Архів категорії: Навчання

Школа журналістики газети “День”: а як минуло твоє літо?

Якщо ви досі наївно гадаєте, що літо створене для відпочинку, то ви ще недостатньо довго навчаєтесь в університеті. А студенти журфаку взагалі мають розуміти це як ніхто інший, адже в нашій справі завжди потрібно тримати руку на пульсі. Сьогодні, зважаючи на кількість різноманітних проектів, літніх шкіл та стажувань, це робити доволі легко.

Цього літа три студентки нашого факультету  Христина Шкрябіна, Любов Рибалко та Наталя Сандакова закреслили в календарі усі липневі дні, залишивши їх Літній школі журналістики газети «День».

Христина Шкрябіна та Любов Рибалко

 Христино, розкажи, звідки ти дізналась про літню школу «Дня»?

 

Про школу я дізналась ще минулого року, коли Світлана Олександрівна Бондар усіх заохочувала відвідати “День”. Мій  торішній липень був безнадійно завантаженим, тож у Київ поїхала тільки у 2017-му.

Що потрібно було для того, аби подати заявку?

Необхідно заповнити анкету, яка була серйозною. Я складала її два тижні, тому що питання вимагали не тільки обізнаності, а ще й відвертості. Найважче було визначити, які 10 книг я раджу прочитати кожному українцю. Тому що для порад такого рівня необхідно орієнтуватися у минулих і сучасних українських реаліях, та найважливіше — розуміти, ким є ти сам.

зустріч із головою Агенції розвитку Дніпра, економістом Володимиром Панченком

Що найбільше вразило, коли ти потрапила у редакцію?

Мене вразило, як журналісти “Дня” реагують на помилки. Тобі ніхто не скаже: “Виправляй, це твоя робота!” Навіть якщо ви ставите недоречні питання чи псуєте ексклюзивне інтерв’ю (можете вірити). Тобі виважено пояснять, чому твоє питання недоречне та що треба робити, аби ти та твоя стаття були цікавими.

 

В якому відділі працювала і яке із завдань було найскладнішим/найлегшим/найцікавішим особисто для тебе?

Я працювала в економічному відділі. Кажуть, що якщо хоча б один претендент з 50-ти пише, що хоче там працювати, це вже диво. Я не зовсім розумію, чому. Адже тебе не змушуватимуть вираховувати курс долара і перекладати тексти мовою інопланетної цивілізації економістів. Навпаки, зустрічі з економістами з більшою вірогідністю будуть конструктивними.

 Яка із зустрічей запам’яталась найбільше і чому?

Найбільше мені запам’яталась зустріч із фотографом Олексієм Фурманом. Він знімав Майдан, народні свята та реабілітацію наших солдатів після війни. Вони покинуті… Їх історії мало відомі, тому що в більшості випадків нас цікавлять сенсації. Прочитав про героя, подумав: “Круто!” і забув.  Проте деякі речі зупиняють нашу увагу на сенсах.

Скільки всього було учасників? Як ви проводили вільний час? І чи потоваришували з колегами?

Усього було 18 учасників. Ми гуляли берегом Дніпра, грали в гольф та їздили в Батурин. У кожного з нас була своя родзинка, яка робила нас персонажами “Дня”. Головна редакторка Лариса Івшина сказала, що читачі навіть стежать за нами і порівнюють із учасниками інших випусків школи. Тобто, такий собі невеличкий комікс про гидке качення, яке, сподіваюсь, скоро стане лебедем інтелектуальних обріїв.

Що особисто тобі дало це стажування?

Стажування в ЛШЖпідкріпило мою віру в те, що у пошуках заробітку ми не повинні йти на перемовини з совістю. Команда “Дня” втілює для мене честь, сміливість і логіку, без яких життя видається порожнім.

А ми нагадуємо, що Літня школа журналістики «Дня» є щорічним проектом. Тому вже наступного року і ви зможете спробувати свої сили, отримати новий досвід та, врешті, провести літо з користю!

розмовляла Христина Петренко

Ерасмус Інсайдер, або як навчатися за кордоном

Два роки в університеті я вивчала німецьку мову із мрією про бакалаврат у Мюнхені. Та чи могла я тоді уявити, що буду відпрацювувати німецьку вимову на півночі Іспанії із сусідкоюнімкенею? Завдяки участі у програмі Ерасмус+ моя мрія про навчання закордоном стала реальністю, хоч і на шість місяців замість чотирьох років.

Що таке Ерасмус+ і з чим його їдять?

Ерасмус — некомерційна програма навчальної мобільності студентів, яка спонсорується Європейським Союзом. Программа розрахована на 2014-2020рр. Студенти з усього світу мають можливість обирати країну за бажанням та насолоджуватися всіма прівелями, які мають студенти за обміном. Наприклад, стипендією розміром 800 євро на місяць (також можлива стипендія 850 євро у Фінляндії або менше, якщо це східні країни ЄС).

Однак стипендію у зазначеному розмірі отримують не всі студенти та навіть не найкращі. Податки громадян ЄС йдуть на стипендійни виплати для молодих людей з країн, що мають нестабільну економічно-політичну ситуацію: Україна, Республіка Молдова, Білорусь, Росія, Палестина, Індія, Єгипет.

Американці не отримують грант на навчання, але, можливо, уряду ЄС час замислитися з огляду на останні події. Студенти з Австралії, Латинської Америки та Мексики також залишаються за інвестиційним бортом. Та найцікавіше відбувається зі студентамигромадянами Європейського Союзу. Вони отримають грошову винагороду, яка нараховується в залежності від тарифів домашнього університету, країни навчання та економічного бекграунду регіону. Таким чином, для них сума гранту коливається між 200 та 350 євро на місяць. Таким чином, студенти в ЄС, як і в Україні, все ще залежать від батьківських грошей або вони вимушені шукати підробіток.

Власний досвід та витрати на життя

Із січня по червень 2017 року я навчалась в Іспанії у країні Басків. Слід зауважити, що північ країни вважається найдорожчим місцем проживання, тому мої витрати тут не аксіома, а скоріше виняток. Університетська агенція, що відповідає за дозвілля студентів, займається пошуком житла. Існує два можливих варіанти: квартира або гуртожиток. Бажано зараз присісти, адже проживання у резиденції університету Деусто обійдеться… у 1085 євро на місяць. Дорого? Так, це ж all inclusive – триразове харчування, окрема кімната та неокоремий санвузол, Інтернет, спортивний зал та охорона.

Я обрала найскромніший варіант – квартира у місті, яка обходиться у 390 євро щомісяця. Та найкращий варіант, до речі, адже жодного комендантського часу, лише дві сусідки та, звичайно, вечірки до ранку. От скажіть, чи варто платити більше, ніж тисячу євро і їсти при цьому за розкладом, а не коли хочеться?

Решти грошей на невишукане виживання в Європі вистачає: 1€ за буханець хлібу, 1,70€ за кілограм бананів, 1,35€ – шість літрів питної води, 2€ за кілограм макаронніх виробів, 7,5€ – пральний порошок, 4€ за 500 грамів натуральної кави тощо.

А що думають інші?

Я вирішила запитати у своїх друзів, які також отримували стипендію від Ерасмус, про їхній досвід:

Анна Лєна (Німеччина): Для мене Ерасмус — це найкращий час у моєму житті. Вважаю, що я знайшла баланс між навчанням та вечірками з друзями. Я обрала Іспанію, тому що тут тепло. Мені подобається атмосфера, люди насолоджуються життям, навіть старенькі виглядають щасливими та п’ють вино щодня пообіду. Сан Себастьян знаходиться біля моря, а позаду нас гори. Місто пропонує стільки можливостей для різноманітного дозвілля: серфінг, походи, гребля, катання на лижах, футбол тощо.

Кароліна (Мексика): Щастя, досвід, зростання, знайомства та мотивація. Це все про Ерасмус. Я зростаю як особистість, більше дізнаюсь про себе та інші культури, знаходячись так далеко від дому. Я розмовляю іспанською від народження, та мені інколи важко зрозуміти мову, якою розмовляють тут, в Іспанії. Вони говорять занадто швидко навіть для мене! Ще й використовують вирази, яких я до того ніколи не чула в Мексиці.

Дар’я (Республіка Молдова): Головна відмінність між моїм університетом та Деусто полягає у тому, що в Іспанії все сфокусовано на студенті та для студента. Також багато часу і уваги приділяється груповим завданням та проектам. Найважче було звикнути до того, що іспанці запізнються, для них це природньо.

Лукас (Німеччина): Моєю метою з першого курсу було отримати досвід, який дає програма Ерасмус. Я знав, що спробую взяти участь і зараз шкодую, що не зробив цього раніше. Завжди хотів вивчити іспаньску мову, я обожнюю її! Сан Себастьян був моїм вибором через… Google картинки. Я побачив красиве місто і вирішив, що це має буде моїм Ерасмус призначенням.

Мені б хотілося привнести «tranquillo» (пр. автора: «спокій») ментальність до своєї країни. У цьому аспекті Австрія схожа з Німеччиною – люди надзвичайно напружені.

Йосиф (Палестина): Це чудова можливість співпраці з іншими культурами. Намагаюсь взяти якомога більше від цієї співпраці та розширити свій світогляд. Адже стільки різних культур в одному місці вирішують ті самі проблеми та прагнуть досягнути взаєморозуміння. Та найважче для мене все ще залишається опанування іспанської, адже вона зовсім не має нічого спільного з моєю рідною – арабською.

Анастасія Мірза

Заняття 9. Структура рецензії. Написання рецензії

Вправа 1. У врізах до рецензій «Українського тижня» знайдіть тезу. Чим послуговується автор: соціальною вагомістю чи естетичною вартістю?

  1. Rolling Songs
    Днями The Rolling Stones оприлюднили свій черговий The Best у форматі трьох CD під назвою «GRRR!» (для найбільших поціновувачів є люксовий варіант із п’яти дисків), у результаті маємо добірки на 50 та 80 пісень відповідно. На обкладинці – горила з фірмовими губами та язиком – лого гурту. У хлопців усе добре із самоіронією. І за це їх люблять також. Те, що вони відібрали, з одного боку, тішить, із другого – спонукає перефразувати старий анекдот про алкоголь: «О, привіт, старий! Ходімо запишемо альбом?» – «Ні-ні! Ти пам’ятаєш попередні два?!» – «Ну, ніби так» – «А я не пам’ятаю».
  2. Усвідомлення того, що фільм «Час» Ендрю Ніккола є ідеальною метафорою українського сьогодення, прийшло лише після тижня його прокату
    Анімаційний фільм Стівена Спілберґа «Пригоди Тінтіна» – це захопливе шоу, помножене на мистецьку якість
  3. «Ляпіс Трубєцкой» підірвав Київ пропагандою спорту та сили волі
    «Я устал притворяться веселым клоуном» – співає фронтмен «Ляпіса Трубєцкого» Сергій Міхалок в пісні «Жлоб». І з кожним новим концертом впевнюєшся, що він остаточно перестав ним бути

Вправа 2. Прочитайте описи творів різних видів мистецтва. На що звертають уваги автори під час переказу змісту?

