла «Битва факультетів», де студенти намагалися переконати членів журі, що саме їхній факультет гідний звання переможця. Студенти факультету журналістики, реклами та видавничої справи теж не лишилися в стороні. Згідно з регламентом конкурсу, кожен факультет мав підготувати афішу, відеовізитівку і наступні номери: оригінальний, хореографічний, вокальний та від викладачів. Увесь виступ має бути об’єднаний однією темою, яка червоною стрічкою проходитиме крізь кожен номер.

Майбутні журналісти у якості теми обрали кінофільм «Великий Гетсбі». На півгодини студенти, наче поринули у двадцяті роки минулого сторіччя. На дівчатах були короткі блискучі сукні, яскравий макіяж та кольорове пір’я у волоссі. На хлопцях – чорні костюми, білі сорочки, метелики і капелюхи. Коли лунає музика, здається, що ми й справді не на університетській сцені, а на гучній вечірці серед вершків суспільства. Під час виступу всі учасники розкрили себе на повну і чималу роль у цьому відіграла публіка, яка заряджала драйвом та шаленим позитивом.

«Спочатку було дуже важко налаштуватися на працю, тому що ніхто до кінця не розумів, що це взагалі буде. Лише пізніше, ближче до самої битви, усі хлопці та дівчата зібрались із силами, і… ми це зробили! Ура! Але я сподівалася на більшу підтримку від старших курсів. На жаль, майже вся підготовка лягла на нас, першокурсників, а зі старших курсів лише кілька хлопців допомагали нам», – розповідвє Олена Дубчак, студентка першого курсу та учасниця виступу.

Через репетиції ми щодня збиралися перед парами, лишалися в університеті після навчання, не раз доводилося пропускати лекції чи практичні. Бувало таке, що ми не розділяли погляди один одного, через це кілька разів виникали конфлікти. Та не зважаючи на всі труднощі ми виступили краще, ніж на усіх репетиціях, тож воно було того варте.

Марія Тєрєхова

Читайте також:

Головний редактор “Голосу ОНУ” про наше радіо

Мода ОНУ: як вдягаються студенти різних факультетів

Випускники ОНУ: як стати успішними після закінчення університету

Війна, націоналісти, борщ та трохи спорту: що світові видання пишуть про Україну

Війна на Донбасі, конфліктні ситуації із сусідньою Росією, перемовини з іншими державами щодо співпраці та екзотичне місце для подорожі такою постає Україна на шпальтах світових ЗМІ у квітні цього року.

Образ країни у певному зарубіжному виданні часто залежить не лише від подій в описуваній державі, а й від політики самого видання. Деякі ЗМІ яскраво демонструють свою прихильність тій або іншій стороні: дозволяють собі оціночні висловлювання, подекуди — використовують мову ворожнечі.

Але спільна риса у висвітленні українських подій в зарубіжних ЗМІ є — про країну так званого третього світу (якою вважається Україна) прийнято згадувати у надзвичайні, виняткові випадки або ж у парі з більш впливовою державою.

Для аналізу ми обрали одне з найбільших міжнародних інформаційних агентств Associated Press, щоденну газету в Великобританії The Guardian, щотижневий журнал в Німеччині Spigel, російський міжнародний інформаційний телеканал RT та китайську щоденну суспільно-політичну газету China Daily. Період моніторингу згаданих ЗМІ — з 1 по 21 квітня.

У зазначений період про Україну Associated Press оприлюднило шість матеріалів, The Guardian та Spigel зробили по дві публікації, China Daily — чотири. Натомість, RT про Україну писали в середньому 25 разів на день. Загалом RT у досліджуваний період опублікували 439 матеріалів.

Без супроводу – ніяк

Загальна тенденція досліджуваних ЗМІ — про Україну пишуть, якщо ця згадка якось стосується іншої, більш впливової країни.

У виданні The Guardian обидва досліджувані матеріали, на перший погляд, розкривають культурні питання — український авангардистський театр та новий драматичний фільм “Ніжне створіння”. Але образ України у цих публікаціях подається виключно у контексті війни з Росією.

Spigel згадує Україну у зв’язку з візитом Петра Порошенка в Берлін. Журналісти у заголовок виносять думку Ангели Меркель щодо відсутності прогресу в реалізації Мінських угод на Сході України.

Інформаційне агентство Associated Press про Україну пише загалом лише в негативному світлі або в залежності від справ Росії.

Три з шести матеріалів було присвячено спортивній тематиці. Наприклад, була опублікована новина про те, що Україна відмовляється від спортивного бойкоту Росії, бо є загроза, що спортсмени отримали б санкції зі сторони спортивних організацій. В бекграунді журналісти надають інформацію, що після анексії Криму деякі спортсмени (бокс та біатлон) продовжили змагатися на спортивних змаганнях в Росії, жодних інцидентів не було. В останньому реченні Associated Press наголошує, що деякі українські футболісти і раніше представляли російські футбольні клуби, не дивлячись на український бойкот.