  1. Нынешний показ представляет Серова демиургом, пусть порой и хандрящим – он фиксировал мир, будто ставя галочки в графе каждого из жанров. Рисунки, где рука торопится и где она работает вдумчиво, гравюры и масло на холсте. Если пейзажи – то кроме этюдов к пресловутой «Бабе с лошадью» (впрочем, она все-таки скорее проходит по части портрета) однообразная гладь ландшафта с избой, но так, что каждая травинка растет для целого, ее не убрать. Здесь как раз в связи с пейзажем нужно сделать отступление – будучи именитым и признанным, в 44 года художник не побоялся снова сесть за парту и поступил в парижскую Академию Коларосси. Так вот от того времени тут оказался «Парижский бульвар», по-коровински пастозный и с непременной пестрой толчеей. А по соседству – прозрачная Греция с горами и морем, едва подернутым рябью. Если Серов брался за историю, получался Петр I среди хляби основанной им столицы или мчащаяся на охоту Екатерина II. Если за мифологию – выходило «Похищение Европы», снова с дотошными поисками позы и жеста в эскизах, с зарисовками головы древнегреческой Коры, чьи черты лица переняла Европа. Если он делал иллюстрации, то каждому в крыловских баснях подбирал свою повадку, и веришь, что ворона в павлиньих перьях выступает, конечно, именно так – павой. Если художник погружался в театральный мир, появлялись величавый Шаляпин (гигантский угольный портрет) или афиша с дягилевской примой Павловой. Нет только натюрмортов – может, оттого, что Серову их заменяли портреты?..
  2. Пространство спектакля Томчинска представила пустынным и темным. Центр сцены ничем не занят, в глубине справа расположен огромный проржавевший маяк; по углам – два островка серой земли с осокой. В этом условном пространстве океан тоже условен – это движущаяся видеопроекция в глубине сцены, подобная тем, которые сейчас можно вешать в офисе. Чернота пространства расцвечена пятнами костюмов. Этот режущий глаз контраст явлен с самого начала – в сцене проводов призывников. Ряженые артисты из местного ДК в костюмах красноармейца и солдата царской армии читают бравурные напутствия, тетка в кокошнике лучится официозным счастьем, а в углу напротив посмеиваются, переминаются с ноги на ногу новоиспеченные солдаты – пацаны в ярких куртках и вязаных шапках с помпонами.
  3. Во Второй симфонии Сибелиуса – сочинении крайне сложном и для оркестра, и для слушателя – обозреватель «НГ» наконец услышал качество оркестровой игры, которое хотелось бы слышать всегда: значит, не все так безнадежно в наших оркестрах. У Сибелиуса непростой звуковой мир: он словно овеян пустыми и холодными пространствами северных стран, его оркестр – словно пронизывающий ледяной ветер, совсем не «благозвучный» в общепринятом понимании, и тем он и прекрасен. Но тем и опасен, ибо воздействует напрямую: одна слушательница сзади не выдержала, обронив, что сегодня у нее был слишком сложный день для подобной музыки. Для оркестра и дирижера это тоже испытание: во-первых, здесь крайне важна духовая группа, во-вторых – слишком рыхлая форма, которая может на глазах «рассыпаться» и сломать тем самым целое. Но все острые углы и узкие места музыканты счастливо обошли: пасторальное начало сменилось порывами сонатного аллегро, медленная часть, где разворачивается настоящая драма, стала, как и полагается, центром симфонии, макабрический вихрь скерцо привел к финалу с ликующей кодой. А исполнение «Грустного вальса» с потрясающим пиано и необыкновенно гибкими переходами от лирической темы к игривой иначе как восхитительным и не назовешь.

Вправа 3. Прочитайте описи симфонічної казки «Петрик та Вовк», написані студентами 1 курсу. Який із них найбільш вдалий?

Студия звукозаписи «Золотой теленок» презентует ремейк симфонической сказки для детей «Петя и Волк». Произведение Сергея Прокофьева, озвученное Андеем Томчуком, представят на суд публики 22 апреля.
Сергей Прокофьев написал сказку «Петя и Волк» в 1936 г. с целью ознакомить детей со звучанием инструментов симфонического оркестра. По сюжету пионер Петя со стороны наблюдает за отношениями животных во дворе – птичкой, уткой и кошкой. Когда же Петя нарушает запрет дедушки и выходит за калитку, появляется злодей Волк. От съедает утку. Но пионер Петя Волка не боится и спасает Птичку и Кошку. Вместе с охотниками Петя отводит волка в зоологический сад.
Сказка понятна для детей благодаря хорошей игре оркестра и артистичным комментариям А. Томчука. Теперь прослушать сказку может каждый ребенок, приобретя диск в магазинах города

События разворачиваются с участием Утки, которую съел волк, не давая покоя птичке, кошке и Пете. Дедушка запирает Петю дома, а тот заявляет, что пионеры не боятся волков.
Волк оказывается хитрее и все животные и Петя оказываются в опасности. Помогут ли героям охотники?

Студия звукозаписи «Золотой теленок» презентовала новый платиновый диск для детей «Петя и Волк». Новая запись симфонической сказки Сергея Прокофьева была представлена 22 апреля в здании ОНУ им. Мечникова.
Симфоническая сказка для младшей аудитории описывает историю преданной дружбы, мужества и любви к природе. Диск также призван научить детей звучанию различных музыкальных инструментов, таких как флейта, кларнет, валторны и т.д. Запись диска производилась при участии Симфонического оркестра Одесской филармонии.

В сказке задействовано множество разнохарактерных персонажей, есть как позитивные герои, например, смелый пионер Петя, так и негативный большой и серый Волк. Взаимоотношения Птички, Утки и Кошки раскрыты интонационно, а также разными по лейтмотиву музыкальными вставками.
Сказка анонсирована как поучительная и полезная для развития музыкального слуха детей. Каждый желающий может купить диск «Петя и Волк» в музыкальных магазинах города.

Вправа 4. Прочитайте рецензію, знайдіть естетичні оцінки та оцінки соціальної вагомості.

Із Росії з любов’ю
Український слухач дістав змогу ознайомитися з новим твором першорядного вітчизняного композитора тільки після виконання в Тюмені, яке і стало світовою прем’єрою «Сільської опери»
Євген Станкович залишається одним із найплідніших сучасних класиків української музики. Не минуло й року від прем’єри його балету «Володар Борисфена», написаного у співпраці з політиком-регіоналом Анатолієм Толстоуховим, як у Національній філармонії презентували новий твір маестро під назвою «Сільська опера/Opera rustica». Що цікаво, творчий тандем мав місце й тут – пан Толстоухов забезпечив фінансову підтримку заходу. Слово «тандем» невипадкове, адже презентувало гучну прем’єру товариство «Україна – Росія», де Анатолій Володимирович виступає в ролі засновника й голови.
Якщо не говорити про формально-естетичний бік «Сільської опери» (про це згодом), подія має подвійне значення. Перше – Євген Станкович стрімко стає для нинішньої української влади тим, чим для Сталіна був Шостаковіч. Не знати, чи пройде він на цьому шляху крізь ті самі терни, що російський класик, і взагалі, як далеко ним зайде, але в обох випадках мова йде про добровільний діалог таланту з владою, в якому становище сторін наперед нерівне.
Як переконує досвід, і в обіймах влади митець може набрати вдосталь очок для перемоги «з погляду вічності», однак на коротку перспективу такий симбіоз виявляється програшним: даючи використати себе, «керманичі» неодмінно використають і творця. Не може не тішити те, що роман із нинішніми можновладцями застав Станковича більш ніж зрілим автором, тож є сподівання, що тут усе-таки йдеться радше про використання доступного ресурсу з цинізмом справжнього генія, ніж про усвідомлене обслуговування «нових панів».
Навіть недавня історія знає багато таких прикладів. Карл Орфф заплямував себе співпрацею з нацистами, Отторіно Респіґі – з фашистами. Тонкий інтерпретатор російської класики Валєрій Ґєрґієв, породичавшись із Путіним, відкрив нові можливості для себе і для Маріїнського театру, водночас беручи участь у таких ідеологічних проектах, як концерт на площі розбомбленого Цхінвалі. Який рахунок виставить влада українському композиторові – інтрига, що може мати передбачуваний кінець. Адже митцям покоління Станковича може виявитися зручно повернутися до знайомого радянського формату взаємин із нею.
Другий аспект значення події полягає в тому, що український слухач дістав змогу ознайомитися з новим твором першорядного вітчизняного автора тільки після першого виконання в Росії, яке і стало світовою прем’єрою. Товариство дружби з північним сусідом відтворило контекст, у якому Україна отримує власний культурний продукт тільки після схвалення в «центрі». За іронією, ним стала навіть не Москва, а нафтова столиця РФ – Тюмень. Кажуть, що то місцеві українці безпосередньо фінансували написання твору. Однак саме їхня історична батьківщина зрештою поступилася місцем у ранжирі важливості слухачів батьківщині здобутій. Важко сказати, чи йдеться про повернення до старої імперської матриці, чи ми її так ніколи й не покидали остаточно.
З погляду форми «Сільська опера» не є ніякісінькою оперою. Хіба що вона доводить традиційні проблеми з якістю сюжету, притаманні цьому жанрові у східних слов’ян, до межі, за якою сюжет уже відсутній як такий. Насправді це радше вокальний цикл або кантата для басу й сопрано, з характерною для Станковича пристрастю накладати крайні голоси. Структура твору – просте чергування ліричних номерів на тексти Бориса Олійника.
Станкович зумів виростити навколо його віршованих банальностей таке переконливе звукове середовище, то палке, як в увертюрі, то місцями аж гіпнотичне, як у «Мамо, вечір догоря», що вони починають видаватися тим, чим є кожна банальність: правдою життя.
Усупереч очікуванням, музика, в якій композитор із незворушністю Генделя утилізував поміж іншого власну давнішу тему із саундтреку до «Роксолани», не має нічого особливо сільського, читай фольклорного, на відміну від олійниківських хуторянських медитацій. Станкович натомість щедро розсипав у «Сільській опері» відсилання до стилістики веризму, що справді пасувала б до рустикальної драми, якою вона так і не стала. Наскільки вони узгоджуються з текстами – риторичне запитання, якщо тільки це не іронічні лапки, в які автор, обізнаний на тонкощах пародії, поставив пафос поета.
Зрештою, сама можливість такого твору свідчить про доконаність однієї трансформації в українській музиці: вона нарешті освоїла місто. Адже те, що є привід маркувати певний твір як «сільський», можна пояснити тільки потребою відрізнити його від «міського», зазвичай нормативного. Це насправді найкращий доказ поразки народницького проекту, де сільське дорівнювало українському взагалі, а відтак жодної «Сільської опери» бути не могло: саме такою була будь-яка опера.
Що ж, свою сільську «оперу» Євген Станкович уже написав. Чи візьметься він тепер до міської і без лапок? Шанувальники класики з Партії регіонівта російські українці могли б допомогти йому в цьому.

Вправа 5. Прочитайте уривки з рецензій та визначте, на які смаки орієнтується автор рецензії: на власні чи на соціальні?

Тепер на сцені рок-пророк – і це без будь-якої іронії. Гостро соціальний ска-панк-гротеск, здається, пасує і йому особисто,
і всьому гурту набагато більше за шансон-бурлеск взірцю кінця 1990 – початку 2000-них років. Переродження команди остаточно затвердив статус дисидентів у рідній Білорусі, в якому вона й завітала до України.

80-річний Транстремер став восьмим шведом-лауреатом за історію літературної нагороди, яку можна було б назвати головною у світі бодай з огляду на її суму. Хоч українському читачеві його ім’я цілком незнайоме, в себе на батьківщині він справді один із найпопулярніших письменників, а його твори перекладені 50 мовами світу. Крім Нобелівської, серед здобутків лауреата ще вісім літературних премій

Тривалий роман цього митця (Реваз Ґабріадзе) з кіно породив культові фільми «Міміно», «Не журись», «Кін-за-дза»…
Це і огидно зверхньо, і неправдиво, і цілком тотожно моменту з фільму того самого Гоффмана «Вогнем і мечем», коли отаман Максим Кривоніс абсурдно і комічно гине від кинутого польським пияком глечика.

Вправа 5. Прочитайте уривки з рецензій, знайдіть естетичну оцінку. Що саме аналізується?

У чому ж парадокс програшу такої значущої, резонансної «… битви»? На перший погляд, все у стрічці виглядає дорого, красиво, вражаюче. Сучасний модний 3D-ефект, якісна комп’ютерна графіка (у створенні титрів, бронепоїзда та мосту), прийнятний грим леніна-сталіна-пілсудського, відомі актори і великі масовки, костюми-вибухи тощо.
Також кидається у вічі запозичений прийом з «Кабаре» Боба Фосса, коли драматичні воєнні події вмотивовано і дуже доречно перебиваються веселими і грайливими сценами танців та співів справжнього кабаре. Та розглядаючи пильніше фільм, бачиш поза кістяком чи навпаки всередині нього порожнечу.
Ходульність, схематичність викладеного сюжету і плоскі – ВСІ! – герої, мов паперові образи людей з журнальчику для дітей. Здається, вони промовляють до глядача не розтуляючи рота: «Виріж мене та вклей», «а як підпис, знайди мою історію (чи придумай її) в мережі, бо сценаристи мені нічого не надали». Виконавець головної ролі Борис Жиць – справжній патріот, знатний, дворянського вигляду чоловік, з білими зубами і виправкою шляхтича. Його дружина – шалена красуня Наташа Урбанська, віддана, розумна, смілива, як і належить ідеальній дружині. Герой Богуслава Лінди – генерал, майбутній президент Польщі в екзилі – майже бог, такий красивий і величний. Натомість Адам Фаренси – чекіст – потворний як чорт, а Ленін зі Сталіним уособлюють не інакше як двоголового антихриста. Не суттєво, що так воно й було, не суттєво, що насправді Червона армія була такою хамовитою, як у фільмі, і значною мірою складалася із зеків.
Головне, що, якщо ти не знаєш, то в це не віриш, коли тобі про це говорять з екрана в лоба, без належної, вже автоматом потрібної для розуміння метафоризації.

«Травіата» як опера, котра найчастіше виконується, щовечора йде на десятках сцен світу. Але на жодній із них під усім відомі звуки вступу до четвертої картини на сцені не перебувають Альфред із Аніною. (Зазвичай — тільки Віолетта). Далі Альфред стежить за дією, перебуваючи не поруч з умираючою Віолеттою, а зачаївшись біля бічної ложі і гортаючи її щоденник. За нашими мірками, це вже якась «марсіанська позамежність». І розгадувати її суть глядачеві доведеться впродовж наступних хвилин. Віолета й Альфред так і не кинуться в обійми одне до одного, і взагалі — так і не побачаться в останній дії. Саме це створює у фіналі напругу, яку майже неможливо оновити, освіжити традиційними режисерськими прийомами. Режисер тут пішов ва-банк — і не програв.
Втім, опера — це не тільки режисура (видовище), а й вокал. Щодо виконавців партій Віолетти й Альфреда можна сказати одне — коли вони співають напівголосно (mezza voce) і свідомо шукають різні звучності в межах піано, все виглядає пристойно. Як тільки співають форте і, що називається, «ідуть на теситуру», відразу виникає відчуття «голосової кориди».
Це недолік слов’янської школи з її традиціями глибокого формування звуку і великих «польотних» голосів. Польотність — прекрасно. Але важливо й те, що саме «летить» у зал. Поза конкуренцією — виконавець партії Жоржа Жермона Андрій Маслаков. Він працює на сцені Національної опери, а в «Травіаті» виступив як гастролер-контрактник. Цього вокаліста, котрий зробив кар’єру в театрах Західної Європи (насамперед — Німеччини), неважко вирізнити з-поміж колег. Тембр, шляхетність, володіння динамічними нюансами — цих рис виявилося достатньо, щоб одразу на вихід Жермона кілька глядачів радісно видихнули: «Який голос!». Інтелект і європейська виправка можуть творити з ними справжні дива. Коли слухав Маслакова, то мені здавалося, що мій квиток коштував не менше 200 євро

Знавці порівнюють Кадочникову хто — з раннім Далі, а хто — з Піросмані або Марією Приймаченко.
Однак вловити «наслідування» комусь неможливо. Оскільки Кадочникова, судячи з дат на її картинах, у різні періоди свого життя своєрідно відчувала і колір, і прагнення до художнього руху.
Що об’єднує різні графічні роботи актриси — то це розкутість персонажів! Немає у них страху, затурканості, зневіри.
Мрійливістю й легкістю пойняті всі її «персонажі», від хлопчика з глечиком, що відпочиває на диванчику, до мандрівника, який блукає по піщано-блакитній пустелі.
Немає втоми у мавпочок із конячкою, котрі «працюють у цирку», в чоловіків на ярмарку. Повсюди — жага життя в найнесподіваніших її проявах. Від реальності — до снів, фантазій, міфічних образів (на кшталт Ікара).
Та й жінки в її інтерпретації зовсім не схожі на «принцес». «Жінки зі скакалками», «Жінка і пальто»: тут виразно проступає знання суті «слабкої половини» і тонка розумна іронія.
Знаменитий художник Сергій Якутович, який побував на цій виставці, зізнався DT.UA: «Я сам виріс у родині художника, і всі навколо мене малювали — Параджанов, Іллєнко, Кадочникова, Миколайчук. Бо малюнок — це вираження думки: спочатку малюєш, потім промовляєш. У мене зараз є студенти, які не вміють малювати, вони володіють комп’ютером. Тому вони й не розуміють, що я їм інколи кажу. А я не розумію, що вони роблять. Зате я чудово «розумію», що хоче сказати Лариса всіма своїми картинами… Пригадую, коли вона тільки почала малювати, прийшла до мого батька, Георгія Якутовича. І раптом стала вибачатися, що «не вчилася». Мій батько їй відповів: «Ларисо, ти готовий художник! Від природи! Малюй — і ні про що таке не думай!» Не всі розуміли, що зображав Сальвадор Далі, але він, незважаючи на різні думки, продовжував малювати. І вона малює — розвивається. І в її графіці є очевидні шедеври, бо вона уважно ставиться до всіх своїх
талантів. Це щастя — вирости у творчій родині, з дитинства потрапити в тісне художнє оточення… То був світ, у якому постійно прагнуть до професійної досконалості. Тим більше така особистість як Лариса. Їй і хочеться вихлюпнути почуття, які не дано було зіграти. Вона це робить на папері — і це приголомшливо. Її роботи на диво оптимістичні. І смуток її світлий…».

Завдання 6. Прочитайте рецензію та визначте її логічну структуру

Зелена вулиця. «Службовий роман» у наш час
Олег Вергеліс
На екрани батьківщини вийшов антирязановський і трохи художній фільм «Службовий роман. Наш час». Навіщо він вийшов? Щоб із допомогою перекупленого «лейбл» зразка 1978-го вже сьогодні «немножко денег срубить». Хто знімав? 26-річний юнак на прізвище Андреасян, який, кажуть, має за плечима «хорошу лондонську школу режисерської майстерності». Хто знімався? Завсідники російських і українських поп-шоу. Кому дивитися? Шанувальникам телепередач «Зірки на льоду», «Зірки в цирку», Comedy Club, «Смачна ліга з Г.Заворотнюк», «Вечірній квартал», «Неділя з Кварталом», «Гаряче крісло», «Чисто news», «Насміши коміка»…
Перед урочистою прем’єрою московський критик Олександр Колбовський звернувся в Інтернеті до чесного народу: сумнівну переробку треба всім миром бойкотувати і носа не потикати в зали, де псевдорязановське «кіно» мають намір демонструвати!
Народ, як з’ясувалося, на заклик відреагував мляво.
І, мабуть, правильно зробив. Чого бунтувати? Не перший це та й не останній переспів на мотиви старого улюбленого кіно. Їх — сила-силенна. Перезнімали, перезнімають і перезніматимуть. Бо переспівам, переробкам, перетеркам, одне слово — «римейкам» — зелена, головна вулиця… Якою разом зі своїми «оркестрами» ці реставратори-раціоналізатори з «лондонських шкіл» ще довго й сміливо маршируватимуть, розмахуючи корпоративним прапором із написом «Не з’їм, так хоч понадкусюю!»
Товариші-рецензенти, попереджаю від усієї душі: порівнювати у своїх творах авторів того (чи іншого) старовинного кіно з учасниками нинішніх «вертепів» — повна аналітична неадекватність! Ви що? Це просто дурна й марна праця.
Тоді, того-таки 1978-го, на роботу в кіно запрошували професійних драматичних артистів. Переважно відмінних майстрів своєї справи. Той-таки Рязанов удень і вночі назирав — і згодом вивуджував із різних театрів Радянського Союзу. І якщо де потрапляли в очі бризки шампанського, тобто самобутніх артистичних дарувань, він прямо «сліпнув» від радості… Так з’явилася в його «романі» Фрейндліх, яку возлюбив у всіх репертуарних спектаклях «пітерського» театру Ленсовета. Так розкопав у БДТ Басилашвілі. А Немоляєва — вона для ролі Олі Рижової не проходила «кастинг» перед бригадою одноклітинних кіноменеджерів, а увійшла в рязановське кіно, підкоривши режисера, знову-таки, на драматичній сцені в його ж п’єсі.
Ну й так далі…
І коли починають «поголовно» порівнювати — цих і тих… Ні, даруйте… Де палець, а де інші органи?!
Сучасний кінопроцес, так званий наш час, підкреслюю, в усіх сенсах ПРАГМАТИЧНО ігнорує виявлення для екрана талановитих драматичних виконавців. (Хоча такі були, є і будуть, оскільки в різних театрах ще не всі акторські сили угробили серіали та тупі комерційні п’єси).
Просто «нашому часу», тобто кіновертепу, зовсім не обов’язково посилено «пітніти» в пошуках когось… Варто натиснути лише одну з трьох десятків телекнопок — і оба-на! Всі герої «нашого» кіно — як на підбір. Хоч у «Службовому романі» їх знімай із ранку до ночі. Хоч у «Москві», що сльозам не вірить. Хоч Штірліцем їх назви — тільки в гестапо не відправляй.
…Різнобарвний і різноголосий медійний поп-зоопарк — і «джерело талантів», і головне акторське агентство — як для нашої країни, так і для дружніх до нас держав.
Ось, наприклад, учасник Comedy Club — Павло Воля — зображує в прем’єрі чоловічий парафраз секретарки Вірочки, яку свого часу грала Лія Ахеджакова (причому, всупереч Гафту, не завжди «однаково»). А Воля — цей саме «зображує». Оскільки для комедійної чи драматичної гри необхідні певні акторські навички, професійні якості. А для статусу героя поп-шоу необхідне інше: в потрібний момент скорчити фізіономію… І досить! Наче артист, а наче вже й не артист — Марат Башаров (Самохвалов), який не вилізає з льодових шоу, і після «Кордону» розгубив, практично, всі навички й «рефлекси» артистизму художнього… А ось попсовий — артистизм, — цього добра поки що не бракує.
Що стосується Мимри… Коли дівчина, котра її імітує, у нас, у Києві, трохи зверхньо зронила: «…на відміну від героїні Аліси Брунівни, моя стежить за собою…», — я, звісно, відразу й зголосився розвинути її думку. Бо, «на відміну від Аліси Брунівни», мила, а також на відміну від Меріл Стріп чи навіть від Інгеборги Дапкунайте, те, що пропонуєш на екрані вже ти, — це не сприймається як «образ», це не виявляє твою здатність до «акторських метаморфоз» (що в обов’язковому порядку передбачає ця роль). Це називається простіше — випадкова присутність у кадрі… ось така «щаслива карта» випала дівчині. (Колись так само випадково вона опинилася і у фільмі С.Говорухіна «Благословіть жінку».)
Технологія виробництва таких новітніх удосконалених «службових романів» (та й іншої «іронії»), не відкрию Америки, — справа перевірена і часом утрамбована. Перша складова тут — поп-зірки, про що сказано вище. Друга — агресивний продакт-плейсмент, який, до речі, своєю активністю помітно переграє навіть деяких виконавців. Третя — притягнуте за вуха «осучаснення» радянського сюжету, коли, наприклад, Самохвалов виступає ще й у ролі корпоративного «шпигуна» з конкуруючої фірми…
І четверте — безперечна «адресність» таких римейків. Оскільки ця адреса не дім і не вулиця. І навіть не Радянський Союз. А глобальний усюдисущий — Телевізор, який моделює схеми «упізнавання», методи «опопсення» (всього сущого) і ще… «знищення» (всього творчого раніше).
При цьому такі римейкові забави, на думку їхніх творців, передбачають навіть надідею. «Ідеологічну», бачите, складову. Мовляв, сучасний глядач — даун і ідіот, і йому, дурню, абсолютно не зрозумілі радянські реалії в тих-таки рязановських сюжетах (із їхніми бухгалтеріями, профспілками, дефіцитами, партвнесками…)
А то! А то оригінальний «Службовий…» тут не крутять на всіх каналах раз на два тижні й він не збирає оглушливі рейтинги!
І взагалі, дивна логіка в «римейщиків»… Якщо «даун-глядач», для якого нібито й стараєтеся, осучаснюючи простенькі «романи», нічого не петрає в радянській побутології, — то що ж йому, бідному, робити, коли на екранах (або на сценах) виникнуть реалії з шекспірівської
епохи, або мольєрівської, або воєнного минулого ХХ століття?..
Що за «розводи» — неначе ми «лохи»?!!
Утім, домовилися вже, зайвий раз сварити-розмазувати-порівнювати такі твори — марна річ: пообурювались на «форумах», і гаразд.
Оскільки, на мій погляд, корінь цього конкретного зла — не в надактивності кіномеханіків «нового часу»: до них які претензії (люди гроші заробляють як можуть і як виходить…).
А тут претензії серйозніші. До «інших» персонажів.
Я б так їх усіх шанобливо назвав — «батьками-творцями».
Адже не «просто так» мордують старі успішні сюжети, а, як мовиться, «за згодою». З тим-таки «батьком». Із «творцем».
З Ельдаром Олександровичем Рязановим, наприклад.
Він, попри всю повагу до сивини, ще в 90-х невідомо кому, невідомо навіщо перепродує права на екранізацію. Потім — невідомо хто — перепродує іншим таким самим — невідомо яким… І в каруселі, що завертілася, навіть безглуздо шукати крайнього. «Крайній» — усе одно Рязанов.
Хіба цей чоловік помирав із голоду в 90-х, коли сплавив «права» загадковим особам; хіба маститий режисер тоді байдикував і не знімав за хороші гроші документальні трилери про улюблені котлети Єльцина чи різноманітні комедії про витівки «старих шкап» із «придурками» разом?
Що взагалі керує такою творчою людиною, коли вона свідомо віддає на подальше розтерзання свою ж «дитину», своє найбільш творче і найбільш вагоме? Як і «Іронію…», до речі.
Річ же не в тому, що в усьому світі «перезнімають» різні старі картини. А в тому — які саме… І «як»… І з якою метою… У тих — у «їхніх» — випадках, як я розумію, найчастіше й перезнімають не тільки «заради бабла», а й прагнучи переосмислити художнє.
У тутешніх хронічних випадках поки що за версту не видно творчої своєрідності в маніакальних «римейках». Тільки продакт-плейсмент, тільки поп-фауна з телевізора, як на «Першому», як на другому, так і на всіх інших «планах». Що, наприклад, керує таким же літнім і шанованим Марленом Хуцієвим, коли допіру віддає на відкуп К.Ернсту під сумнівне «розфарбування» бездоганний чорно-білий шедевр «Весна на Зарічній вулиці»? Знову «голод»… (Тоді звідки в цього старого стільки сил на боротьбу з М.Михалковим?)
А може, й не гроші навіть, а бажання, аналогічне рязановському: старечий азарт зіграти за правилами «нового часу»…
Тільки всі ці шановні «гравці», які начебто збадьорилися, — і Рязанов, і Хуцієв, і бідна хвора Т.Ліознова (яку змором схилили до калічення «Штірліца») — у кожному разі опиняться у програші. «Новий час» із такими, як вони, не «грає». І навіть не заграє. А просто використовує їх… Принижує. За копійки виманює головну власність їхнього творчого життя, а потім пускає в обіг, як розмінні монети.
Тому, якщо після перегляду вирішите полити помиями «Службовий роман» №2, то не конче злобливо коситися у бік Вови Зеленського (він же що, він при «ділі», хоч, до речі, Самохвалов пасував би йому більше, ніж недолугий Новосельцев: дуже вже хитропереможний наш усюдисущий шоумен-виконавець). Картати й дорікати треба не тих, хто «зробили це», а тих — хто дозволив «це»… Хто не встояв перед дзенькотом тридцяти срібняків. І мимоволі відкрив «шлюзи» перед паводком кінофальшу й кіноспаму.
…Думаю, одного разу, в сумному підсумку, після всіх переробок, «перефарбувань», «перетра…», нам із вами вже більше нічого й не залишиться, крім тяжкого труду «перефразовування» навіть поетичних рядків зі старовинних оригіналів: «О вы, хранящие любовь, неведомые силы, пусть НЕВРЕДИМ вернется вновь ко мне — хоть кто-то…»