Також була новина про те, що Італія зіграє товариський матч проти України і США.  В кінці матеріалу зазначається, що, на відміну від України, Італія непереможна, вона програла США лише одного разу з 12 матчів.

Видання СhinaDaily акцентує увагу на покращенні економічних стосунків між Китаєм та Україною, а також розповідає про нововведення — впорядження електронних віз на території України для відвідувачів з більше ніж 40 країн.

Націоналісти, бойкот, Майдан

Для створення пізнаваного образу України видання використовують сталі вирази, які вже стають стереотипними для нашої держави.

В цьому контексті варто згадати матеріал, який опублікувало Associated Press “In Kiev, borscht, Maidan and a side trip to Chernobyl”, який передрукувала газета СhinaDaily. Борщ, Майдан, Чорнобиль — ці три слова вже створили образ типового українця. А в самому матеріалі надаються і інші клішовані теми: відомі київські пам’ятники, Межигір’я, блошині ринки. Певно, журналісти намагались створити текст-підказку для туристів, але нових, більш яскравих барв Києва (та взагалі — України) вони показати не змогли.

Associated Press також опублікувало матеріал про “українських націоналістів”, які «трощать» пам’ятники радянської епохи в Києві. Журналісти вказують на те, що цим займаються “активісти Правого сектору”.

The Guardian в матеріалі ‘Our performances are a mirror‘: making art out of Ukraine’s pain пишуть: “Конфлікт, який розпочався в 2014 році, не єдина проблема. Україна посідає 130 місце в глобальному індексі сприйняття корупції; показники здоров’я від довголіття до ВІЛ є низькими; валюта опустилася проти долара, ціни виросли, і економіка похитнулась після втрати багатого промисловістю регіону Донбасу”. Крім того, журналісти зазначають, що уряд в Україні заборонив деякі книги та російські соціальні мережі, зараз проводить політику “декомунізації” та впроваджує українську мову у всі школи як обов’язковий предмет.  The Guardian пишуть, що на заході України є фашистські елементи, проте вони поки не мають широкої громадської підтримки. Таким чином, в матеріалі створений образ типової країни третього світу зі своїми дивними проблемами та незрозумілими рішеннями уряду. Журналісти не надають достатнього бекграунду, щоб зрозуміти контекст, змішують всі факти про Україну в один матеріал.

Пропаганда в дії

Окремо варто обговорити видання RT, яке можна назвати учасником спланованої інформаційної війни проти України. Цей телеканал активно публікує інформацію про Україну та Донбас.

Всі матеріали мають компрометуючий характер і демонструють виключно негативні події на території нашої держави.

Найчастіше журналісти пишуть про справу Савченко, згадують автокефалію Української православної церкви, наголошують на проблемах України в міжнародних відносинах: “Нецільові витрати: чому ООН скоротила програму гуманітарної підтримки Донбасу”, “Депутат Верховної Ради розповів про бажання Заходу змнити владу на Україні”, “Вирішили підіграти Києву: США закликали Україну підняти ціни на газ”, “Держдеп США заявив про широкомасштабну корупція та порушення на Україні” і т. ін.

Матеріали зі згадуванням України загалом демонструють небезпеку, корупцію, неадекватні рішення влади та негативну реакцію світу на справи в Україні.

Стіна стереотипів

Сторонній людині буває важко описати, як живуть люди в іншій країні. Завжди є спокуса використати відомий, створений кимось образ.

Проте нам пощастило — ми зустріли приклад непоганої журналістської роботи щодо висвітлення подій в Україні. Видання Spigel зробило яскравий репортаж з місця подій про подорож в Україні.

Матеріал присвячений вузьколінійній залізній дорозі на північному заході України. Під час подорожі журналіст спілкується з пасажирами, провідниками, машиністами, яскраво описує навколишню природу, детально розповідає про свій маршрут та історію створення цієї залізної дороги.

Журналіст звертає увагу і на проблеми в Україні, зокрема, незаконне видобування бурштину в Рівненській області.

Є в цьому матеріалі і упередження. Наприклад, журналіст виправдовує знищення диких лісів для видобутку бурштину тим, що Рівненська область — одна з найбідніших в Україні, і це необхідний прибуток для жителів цієї області.

Проте цей матеріал демонструє роботу журналіста на місці подій, що гарантує новий погляд на ситуацію. Роботи такого формату глибше занурюють у певний контекст, змушують по-новому дивитись на обставини в країні та найголовніше — частково руйнують стіну стереотипів.

Лейла Церковнюк, 4 курс

 

Як подорожувати весело, легко та дешево: досвід студентки

Багато хто мріє колесити по світу, побачити інші краєвиди та познайомитись з іншими народами, але багато людей залишають це на потім, бо, як нам всім відомо, це не так просто і дешево. Не так давно я почула історію однієї дівчини, яка не боїться йти до своєї мрії подорожувати. Ганна Міллер, студентка національного університету “Києво-Могилянська академія”, розказала нам про те, як вона мандрує світом.