Заняття 6. Репортаж: написання

Вправа 1. Прочитайте репортажі, визначте їх проблему та ідею. Що б ви додали для того, щоб краще їх реалізувати?

  1. Rocked us like a hurricane

С а м о е и с к р е н н е е в ыс ту пл ен ие . С а м а я многочисленная а у д и т о р и я . С а м о е ф е е р и ч е с к о е шоу. Это три с ос та вл яю щи е м и н у в ш е г о к о н ц е р т а Scorpions.

Легендарная немецкая группа приехала в Одессу в рамках мирового прощального турне. Scorpions привезли старые хиты и новый альбом «Sting In The Tail». Два варианта его перевода («Жало в хвосте» и «Самое неприятное в конце») как будто говорят: несмотря на то, что нужно прощаться, музыканты еще полны сил и покажут, где скорпионы зимуют…

Опасаясь нехватки билетов, я запаслась заветными листочками еще в августе. И не зря: в кассах достать пропуск в фан-зону нельзя было уже за месяц. Или бери за тысячу гривен виповские места, или перекупай втридорога у тех, кто не сможет пойти.П одошло 4 ноября. Повторив песни последних концертов Scorpions, мы двинулись ко Дворцу спорта. Зная о нестоящем внимания разогреве и очередях, шагали небыстро. Но даже после 19:00 попасть вовнутрь было сложно: около часа в толпе на пути к  двери. Охрана на входе была очень строгая, досматривала придирчиво, даже срывала цепи с шей. У одного парня из нашей компании забрали цепь, и ему пришлось уговоривать отдать, поскольку эта цепь была моя. Потом нужно понравиться охране настолько, чтобы они вернули сорванную с шеи цепь.

И теперь мы в душном холле. Остается найти вход в фан-зону. В 20:30 мы влетели в свой сектор уже на начале песни «Sting in the tail». Несясь в течении с остальными фанатами, выбираем место: или с толпой, но ближе к сцене, или назад, где можно танцевать. И так как увидеть музыкантов с любой позиции можно только в прыжке, идем туда, где удобно отрываться … от земли.

Хватает полкуплета, чтобы стать частью огромного зала, переполненного фанатами Скорпов. Хватает трех минут, чтобы чувствовать каждый удар по инструментам у себя в груди.

И нужно всего лишь услышать голос Клауса Майне, чтобы перестать думать о времени и предаться настроению окружающих. А это настроение – радость, доброжелательность и драйв. Это чувство, когда «our dreams come true». Безупречная игра на гитарах, от которой сами музыканты получают удовольствие, заставляет закрывать глаза. Неземной восторг обрушивается, когда тысячи, тысячи фанатов поют «Holiday», «The Best Is Yet To Come» и вечную «Still Loving You».

Самой сильной игрой вечера была «Атака Коттака» – соло барабанщика. Мощь ударов подорвала Дворец спорта. Земля заходила под ногами от топота поклонников, хоть и пробегавшего волнами с самого начала выступления, но набравшего силы только теперь. Заканчивает Джеймс Коттак свое драм-соло традиционно: показывая выбитую на всей спине фразу «Rock-n-Roll forever» – дань делу всей жизни. За весь вечер несколько тысяч человек услышали 18 роковых песен и баллад. А еще они увидели, насколько горячи немолодые музыканты. Об организации (толпе, жаре, льющемся рекой пиве)

лучше уже не вспоминать. Единственное, нужно заметить организаторам, что Дворец спорта – неподходящая площадка для огромных концертов: ни места для таких толп, ни акустики для такого звука.

…Когда затихает музыка, когда пятеро музыкантов группы становятся в ряд, держат украинский флаг, возвращается ощущение реальности. Слышно крики одобрения, видно тысячи рокерских распальцовок. Это последняя встреча с группой-легендой на украинской земле. И хочется верить, что для Scorpions в этом концерте было что-то особенное, что они почувствовали энергию и любовь зала.

Из архива газеты “Наизнанку”

2. О влиянии бритой головы на поведение окружающих

Сегодня мы постриглись налысо. Это случилось запланировано-внезапно. Ну, то есть мы планировали сделать это давно, а сегодня это получилось внезапно. Как-то разом все и решились, пятеро человек. Сначала мы долго смеялись, пытаясь привыкнуть к новым образам друг друга. Фотографировались, снимали видео. Немного поостыв, мы решили выйти в коридор общежития.

Реакция не заставила себя ждать. Одни улыбались, шептались, самы смелые спрашивали “а шо это вы сделали?”. Но этот эффект продлился недолго, и начали пробуждаться сокрытые в генах наших сожителей стереотипы…

Зеки! – слышалось нам со всех сторон. – Идиоты, зачем вы это сделали? – Скины, скинхеды, вам бы еще только берцы!

Это заставляло улыбаться нас еще шире.

– Зеки! Зеки! Еще наколки набейте! Еще семки возьмите!

Да, наши головы не оставили равнолушным ровным счетом никого.

Охранник общежития прокомментировал происходящее слелующей шедевральной фразой:

-Не!Я не понял прикола, в чем прикол?

Вахтерша:

– От идиоты, шо с головами понаделывали!

Ну что ж, такая реакция была вполне ожидаемой, но тем не менее, она нас раззадорила и в два часа ночи мы решили выйти в магазин.

Картина:

2.15 ночи; сонный охранник и ночной кассир одного из супермаркетов наблюдают следующее: к их магазину стремительно приближаются пятеро молодых людей с бритыми головами. Заходят такие, с серьезными лицами, и направляются к продуктам.

… По глазам продавцов, также наблюдавших происходящее, было ясно, что сна никакого и в помине не осталось. Нам в эту ночь было уделено, пожалуй, максимум внимания за всю историю этого магазина. Стоило нам пройти в отдел дорогого алкоголя, как за нами тут же увязалась свита из уже бодрых охранников. Мерчендайщеры замерли за своей работой. Они всем своим видом показывали, насколько им важно, что мы выбираем, и как им дороги такие посетители.

Это нас веселило. Да уж, видеть неподдельных страх, источником которого являешься вполне безобидный ТЫ, это забавно.

У кассы нас незаметно встречали уже пятеро охранников, еще один стоял на выходе. Выйдя, мы долго выходили “из образа”, а потом смеялись…

Решили еще пройтись, встречные люди, завидев нас еще задолго до того, чтобы к нам подойти, переходили дорогу, и ускоряли шаг. Им было жутко, нам забавно. Вот такие мы уроды.

Позже мы остановились у магазина и разговорились, и не заметили, что уже в течении довольного долгого количества времени, мужчина, шедший в этот самый магазин, стоял и ждал, пока мы уйдем.

Да, это было забавно, но и грустно. И за то, что мы такие вот вполне безобидные, и за то, что те другие настолько запуганы.

Хотя признаюсь, не знаю, как бы вел себя на месте этих людей. Ну что ж, впереди университет, учебный день, новые восхищенные взгляды и возгласы.

Мы готовы

Александр Населенко, из архива газеты “Вже у друці”

 Вправа 2. Прочитайте текст, сконструюйте для нього “теоретичну частину”.

В ночь с 16-го на 17-ое декабря, или «Переход Суворова через Альпы»-2

Среда для меня началась с громкого чихания и поиска носового платочка. А когда я глянула в окно, то ужаснулась. Снега навалило, что сама Одесса была «в шоке» от такой неожиданности.

После того, как я пришла в себя, вспомнила о тяжелом рабочем дне. О парах, которые, по идее, должны длиться до пяти часов вечера. Но эта среда оказалась особенной. Нас обрадовали

сразу после первого занятия и отправили домой на целых три дня. Вау, какой короткий день!

Пришла в общежитие и быстренько собрала сумку, покушала, а в перерывах безостановочно кашляла. Вдруг поняла, что простуда для меня неизбежна. Именно поэтому просто необходимо

добраться домой в Белгород-Днестровский, чтобы любимая мамочка занялась моим лечением. Для безопасности я решила ехать на электричке. Вышла предварительно — за час до отправления. Обычно

времени хватает, даже остается в запасе. С проспекта Шевченко до железнодорожного вокзала можно добраться за 15-20 минут. Но, как я ранее заметила, среда эта особенная. И маршрутки по-особому не ходят. Решила попробовать уехать с Французского бульвара. Подумала о 5-м трамвае, который ну обязательно должен ездить. И я не ошиблась. Он действительно пытался двигаться, но возможности

были ограничены. И через остановку все трамваи в рядочек, дружно застревали.

ДОРОГИ НАЗАД НЕТ

Смотрю, а люди все пешком идут. Я, конечно, слышала, что ходить по снегу полезно и приятно. Но в моем простуженном состоянии все казалось мрачным, холодным, а снег – ужасно колючим. Тут предо мной предстал выбор: вернуться в теплую комнату общежития и видеть во сне родной дом или же все-таки попытаться доехать до Белгород-Днестровска. Я выбрала второе.

Забыла сообщить маленькую деталь, у меня в руках было две сумки. Одна легкая, а одна не очень. Ну, вот иду за толпой, впереди ничего не вижу, кроме снега. А стрелки часов усердно

двигаются. Уже без десяти пять, а электричка отправляется в 17:20. У меня есть полчаса, чтоб дойти до назначенного места. Но снег, как нарочно, замедляет мой шаг. Я представляю свою походку в

этот момент со стороны. Благо, я не додумалась напялить каблуки. А то я б без них осталась, это точно. Тогда у меня была цель дойти до железнодорожного вокзала. И я прекрасно понимала, что если не успею на эту электричку, то обратной дороги просто не выдержу. Да и уже вовсе идти не могла. В тот момент, когда подумала, что сейчас упаду прямо здесь, на снегу, Господь увидел мое состояние и

сжалился надо мной.

ЕСТЬ ХОРОШИЕ ЛЮДИ НА СВЕТЕ

Я услышала мужской голос позади: «Девушка, вам помочь?». И не секунды не сомневаясь, при этом даже не обернувшись, крикнула: «Да!» Парень взял мою тяжелую сумку, и мы пошли быстрее. Сразу же познакомились. Выяснилось, что он одессит, идет с работы пешком из-за отсутствия транспорта. Мы уже доходили до Куликового поля, как вдруг я вспомнила о времени. Было 17:16. Оставалось четыре минуты до отправления электрички. Какой кошмар! Мы начали бежать, и тут я упала в сугроб. Мой спутник меня вытащил, и мы дальше побежали. Но это не все, я умудрилась, еще раз свалиться. Ну, ничего, это не помешало нам прибежать без одной минуты до отправления транспорта. Мы подбегаем к платформе, и нам сообщают потрясающую новость:

электрички на Белгород еще нет, и не известно будет ли. Я вздохнула и впервые увидела своего попутчика. Мы постояли, я его поблагодарила. И тут следующая новость – электричка будет, но она

задерживается. Вторая новость была более обнадеживающая. К сожалению, я забыла, как звали моего спасителя. Он со мной попрощался и ушел. А я осталась ожидать долгожданный транспорт.

А ДАЛЬШЕ…

Паника. Люди бегут, толкаются. Кто-то меня в урну чуть не скинул. Но ничего страшного. Ведь, к счастью, электричка все-таки приехала. Правда, задержалась где-то на полчасика. Все-таки поместилась я в нее, хотя на платформе была масса людей. Сижу спокойно и думаю: «Ну все, скоро буду дома, на сегодня приключений хватит». Но не тут-то было. К сожалению, реальность оказалась

иной. Как вы думаете, что еще могло произойти для полного счастья? Не буду вас мучить загадками… В общем, мы просто взяли и застряли. А еще потеряна связь со станцией. И так как электричка

задержалась и идет не по расписанию, возможно столкновение с каким-то поездом. И именно потому, что контакт со станцией отсутствовал, мы часик простояли возле Сухого лимана.

Проехали всего лишь одну четвертую всей колеи. Но все же тронулись с места и продолжили путь. Правда, электричка ехала очень медленно, наверняка, чтобы избежать катастрофы. Не буду описывать всех трудностей поездки. Скажу лишь, что вместо того чтобы добраться за два часа, мы приехали за семь. Но и это не все. Таксисты работать отказывались, а папа выбраться из дома не смог из-за навалившегося снега. Думаю: «О нет, только бы не пешком». Слава Богу, за мной приехал мой друг, который довез меня домой. Все окончилось благополучно. Приехала в час ночи. Отогрелась, наелась, и меня посетила мысль: эту ночь с 16-го на 17-е декабря я запомню надолго.

Вправа 3. Прочитайте репортажний портрет та проаналізуйте роботу автора: джерела інформації, організація спостереження, виклад матеріалу

Сирійці в Туреччині: Контрабандист та юний біженець

Патрік Кінслі

Після того, як він заробив 800 тисяч доларів у 2015 році, переправляючи потаємно мігрантів з Туреччини, контрабандист говорить, що він залишив відчуття провини та жалі через свій бізнес позаду. А сирійський хлопчик-біженець, який не має дому і можливості ходити до школи, має продовжувати вештатися країною, аби знайти роботу на фермі та допомогти своїй родині вижити. Це третя частина із серії State of Emergency, в якій наш кореспондент проводить нас крізь сцени життя сучасної Туреччині, нації, яка перебуває у кризі.

Контрабандист, що перевозив мігрантів, продовжує жити далі, але йому не вистачає колишніх прибутків

Абу Мохаммедові нудно. Він підраховує, що два роки тому він заробив більш ніж $800,000, нелегально переправляючи тисячі мігрантів з Туреччини до Греції. Він винаймав офіс в Аксараї (район Станбулу, популярний серед сирійців). Також він зазвичай мав більш ніж 80 тисяч пропущених дзвінків від перспективних споживачів.

Сьогодні його телефон не дзвонить так часто. Він більше не винаймає офіс. Інколи він поглядає на нього з вулиці.

Міграція між Туреччиною та Грецією впала майже на 95% з 2015 року, коли біженців було найбільше. З тих часів закрився бізнес Абу Мохаммеда.

З початку 2016 року Балканські країни вплинули на те, щоб людям було важко мігрувати через Європу, відтак впав попит і на послуги Абу Мохаммеда. Туреччина також почала суворіше ставитися до контрабандистів, затримуючи чоловіків, як Абу Мохаммед, на декілька тижнів у минулому році. Для цієї публікації він погодився говорити тільки якщо на фотографіях не буде видно його обличчя і його називатимуть тільки за його прізвиськом.

Я інтерв’ював більш ніж дюжину контрабандистів у трьох країнах. Як і більшість з них Абу Мохаммед більш складна особистість, ніж журналісти та політики зазвичай представляють їх, говорячи про індустрію контрабанди людьми.

 Він виріс у Сирії та став асистентом хірурга – тим, хто колись рятував життя замість того, як дехто говорить, щоб наражати їх на небезпеку. Він почав займатися контрабандою тільки тоді, коли утік до Туреччини, після того, як він ледь не втопився, намагаючись досягти Європи як пасажир. Пізніше його власні пасажири не були тільки споживачами, серед них були родичі і навіть його менший син. Це було стресом, відправляти їх морем, каже він, інколи він відчував страх.

Це також було соромно, він говорить. Хоча він визнає незначну гордість своєю роллю у такому екстраординарному потоці людей, що було «непростою річчю», зараз він не хоче, щоб йому це згадували. «Це брудний бізнес», він говорить. «Важко знайти когось чесного у цій роботі».

Як багато інших контрабандистів, Абу Моххамед сприймає себе як єдиного чесного посередника у натовпі брехунів, визнаючи існування широкого кола моральних проблем у його бізнесі, він говорить, що його власний бізнес вони оминали. Сьогодні, він говорить, він уникає місць, де він раніше заключав свої оборудки.

Ми гуляємо вздовж Аксарая, найбільш популярного вузла для контрабанди в Станбулі, і Абу Моххамед вказує на кав’ярні, де він більше не зустрічає клієнтів. Магазини, які більше не продають рятувальні жилети. Маленький парк, де біженці більше не сплять простонеба.

Життя для Абу Мохаммеда стало менш повільним, але й менш сповненим стресом. Він каже, що він більше не пропускає нічні дзвінки від панікуючи клієнтів, які часом дзвонили йому з моря. Фактично, це Абу Мохаммед зараз набридає своїм клієнтам. Із тих $800,000, які він заробив у 2015, майже чверть мали виплатити біженці, хто обіцяли зробити це, як тільки вони досягнуть Європи.

Все ж таки він заробив досить, щоб змінити роботу утретє у своєму житті. Зараз він планує використати свої статки, аби купити кав’ярню. Він почав оглядати потенційні місця.

Але чи справді контрабандист може назавжди залишити цю справу. За декілька днів після того, як ми зустрілися, турецькі поліцейські говорили про ймовірну нову хвилю біженців, що захочуть досягти Європи – і я подумав, чи повернеться Абу Мохаммед до свого бізнесу.

Якщо Туреччина може «закривати очі на тих, хто намагається потрапити до рук контрабандистів», він віповів «ми подбаємо про решту». Він сміявся, коли говорив це.

спільно з Kamal Shoumali

Міграція ніколи не закінчується для сирійського хлопчика, який постійно шукає роботу

Коли Ісмаіл Аланці працює у своєму робочому одязі, більшому на декілька розмірів, важко сказати, скільки йому років. Він з-поміж дюжини сирійських біженців наполегливо шкребе овочі у західній Туреччині. Нахилена униз голова, покрита мішкуватим зеленим спортивним капюшоном, може належати кому завгодно, чоловікові чи жінці, дитині чи дорослому. Але ось він раптово піднімає голову – і я бачу його обличчя.

Це обличчя 15-річного хлопця, який має бути у школі. Замість цього Ісмаіл один із приблизно 380 тисяч сирійських біженців шкільного віку, які змушені працювати, а не вчитися тут, в Туреччині. Чому він працює? «Тому що мені потрібно жити», каже він і знизує плечима.

Його батько Яссін, відповідає більш повно: їхня родина не має, де жити. Їхній будинок у Сирії було пошкоджено під час обстрілу, і вони не можуть собі дозволити зняти квартиру у Туреччині. Яссін не завжди може знайти роботу, з тих часів, як місцеві фермери надають перевагу молодшим, вправнішим працівникам як Ісмаїл.

Щоденна робота Ісмаіла полягає у тому, що зібрати та помини більше тисячі селер, які використовуються для приготування соусу. Він працює до 11 годин у день, шість днів на тиждень. Він отримує 800 турецьких лір на місяць або близько $225. На додаток, його бос дозволяє родині Ісмаіла жити у наметі на його землі безкоштовно.

Більшість з 2,9 мільйонів сирійців у Туреччині змушені працювати нелегально, тому що їх роботодавці не допомагають їм отримувати дозволи на роботу. Як працівник ферми, Ісмаіл не потребує такого, оскільки сільськогосподарський сектор звільнений від цього. Але його заробітна платня – це половина від легального мінімуму.

У своїх попередніх роботах про міграцію, я більше писав про сирійців, які відважилися на подорож човном до Європи. Але більшість сирійців фактично застрягли у країнах, як Туреччина, яка прийняла більше сирійців, як будь-яка інша країна. Для таких родин, як родина Ісмаіла, Європа – це просто мрія, оскільки ціни на ринку контрабанди завеликі.

«Я не знаю, як туди дістатися», каже двоюрідний брат Ісмаіла, Яссер Калед, який працює разом з ним на фермі. Ісмаіл та Яссер майже не мають грошей, ось чому вони живуть у тимчасовому таборі у західній Туреччині. «Для цього потрібні величезні гроші. Я навіть не можу думати про таке».

Але у межах Туреччини Ісмаіл і досі мігрує. За законом сирійці мають лишаться у тій провінції, де вони зареєстровані, але в реальності більшість із них має рухатися, аби знайти роботу. Якщо їх упіймають, то відправляють назад – до своєї провінції.

У день мого візиту жителям табору було наказано виїхати. Потім поліція прийшла за родиною Ісмаіла. Завтра він та інші працівники переїдуто до найближчого села, де їх бос знайде їм житло.

Це вже четвертий переїзд для Ісмаіла за два роки після того, як він втік із Сирії. Але зараз у Ісмаіла інші тривоги.

«Через вас я дуже засоромився. Я маю повертатися до гри», каже він та починає грати зі своїм меншим братом Каледом в уно.

джерело The New York Times

Заняття 5. Репортаж: планування збору інформації

Вправа1. Прочитайте репортажі. Визначте тип побудови репортажу (середовище/захід), проблему та ідею, які в них відображені

1. Доехать до Дерибасовской и остаться в живых

Ни для кого не секрет, что кататься по Одессе на велосипеде опасно для жизни (своей и велосипеда). Высокие бордюры, кое-как припаркованные машины, разбитые тротуары… И это не
полный список препятствий, которые ежедневно преодолевают не только велосипедисты, а и родители с колясками, пожилые люди.
Поэтому мы решили проверить на себе – каково это: доехать на велосипеде от университета до центра города и обратно. Мы составили самый выгодный маршрут, посчитали количество бордюров и даже взяли интервью на бегу! Всем прохожим/проезжающим/пробегающим мы задавали один и тот же вопрос: как вы считаете, приспособлен ли наш город
для велосипедных и обыкновенных пеших прогулок?

Суббота, 4 октября
11:48 Встреча участников эксперимента около гуманитарного
корпуса ОНУ им. И. И. Мечникова на Французском бульваре.
Итак, в путь!
12:01 Мы доехали до Театра Музыкальной комедии и насчитали по пути шесть бордюров. А вот и первая бабушка с коляской. Интересно, что она думает по поводу дорог и тротуаров в нашем городе?
Валентина Терентьева, пенсионерка:
Хотелось бы видеть велосипедные парки. Думаю, дети, которые катаются возле театра, до конца не осознают, что это все-таки исторический памятник. Мне кажется, велосипедные треки должны быть для всех: от мала до велика. Жаль,
что парк им. Шевченко запущен. А состояние дорог…я думаю, что через 10 лет все дороги будут в хорошем состоянии,
будут съезды для велосипедов, что Одессу ждет светлое будущее.
Разговариваем с настоящим экстремалом, который еще несколько минут назад выписывал головокружительные пируэты возле театра Музыкальной комедии.
Василий, велосипедист:

Велосипедистам-экстремалам негде кататься. Очень нужен sk8-парк, и тогда они не будут ломать памятники, разбивать парапеты. Если построят огромный комплекс, то в городе нас
больше не увидят и забудут, как мы выглядим.
А лично для меня нет никаких препятствий: на любой бордюр я могу заехать или запрыгнуть. Это мой стиль. Единственное, что мешает – злые дяди-милиционеры, которые отовсюду выгоняют и грозятся порезать шины.
12:09 Едем дальше по Белинского. На этой улице есть места, где объезжать приходится просто по трамвайным путям. А светофоры!… Хотя, в общем, терпимо. Сворачиваем на Успенскую.
12.21 Едем вниз по Успенской улице, до пересечения с ул. Канатной дорога просто прекрасная! Съезды, заезды… Правда, иногда эти самые съезды закрыты «удачно» припаркованными
машинами.
12:36 Мы доехали до Александровского проспекта и свернули к Старобазарному скверу: там точно есть, кого спросить о проблемах дорог.
Юля, молодая мама:
Для меня огромной проблемой являются корявые дороги и водостоки, в которых нет решёток.
Дима, sk8ер:
Хотелось бы, чтобы нас из парка не выгоняли или построили новый. Ну и еще хочется, чтобы доски дешевле стали.