Джерело: https://delnara.livejournal.com/252810.html

  • Розкажи як все почалось, в якому віці ти почала подорожувати?

З народження, насправді. У моїх батьків є фото, де мені до року, рік і далі десь в глибинах степів в Криму. В часи, коли я ще не усвідомлювала себе, мене тягали усюди де могли.

  • А яким був твій перший досвід самостійної подорожі?

Якщо говорити про повністю самостійні подорожі, то перша така була напевно минулого літа. Я подорожувала сама країною. Навіть спробувала омріяний автостоп. Минулої неділі вперше самостійно полетіла за кордон. До цього навіть якщо без батьків, то хоча б з друзями або компаніями.

  • Були якісь складні або неприємні ситуації?

Звісно були неприємності. Було таке, що не спіймали машину і без грошей вночі залишившись на трасі під Хмельницьким. Була історія з тим, як коли мені не було де ночувати, і грошей звісно не було на ночівлю, людина в якої я ночувала по Каучсерфінгу вигнала мене через те, що я не виправдала очікувань. Якось хлопець в якого я мала переночувати в іншому місті зі своєю подругою, почав до неї приставати і ми були вимушені ночувати на вокзалі. Добре в мене був спальник.

  • В якій кількості країн та областей України ти була?

16 країн та 21 область України.

  • А які країни та області тобі сподобались більш за все?

Люблю дуже Одесу, бо гарне місто та я фанат моря. Харків, бо там мої родичі. Захід за гори та витончений стиль. Неймовірні почуття залишила по собі Ісландія зі своєю абсолютно дивовижною природою. Франція дуже захоплювала романтизмом. Іспанію дуже люблю, бо вона енергетична і запальна. Але кожна країна залишає свої спогади і кожна маленька деталь подорожі формує спогади.

  • Як часто ти подорожуєш?

Зараз буває раз на місяць, іноді більше. Нерідко мої подорожі не залежать від мене або трапляються несподіванно, тому раз на раз не доводиться.

  • Як за кордоном жити дешево та чи реально взагалі безкоштовно?

Можна, насправді. Існує каучсерфінг, студкауч і багато інших спільнот, де можна знайти людей, які тебе впишуть. Можна питати в знайомих, головне не соромитись і не розкидати свої труси по чужій хаті. Якщо з цим не повезло, в теплу пору можна ночувати у кемпінгах в палатці. Це спеціально обладнані місця, де ти платиш тільки за сервіс дуже невелику суму грошей і живеш у своєму наметі.

  • Розкажи про найяскравіші та приємніші моменти подорожей.

На початку кожна подорож – набір яскравих вражень. Перший літак, перше море. Коли їздиш дуже часто, люди в подорожі створюють яскравість. Яскрава була неділя в Римі, коли ми з музичним гуртом виступали на фестивалі перед тисячею людей. Яскраві мої пригоди в Мюнхені, в мій перший самостійний політ за кордон. Не менш неймовірно було в електричці Львів-Ужгород цього літа, коли я їхала вже 13 годину в поїзді, а за вікном гори палали заходом сонця. Багато подорожей сталось через мою професію, тому з ними автоматично пов’язано багато теплих спогадів. Перша усвідомлена закоханість у подорожі. Чим не яскраво? Навіть коли минає адреналін від пережитих труднощів в дорозі –згадуєш все з посмішкою.

  • Чи стикалася ти з проблемою мовного бар’єра?

Проблема мовного бар’єра буде завжди, поки ти не всезнаючий лінгвіст. З дитинства добре знаю англійську, тому, насправді, не було. Моменти траплялись, але не глобальні. Завжди можна показати на пальцях.

  • Можеш дати якісь поради початківцям?

Я думаю, якщо говорити про подорожі без турів, бронювань готелів і бізнес класів, потрібно бути сміливим, відкритим і гнучким до різких змін. Гнучкість і відкритість допоможе у багатьох випадках. Ще хороші навички – насолоджуватись моментом, звертати увагу на деталі. Насправді цікаві речі криються в маленькому. Особливо це зрозумієте в Барселоні. Слідкуйте за новинами сайтів авіакомпаній – буде легше впіймати дешеві квитки. Я вважаю що за квитками початок, тому що всі інші питання можна справді вирішити простіше, ніж здається. Заводьте друзів за кордоном, по перше буде веселіше, по друге – корисно. Заздалегідь шукайте можливості. Спонтанність – це добре, але є різниця між бути обізнаним, але не повністю підготовленим, і взагалі не шарити, що є навколо. Якщо шарити у спонтанності легше орієнтуватись. А головна порада – подорожуйте і насолоджуйтесь.

Олеся-Олександра Сагайдак

Читайте також:

Що треба знати про дешеві подорожі

Європейська якість, або українські студенти за кордоном