12:49 Едем на ул. Дерибасовскую через Александровский
проспект. Следует отметить, тот, кто проехал через рынок «Книжку», воистину герой, ибо прохожих, стендов с книгами, кафе и других препятствий на проспекте пруд пруди.
13:12 Неужели мы добрались до Дерибасовской? Пройдя, подчёркиваем – пройдя, через Греческую площадь мы
попали в Горсад. Почему мы шли через площадь? Просто потому, что реставрация старых и строительство новых зданий
не позволяют проехать на велосипеде. Плюс эта великолепная брусчатка!
13:21 Выезжаем обратно: спускаемся вниз по Дерибасовской, потом направо, к улице Пушкинской, а с неё сворачиваем на Греческую и выезжаем на Канатную. Едем по Канатной, а затем
сворачиваем к парку Шевченко.
13:35 По дороге к памятнику Неизвестному матросу мы встретили ну оооооочень активную семью: женщина на роликах, мужчина на велосипеде, притом их сын, мальчик 13 лет держал их обоих : )
Олег и Светлана:
Для нас никаких препятствий не существует. Мы добираемся до парка на машине. А катаемся тут первый раз.
13:56 Спускаемся к памятнику Неизвестного матросу без особых проблем и препятствий, за исключением нескольких
лестниц. Дальше – на трассу здоровья.
Там мы впервые в жизни взяли интервью в движении.
Дима и Слава, бегуны:
Нам не мешают велосипеды. Нас абсолютно все устраивает!
Едем дальше. Встречаем небольшую компанию подростков на велосипедах.
Один из них соглашается дать комментарий.
Андрей:
Очень хотелось бы видеть ларьки с водой и хотдогами вдоль трассы.
Подъезджаем к семейной паре:
Алиса и Андрей:
Мы с мужем катаемся с пяти лет. Нас устраивает все. Но мы
волнуемся за нашу дочь, которая часто ездит одна по этим
ужасным дорогам. Хотелось бы, чтобы наш город, как города
в развитых странах, был приспособленным для езды.
Проехав по трассе здоровья, поднимаемся вверх. Следует
отметить, что трасса здоровья состоит из горок и спусков и физически неподготов ленному человеку достаточно тяжело
преодолевать все эти возвышенности и неровности.

Итак, какие же основные препятствия на своем пути мы встретили? Бордюры, съезды, загороженные машинами,
лестницы, стройки, брусчатка, бабушки с кравчучками, дети, кафе… список можно продолжать бесконечно. Пожалуй, проблема дорог и препятствий на них будет вечно. Но
хочется верить, что хотя бы лет через десять ситуация изменится. И наш город будет выглядеть совсем иначе!

А пока все, что мы можем вам, дорогие читатели «Наизнанки», посоветовать, так это следовать знакам и ПДД, внимательно следить за светофорами, собой и за строптивыми водителями и пешеходами.
Удачной велосипедной прогулки :)

Путь проложили
Юлия БУТ и Мария ДЕМЕНИНА

Из архива газеты “Наизнанку”

2. История одного репортажа

Знакомьтесь – это Жура, мой супруг. Вообще-то его
зовут Журналистика, но он почему-то считает, что это
имя слишком женственное, поэтому стесняется. Мы
двое хотим рассказать вам одну историю.

Изначально у нас был брак по расчёту. Нет, это никакая не
трагедия, просто мы взвесили способности друг друга и решили попробовать. Люди говорили нам: «Вы отлично смотритесь
вместе, у вас всё впереди», и мы поверили. А что оставалось делать?
Он мне сразу сказал:
– Прокормить я тебя не смогу.
– Ага, значит, вкалывать мне? А вы чем заниматься изволите, молодой человек?
– А я попробую сделатьтебя счастливой.
Ага, побольше верьте таким, как же. Ну ладно, в чём-то
он был прав. Мне действительно нравилось. Когда я боялась
позвонить своиму источнику информации, он стоял надо
мной с пулемётом. Когда поджимали дедлайны, не давал спать по ночам. Когда получалось склепать неплохой материал, он
всегда улыбался и ехидничал:
«Ну, а что я говорил?».
А потом я влюбилась. Окончательно и бесповоротно. Сей-
час расскажу. Дело было на летней практике. «Моряк Украи-
ны», а у меня – ни связей среди моряков, ни дедушки, проработавшего в порту сорок лет. Одна хандра и уныние. Журчик меня успокаивал, мол, ничего, со временем обрастёшь связями, купишь себе визитницу – так много контактов будет в твоём распоряжении. Он у меня вообще человек находчивый, так что я храбрилась, но особо верить словам не стала. И тут Анатолий Михайлович, который Венгрук, который редактор «Моряка», собирает всех новобранцев-практикантов и говорит: «Девочки, такое вам задание. У нас в порту будет регата проходить. Вообще-то дело гиблое, так как на яхту вас вряд ли пустят, но может быть вы все успеете нарыть по чуть-чуть для большого материала. Сделаем журналистский шашлык из ваших заметок и минирепортажей». Конечно же все согласились, но я видела: особого энтузиазма в глазах однокурсниц не было. Это в субботу, в девять часов утра надо
ехать через весь город ради какого-то сомнительного «Кубка портов» и, возможно, потом уйти оттуда с пустыми руками?
И правда, ну очень заманчиво.
Журчик уже с вечера был какой-то гиперактивный, а утром
ни свет ни заря разбудил сопротивляющуюся меня и вытолкал на лестничную клетку:
– Ну, Жууур! Ну какой смысл, скажи мне!
– Иди уже, несчастная! И без материала можешь домой не
возвращаться.
Жура никогда не ходит со мной на задание. Он считает, что
я таким образом поборю природную трусливость. Для протокола я, конечно, возмущаюсь, но он, похоже, опять-таки прав.
Итак, порт, девять утра, начало июля. Это я к тому, что пекло нещадно. Я уже проклинала несообразительную себя за открытую чёрную майку – в то время как участники соревнования, яхтсмены, все как один в белых футболках и кепочках.
Сразу видно, что люди знающие.
Приступаю к несложному заданию: «Здравствуйте, пару слов
для прессы». Периферическим зрением отмечаю, кого вылавливают мои сокурсницы, чтобы не повторяться, и задаю своим жертвам общие вопросы о том, кто победит, кто главный в команде и так далее.
И тут происходит это:
– Здравствуйте, пару слов для прессы!
– Оо, девушка, а как вас зовут, вы из какой газеты?
– Настя, газета «Моряк Украины».
– Настя, а хотите на яхту?
Ну, ещё бы я не хотела! Какая удача! Это ж надо было найти одного единственного сговорчивого энтузиаста, который
сам предлагает мне потрясающий репортаж.
– Сейчас я вас отведу к Эдуарду Пантелеичу, он у нас тут самый
главный. Эдуард Пантелеич, это Настя. Она хочет к вам на «ФЕБ».
Так я оказалась здесь, на корме деревянной судейской
яхты.
Эдуард Пантелеич: «Эй, пресса! Дитё, видишь на корме
скамейку? Слушай мою команду: сидеть удобно и никому не
мешать!».
Я: «Есть никому не мешать!»
Экипаж яхты: «Эдуард Пантелеич, её ж Настей зовут…»
Э.П.: «У меня дома внучка такого же возраста, так что будет “дитём”».
А я и не возражаю. Солнце печёт уже так сильно, что скоро
пойдут волдыри. Смотрю на лица моего экипажа: бронзовые, су-
хие, улыбаются. Ай да моряки!
Прошёл старт, и я уже набросала начало будущего репортажа. Ко мне подсел Эдуард Пантелеич, так что расскажу о нём.
Отличительные черты: двух пальцев на правой руке нет, озорная улыбка, смачный одесский акцент.
– Всё, дитё, давай свои вопросы. И следующий час уже не
было меня – была юность старого яхтсмена, Одесса сороковых годов, герои яхтенного спорта того времени, море. Истории, истории одна за другой из памяти Эдуарда Пантелеича
перетекали в мой блокнот, в двоичный код записи моего диктофона. Они пахли солью, рыбой и сухим деревом палубы.
– Настя, держи воду.
– Дитё, пей мелкими глоточками, на солнце по-другому
нельзя.
Как это? Уже Отрада? Уже приехали в яхтклуб? Уже причаливаем? Не может быть. Не верю.
Пока шла на маршрутку, внутри разгорался пожар, а в
голове уже мерцали строчки готового репортажа, самые вкусные цитаты скользили по серым извилинам. Хочу писать, хочу ещё раз увидеть этих людей. Хочу снова проникнуть в память незнакомого одессита и рассказать всему городу
о том, какой он уникальный и замечательный.
Подъезд, мелькает пролёт за пролётом – несусь наверх.
Журчик открывает мне дверь.
– Жур, ты не поверишь!!!!!

– Ну, а что я говорил?

Анастасія Здорікова, з архіву газети “Ритм”

3. КАК Я БЫЛ ПЕРВЫМ

Хорошо быть первым. Первым узнать, первым поспеть, первым написать… Я приехал в село Полковниково на Алтае ранним августовским утром. Приехал до сообщений радио, которые сделали это село всесветно известным. По моим расчетам, оставалось еще часа полтора, когда я вошел в тихий дом Титовых. Блаженная тишина стояла вокруг, пели птицы, хозяйка варила варенье из крыжовника, хозяина не было — ушел в совхозный сад, и все казалось мне важно, все исполнено было особого смысла, и я был первым… Если не считать корреспондента «Красной звезды», который, как выяснилось, жил в селе уже пятый день. Чтобы как-то легализовать свое положение, он объявил, что приехал порыбачить. Удочки даже купил. Так они и остались в саду Титовых памятником долготерпенью журналиста.

Время шло, и я отправился за хозяином дома  [Степаном Павловичем Титовым].

Мы поговорили с ним немного, и я все думал, как бы увести его из сада, и тут закапал дождь, дав мне для этого отличный предлог. Когда мы приехали, в доме были корреспонденты «Правды». Двое. Глянув на часы, они небрежно эдак сказали, что неплохо бы послушать радио. Включили, заиграла музыка. Конечно, Титовы волновались, догадывались о чем-то, но не спрашивали. Александра Михайловна велела мужу переодеться, потому — неловко при таких гостях сидеть в затрапезном, и он скинул грязную куртку и взял чистую косоворотку, да так и остался с нею на коленях. Потому что мы услышали: «…Пилотируется гражданином Советского Союза летчиком-космонавтом майором товарищем Титовым Германом Степановичем».

Все смешалось в доме Титовых, все заговорили разом, мать заплакала, отец утешал ее, прибежал рыбак Из «Красной звезды», в дверь стучался собкор «Советской России», запахло валерьянкой, откуда-то с улицы к окнам лезли фоторепортеры, вытаптывая цветничок, сверкали блицы. Я вышел на крыльцо. Сестра Германа Зима, стесняясь войти в дом, мыла босые ноги дождевой водой, по селу с криком бежали мальчишки, впереди мальчишек бежал, сгибаясь под тяжестью магнитофона, корреспондент Всесоюзного радио. И пошло, закрутилось.

— Был ли послушен?

— Да, слушался.

— Отличник был в школе?

— Ну… нельзя сказать,

— Когда пошел?

— Восьми с половиной месяцев. Побежал, засмеялся, упал, снова пошел.

– А какие у него увлечения?

По улице начальник райсвязи лично тянул телефонный провод к избе Титовых. Только включили аппарат — звонок. Тише, товарищи, тихо! Москва на проводе. Снова слышно стало пение птиц. Степан Павлович взял трубку: «Слушаю… Да, Титов, Он самый и есть… Да, слышу. Благодарю… Ну что я могу сказать… Весьма рад, польщен, что мой сын служит государству… что ему партией поручено великое дело… А кто говорит? «Учительская газета»?..» В доме строчили уже в двадцати блокнотах. Зажатый в углу старик сосед рассказывал; «Я Германа Степановича, можно сказать, знаю с трехлетнего возраста…» Дружественные редакции кончали разграбление семейных альбомов. Корреспондент журнала «Огонек» пытался взять интервью у меня. В темных сенях делили школьные тетради космонавта.

Я подумал: слава ворвалась в этот дом, топоча сапогами, шумная, потная, бесцеремонная. И мне захотелось как-то это все остановить и не хотелось участвовать в этом, и только через много дней я понял, что без этой колобродицы Титовым было бы худо, что публичное одиночество, на которое обрекли их шумные газетчики, было в эти самые длинные в их жизни сутки спасением для них.

Пришла Анна Ивановна, сухонькая старушка в белом платке, мать Степана Павловича. Была она с утра у родных в соседней деревне, дрова помогала пилить, после поели, а тут люди бегут: «Ваш Герман в космосе!» Вот и явилась пешком за десять верст. Всем совала прямую ладошку и представлялась: «Его бабка… Его бабка…»

Пришел парень в соломенной шляпе и кавалерийских галифе. Уже пьяный. Объявил громогласно, что он с Германом учился в пятом классе. «Как звать-то?»— спросила мать. Парень густым басом: «Коля».— «Ну заходи, Коля, гостем будешь». Он зашел и все никак не мог замолчать, «Это надо же! На одной парте с ним сидел. Во Герка дает! Во дает! Сибиряки, они всюду».— «Наука!» —наставительно сказала бабка. После этого кто-то из газетчиков увел парня интервьюировать на огород.

Пришел Билей, старинный друг Титовых, управляющий отделением совхоза. У этого была своя тема. «Как думаете,— спрашивал у меня,— может он приземлиться у нас? Так сказать, на родимой земле. Я полагаю, политически это будет правильно, а?.. Конечно, посевы он потравит, скажем, гектаров сто. Но это себя окупит». Вниз от дома Титовых уходили поля, перелески, низкие облака плыли над ними. Билей оглядывал все хозяйским глазом, и великие планы роились в его голове.

Подъехал к дому грузовик, вышел шофер, здоровенный, чумазый от пыли, спросил, где Титовы, ему показали, и он подошел к Александре Михайловне и поклонился ей в пояс. Я пишу только то, что сам видел и слышал: действительно поклонился. И сказал: «Счастливо, мамаша! Счастья вам за вашего сына. Я в его возрасте. Еду с Телецкого озера, услышал по радио и вот сошел с трассы. Конечно, за это отвечу… Вы не бойтесь, мама. Все будет хорошо». И тогда мать заплакала и обняла шофера, и они поцеловались, и тут новосибирская кинохроника (была уже и хроника) решила, что надо это снять на кинопленку. Шоферу велели умыться. Он умылся. Велели помыть машину. Он помыл. Велели отъехать от дома и снова подъехать. Он отъехал, подъехал, и тут выяснилось, что снимать нельзя: грузовик — «студебеккер». Безвыходное положение! Шофера попросили сесть на другой грузовик, благо, их в селе много было, но он наотрез отказался: «Мою старушку весь Алтай знает!» Еще он сказал, что ходит этот «студебеккер» с войны, ремонтировался сто раз, своего в нем внутри почти не осталось. Тогда ему велели подъехать к дому задом, кинокамера застрекотала, снова он поклонился матери, но только и тени не было от прежней сцены.

Народ все прибывал. Подъехало кое-какое начальство. В саду Титовых устроили обед для гостей, принесли откуда-то дощатые столы, клубные сколоченные в ряд стулья. У матери появилось занятие — кормить гостей. Закуски готовили все соседки Александры Михайловны. Председатель райисполкома сказал тост: «Ну, чтобы русской ногой ступил твердо на русскую землю!» Директор совхоза: «Раз вы родили такого сына, то обязуемся поставить вам новый дом». Солнце шло к земле, высвечивало края свинцовых туч. «Там погоды нет»,— говорил отец. Председатель сельсовета утешал его: «Я как чувствовал. Как увидел корреспондентов, ну прямо враз догадался. Мужайся, Степан Павлович. Быть митингу».

Журналистов было уже с полсотни. Я, должен сознаться, поглядывал на братьев соперников с некоторым чувством превосходства. Откуда оно взялось — доложу позже. А пока замечу, что степень информированности была прямо пропорциональна расстоянию органов печати от данного села. Москвичи явились первыми и овладели положением прочно. Потом прилетел военкор из Владивостока. Потом, как сказано, новосибирцы. Потом прикатило взмыленное барнаульское телевидение. Кажется, им еще досталось одно школьное сочинение Германа и одна его грамота за участие в самодеятельности. Поздно ночью прибыл представитель венгерского радио (фамилия хозяев звучала с иноземным ударением: «Титов… Титов…»), за ним — корреспондент «Нойес лебен». И только на следующий день, когда родителей космонавта повезли на аэродром, чтобы отправить в столицу, тогда только примчались двое из районной газеты. Титовых они все-таки догнали, из машины извлекли.

— Ну что ж ты! Снимай скорей!

— Пленка кончилась…

Но до этого утра надо было еще дожить… Шумный бивак журналистов постепенно затихал. На постой их ставили по соседям, по сеновалам, некоторые укатили поближе к телеграфам и телефонам, чтобы передать свои сообщения. Я никуда не поехал… Что это была за ночь! Небо висело чистое-чистое. Млечный Путь пролег над, самым домом Титовых, В третьем часу ночи скрипнула дверь. Степан Павлович вышел на порог и стоял долго, глядя на небо: где он там? Хоть бы двигалась какая звездочка.

Утром он рассказал мне свой сон. Приснилось ему, как снимал сына на тыквах. Пришла такая фантазия снять пирамиду из тыкв, чтобы запечатлеть обилие урожая. На самой вершине маленький Гера, года три ему было. Только нацелился снимать, а тыквы расползлись, а малыш вниз. Падает, кричит, испугался, падает, а никак не добежишь помочь… После в одной из газет я прочитал такие слова, якобы сказанные отцом космонавта: «Нет, за сына мы нисколько не беспокоились, потому что мы верили в силу науки, которая…»

Прокричали петухи, забрезжил рассвет, солнце заиграло в листве. В шесть утра прокашлялся репродуктор, мы замерли… «Передаем арии из оперетт». Ну конечно! Это ведь местная станция, Москва еще спит. Лихие голоса пели: «Милости просим в квартиру сорок восемь». Степан Павлович утешал жену: «Ешь. Если б что не дай бог… не играли бы оперетку». Наконец в семь по местному Москва передала: полет продолжается, самочувствие хорошее, с летчиком-космонавтом поддерживается двусторонняя связь.

Снова явились братья журналисты. Выпытывали недоспрошенное, собирали недособранное, соколами кидались на телеграммы: «Целинники приветствуют…», «Привет от моряков Тихоокеанского флота…» Барнаульское телевидение пыталось по-тихому умыкнуть Титовых в город — отца, мать, сестру космонавта, бабку восьмидесяти лет. Но Александра Михайловна сказала строго: «Нет. Мы дома, у родных корней дождемся вести». Глава телевизионщиков понял, что так оно и будет, однако посетовал: «Со временем у нас туго. Мне бы только поспеть в последние известия. А дорога, сами понимаете. Может, все-таки…»

Удивительно, должен я сказать, держались Титовы. Бремя славы, нежданно свалившееся на них, приняли они с редким достоинством. Были просты, радушны, по-настоящему интеллигентны. Все время оставались самими собой, а это ведь всего трудней… Я подумал: показать бы их такими, какие они есть, ничего не присочиняя, со всеми их разговорами, подробностями быта. Подумал: всегда надо доверять жизни, описывать ее достоверно и просто.

Сообщить мне осталось немногое. Почему специальный корреспондент «Известий» мог в этой толчее оставаться спокойным? Почему не бежал на телеграф, не рвал тетрадки из рук у коллег? На то были свои причины. Во-первых, учитывая вечерний выпуск моей газеты, я мог с сообщениями не спешить. Во-вторых, я знал, что в редакции уже имеется, написан, набран большой материал о Германе Титове; приоритет «Известий» был таким образом обеспечен. …А время, как ни медленно, шло. Часам к четырем стало тихо в доме, журналисты поразбрелись, было сумрачно, мы сели перекусить — творог, хлеб, молоко, и тут раздались позывные Москвы, снова позывные, и еще раз, и первые слова Левитана: «Успешно произвел посадку…»

— Ну вот… ну вот,— повторял Степан Павлович.— Я ведь говорил, я говорил, все будет хорошо. Говорил ведь?.. Ну что ты плачешь.

Вправа 2. Перегляньте верстку новин. Які із них ви б подавали у формі репортажу?

Подготовка к “Евровидению”: Арку Дружбы народов начали заклеивать бумагой пяти цветов

Российская певица Юлия Самойлова снова выступит в аннексированном Крыму

101-летняя Манчестер Каур на соревнованиях в Новой Зеландии пробежала сто метров менее чем за 2 минуты

Венгерский отпуск: волонтеры и бойцы АТО отправились за границу по приглашению украинской диаспоры

Во Вроцлаве провели революционную операцию по пересадке руки человеку, который родился без конечности

Правоохранители присоединились к сбору крови для пациентов детской больницы Днепра

Десна из-за изменения русла активно разрушает берег, мост и приближается к селу на Черниговщине

В Житомире задержали банду воров после очередного ограбления

СБУ и таможенники обнаружили рекордную партию амфетамина, которую прятали в подошвы

Правоохранители готовятся к провокациям в Одессе во время майских праздников

В Будапеште тысячи людей устроили протест против связей венгерского премьера с Кремлем

В течение нескольких месяцев штаб лидера президентской гонки во Франции атаковали хакеры

Полиция задержала 4 подозреваемых в организации прошлогодних терактов в Брюсселе

В Арканзасе впервые за 17 лет почти одновременно казнили двух осужденных

В Страсбурге состоялись чрезвычайные слушанья по поводу визита президента ПАСЕ в Сирию

Американская атомная субмарина прибыла к берегам Южной Кореи

В Днепре провели панихиду по погибшим бойцами, чьи имена до сих пор не удалось установить

Марьинка пережила новую мощную атаку боевиков

Випуск “ТСН” за 25 квітня 2017 р.

Вправа 3. Сплануйте репортажі на основі тих тем, які ви обрали у вправі 2. Орієнтуйтесь на схему, запропоновану М. Халером: 1) Оцінка майбутньої ситуації. Коли спостерігати? Як обрати сильну подіями сторону теми?

2) Оцінка джерел. Визначення джерел, які діють, та джерел, які коментують ситуацію. Якими шляхами, засобами, методами журналіст може підійти до теми так, щоб він також щось пережив?

3) Вибір невідомого аспекта теми. Який стосунок мають читачі до теми, з якого боку вони її вже знають, мають з нею досвід? Який спосіб уведення в тему був би для них новим? У чому полягає невідома читачеві сторона теми, що створює дистанцію та/або бар”єр?  Як журналіст має їх подолати?

Завдання 4. Прочитайте замітку. Що потрібно, аби зробити із цього тексту репортаж?

Сотни одесситов на скорость поднимались по Потемкинской лестнице (фото, видео)

Забег по Потемкинской лестнице состоялся в Одессе 21 сентября.

Как передает корреспондент «Думской», в ежегодном легкоатлетическом фестивале «Джастап» приняли участие 330 спортсменов в возрасте от 11 до 50 лет. Особых ограничений в форме одежды и квалификации тоже не было – здесь можно было встретить как профессиональных бегунов, так и любителей.

Изначально забег планировали провести неделю назад, но помешал проливной дождь. Сегодня же солнечная погода сподвигла легкоатлетов собраться у старта еще за два часа до начала мероприятия. Участники начинали забег у подножия лестницы на Приморской улице.

Не у всех получалось преодолеть 192 ступени бегом, порой действо превращалось в соревнования по спортивной ходьбе. Некоторые, перенеся черту, даже падали. Другие наоборот – неслись как угорелые от хлопка стартового пистолета до памятника Дюку.

Вверху за происходящим наблюдал олимпийский чемпион Юрий Белоног. Он, собственно, и награждал победителей. В этом году лучший результат среди женщин показала Екатерина Хасанова, преодолев дистанцию за 32,2 секунды, а среди мужчин – Сергей Бородин (25,2 секунды).

Джерело – dumskaya

Завдання 5. Сплануйте телевізійний репортаж про зустріч моряків, яких тримали у заручниках пірати, орієнтуючись на репліки учасників події. Із реплік оберіть цитати, які б ви використали у репортажі. Яких коментарів не вистачає?

Родители одного из моряков:

Ждем сына. Знаем, что он приедет с минуты на минуту, а все равно переживаем. Артем звонил три раза, говорил, что у них все в порядке, но не стоит забывать, что переговоры велись под дулом автомата. Мы постоянно держали связь с “Сигалом”, с Сергеем Черных.

Сыну 38 лет, из них он 15 лет в море. Выбрал такую работу, несмотря на то, что наши профессии никоим образом не связаны с морем. Он мечтал стать моряком. Я категорически был против такого выбора, но Артем не послушался. Я знал и знаю многих моряков и их семей: для первых – это тяжелейший труд, для вторых – испытание. Нельзя им завидовать. И сейчас нашего сына, как полагается, должна бы встречать жена… Но он разведен. Возможно, если бы профессия была другая, то и жизнь сложилась бы по-другому.

 

Сергей Романчук, сварщик:

Сейчас не хочу ни о чем рассказывать. Да, мы были задержаны пиратами и почти 40 дней провели в плену. Захватчики нас не били, личные вещи не воровали, за исключением мелких случаев, но сама обстановка, когда постоянно находишься под прицелом автомата… В общем, пока не могу об этом говорить.

 

Владимир Шабанов, капитан “Панагии”:

“Внимание, пираты!” – первая фраза, которую я произнес во время захвата. Эти полтора месяца, которые я с моей командой провел в плену  у пиратов, есть и, наверное, будут самым важным событием в моей жизни. Это был мой второй контракт в роли капитана. Случившееся меня абсолютно не смутило, и я не собираюсь менять профессию.

Среди пиратов не было никого, кто бы говорил по-русски. Они и английским практически не владели, кроме одного человека, который постоянно с нами контактировал. У них було очень много разнообразного оружия: автоматы, гранатометы, минометы, как правило, китайского производства. Пираты иногда вели себя, как дети. Что им понравилось, забирали. Очень большой популярностью, не знаю почему, пользовались наши рабочие куртки. Но ценные личные вещи удалось сохранить.

Своб работу я выполнил: никто из членов моей команды не был ущемлен и даже не похудел. На борту судна были атпечка, достаточного количество продуктов и воды. Но в связи с тем, что никомуу не было известно, сколько времени займут переговоры об освобождении теплохода и экипажа, мы перешли на режим экономии. И результатом МИДа я тоже доволен, а это и есть самый главный показатель выполненной работы.

 

Алеся, дочь капитана “Панагии” Владимира Шабанова:
Мама мне сначала ничего не рассказывала. Но потом она поняла, что я все равно все узнаю через прессу и телевидение. Конечно, я была в шоке. Но позже мама объяснила, что папу и других моряков освободят и что все будет хорошо. Я немного успокоилась. только вот журналисты сообщали разную информацию: одни говорили, что экипаж “Панагии” уже освобожден, другие – переговоры ведутся, третьи – что уже заплатили выкуп. Но я верила только папе. Он звонил домой часто, но разговаривал недолго и, в основном, с мамой. Одноклассники мои реагировали на все спокойно, учителя переживали, поддерживали.

 

Сергей Кучеренко, третий механик, Алексей Добрынин, моторист:

Они нас не обижали. Видно, помнят еще, как СССР помогал им оружием, поэтому относились к нам хорошо. Пираты были все, в основном, молодые. Сразу после захвата их было 15 человек, но через два дня нас постоянно караулили 7-8 человек. Один-два пирата, у которых автоматы с предохранителя сняты, дежурили все время, а остальные все спали. Пираты были только на мостике. Они спокойно передвигались по судну, пробирались всюду, кроме машинного отделения. Когда заканчивались продукты – относились по-человечески, приносили сахар, рис. У них был приказ – дорогие вещи не забирать. Наши рабочие куртки почему-то им приглянулись… На протяжении всего этого кошмара было очень тяжело морально – переживали больше за родных, чем за себя. Мы были 18-м захваченным судном у берегов Сомали, следовательно, пираты – своего рода профессионалы. Теперь же соверешено около 30 пиратских нападений. Промысел такой…

 

 

Журналістський фах 2 семестр

Тематика практичних занять

Заняття 1. Інтерв’ю: підготовка, композиція розмови

Заняття 2. Запитання до інтерв’ю. Прийоми ведення бесіди

Заняття 4. Інтерв’ю: розшифровка та узгодження

Заняття 5. Репортаж: планування збору інформації

Заняття 6. Репортаж: написання

Заняття 7. Коментар

Заняття 8. Рецензія: збір матеріалу

Заняття 9. Структура рецензії. Написання рецензії

Дисципліни спеціалізації (кризовий PR)

Заняття 2. Issue management. Моніторинг актуальних тем публічних дискусій

Питання до обговорення:

  1. Візити перших осіб держави та їх обговорення місцевою спільнотою, ЗМІ.
  2. Кризова комунікація на локальному рівні: аналіз сприйняття ініціатив місцевої влади цільовою аудиторією (теми – на вибір студента).
  3. Моніторинг он лайн джерел: особливості форумів, блогів, соціальних мереж

Література:

  1. Dalton, J. Reputation and Strategic Issue Management. London School of Public Relations, UK.
  2. Barret, A. W. and Peake, J. S. (2007) When the President comes to town. Examining local newspaper coverage of Domestic Presidental Travel. American Politic Research, vol. 35, (No. 1.), pp. 3-31.
  3. Стеблина Н. О. Селективність подачі інформації місцевими одеськими інтернет-виданнями у висвітленні візитів перших осіб держави // Науковий вісник Одеського національного економічного університету. – 2013. – №17 (196). – С. 127-137.
  4. Виноградова Т. Ю. Специфика общения в интернете // Русская и сопоставительная филология: Лингвокультурологический аспект. – Казань, 2004. – С. 63-67
  5. Johnson, T. J., Kaye, B. K., Bichard, S. L., & Wong, W. J. (2007). Every blog has its day: Politically-interested internet users’ perceptions of blog credibility. Journal of Computer-Mediated Communication, 13(1).

Заняття 3. Брифінги та прес-конференції як складова кризової комунікації

Питання до обговорення:

  1. Організація брифінгів та прес-конференцій.
  2. Підготовка супроводжувальних матеріалів.
  3. Вибір місця й часу проведення прес-конференції.
  4. Визначення ймовірних запитань. Робота із запитаннями.
  5. Організація акредитації журналістів.
  6. Підготовка вступного слова.
  7. Підготовка та вибір спікерів.
  8. Аналіз запитань журналістів та відповідей спікерів.
  9. Моніторинг матеріалів, написаних на основі прес-конференції.

Література:

  1. Коник Д. Стратегічні комунікації. – К., 2016.
  2. Надійна прес-служба. Довідник професіонала. – Державний департамент США. Служба міжнародних інформаційних програм. – 2002.
  3. Ковалевська Т., Бронікова С. Основи ефективної комунікації. – Одеса : Фенікс, 2008.

Заняття 4. Робота із ЗМІ під час кризи

Питання до обговорення:

  1. Кризовий прес-реліз.
  2. Жанри піар-текстів, які можуть бути ефективними під час кризової комунікації.
  3. Робота із внутрішніми та зовнішніми джерелами інформації.
  4. Коментування кризи експертами: як вплинути на подачу інформації про організацію?
  5. Традиційні та новітні способи розповсюдження інформації про кризу.
  6. Підготовка матеріалів для друкованих, аудіовізуальних та мережевих ЗМІ.

Література:

  1. Smith, Ronald D., Becoming a public relations writer : a writing process workbook for the profession / Ronald D. Smith.— 2nd ed.- Mahwah, New Jersey, London: LAWRENCE ERLBAUM ASSOCIATES, PUBLISHERS. – 2003
  2. Коник Д. Стратегічні комунікації. – К., 2016.
  3. Надійна прес-служба. Довідник професіонала. – Державний департамент США. Служба міжнародних інформаційних програм. – 2002.
  4. Королько В. Г., Некрасова О. В. Зв’язки з громадськістю. – Київ: Києво-могилянська академія, 2009.

Заняття 5. Підготовка спікера у кризовій комунікації

Питання до обговорення:

  1. Вимоги до спікера за Р. Смітом: довіра, харизма та контроль
  2. Поняття про ghost-writing
  3. Вивчення спікера та майбутньої теми. Планування промови.
  4. Структура промови

Література

  1. Smith, Ronald D., Becoming a public relations writer : a writing process workbook for the profession / Ronald D. Smith.— 2nd ed.- Mahwah, New Jersey, London: LAWRENCE ERLBAUM ASSOCIATES, PUBLISHERS. – 2003
  2. Коник Д. Стратегічні комунікації. – К., 2016.
  3. Надійна прес-служба. Довідник професіонала. – Державний департамент США. Служба міжнародних інформаційних програм. – 2002.

Заняття 6. Інтерв’ю як ефективний інструмент відповіді на кризу

Питання до обговорення:

  1. Переваги інтерв’ю та завдання інтерв’ю у кризовій комунікації.
  2. Підготовка до інтерв’ю: визначення джерел, до яких звертатиметься журналіст, встановлення мети інтерв’ю, аудиторії, її компетентності.
  3. Вибір та підготовка спікера. Визначення ймовірних запитань.
  4. Три важливі тези під час інтерв’ю. Саунд-байт.
  5. «Пристройки» до співрозмовника, способи організації інтерв’ю.
  6. Способи наближення до співрозмовника. Визначення намірів співрозмовника.
  7. Аналіз проведеного інтерв’ю. Узгодження інтерв’ю.

Література:

  1. Надійна прес-служба. Довідник професіонала. – Державний департамент США. Служба міжнародних інформаційних програм. – 2002.
  2. Ковалевська Т., Бронікова С. Основи ефективної комунікації. – Одеса : Фенікс, 2008.
  3. Третьяков О. Моя стратегия успішной газеты. Самоучитель главного редактора. – М. : Вершина, 2007.
  4. Ганапольский М. Кисло-сладкая журналистика. – М. : Зебра, 2009

Заняття 7. Нові медіа у кризовій комунікації

  1. Джерела інформації про кризу: яким медіа аудиторія надає перевагу?
  2. Корпоративні блоги та корпоративні акаунти у соціальних мережах, їхня роль у кризовій комунікації.
  3. Робота із контентом корпоративного сайту під час кризи.
  4. Головна сторінка корпоративного сайту під час кризи.
  5. Обробка коментарів відвідувачів та реакція на них.
  6. Розробка додаткової інформації про кризу.
  7. Використання переваг мережі: гіпертекстуальності, інтерактивності та мультимедійності.

Література

  1. Калмиков А. А., Коханова Л. Интернет-журналистика. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005.
  2. van Dejk, J. A. G. M. 2006. The Network Society: Social Aspects of New Media. 2th ed. London: Thousand Oaks.
  3. Бернерс-Лі Т. Заснування Павутини: З чого починалася і до чого прийде Всесвітня мережа. – К.: Вид. дім «Києво- Могилянська академія», 2007.
  4. Spurgeon Christina Advertising and New Media. London, New York: Routledge, 2008.
  5. Кастельс М. Інтернет-галактика. Міркування щодо Інтернету, бізнесу та суспільства. Пер. з англ. – К.: «Видавництво «Ваклер» у формі ТОВ, 2007. – 204 с.
  6. Stephens Keri K., Malone Patty. New Media for Crisis Communication: Opportunities for Technical Translation, Dialogue, and Stakeholder Responses // Handbook of Crisis Communication. – Edited by W. Timothy Coombs and Sherry J. Holladay. – Singapore: Blackwell Publishing Ltd, 2010

Заняття 8. Криза як наратив: використання наративу у пропаганді

Питання до обговорення:

  1. Пропаганда та PR: у чому різниця?
  2. Пропагандистські тактики та використання наративу.
  3. Аналіз основних наративів російської пропаганди (на вибір студента)
  4. Наратив та malaise media theory.
  5. Контрпропаганда та використання наративів

Література:

  1. Smith, Ronald D., Becoming a public relations writer : a writing process workbook for the profession / Ronald D. Smith.— 2nd ed.- Mahwah, New Jersey, London: LAWRENCE ERLBAUM ASSOCIATES, PUBLISHERS. – 2003
  2. Дейвіс Н. Новини пласкої землі. – К. : Темпора, 2011.
  3. Померанцев П. Нічого правдивого й усе можливе. Пригоди в сучасній Росії / пер. з англ. Андрій Бондар; Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2015. 240 с.

Заняття 9. Фреймінг у кризовій комунікації

  1. Фреймінг та теорія порядку денного.
  2. Види фреймів. Аналіз фреймів.
  3. Фрейми та UGC-комунікація.
  4. Використання фреймів у сучасній політичній комунікації (тема – на вибір студента)

Література:

  1. Druckman J. N. (2001) Using Credible Advice to Overcome Framing Effects. The Journal of Law, Economics, & Organisation, 17 (1): 62-82.
  2. Entman R. M. (1993) Framing: Toward Clarification of a Fractured Paradigm. Journal of Communication, 43 (4): 51-58.
  3. Riker W. H. (1990) Heresthetic and Retoric in the Spatial Model. J. M. Enelow, M. J. Hinich (eds.) Advances in the Spatial Theory of Voting, Cambridge: Cambridge University Press: 46-65.
  4. Sniderman P., Theriault S. M. (2004) The Structure of Political Argument and the Logic of Issue Framing. W. O. Saris, P. M. Sniderman (eds.) Studies in Public Opinion: Attitudes, Nonattitudes, Measurement Error, and Change, New Jersey: Princeton University Press: 133-165.

Міжнародна журналістика

Заняття 2. Бі-Бі-Сі: особливості роботи

Питання до обговорення

  1. Історія створення «Бі-Бі-Сі», вихід ЗМІ на міжнародний рівень
  2. Етика журналіста у соцмережах: професійні стандарти «Бі-Бі-Сі»
  3. БіБіСева: особливості передачі
  4. Аналіз сайту української служби «Бі-Бі-Сі»
  5. Documentary: специфіка побудови сюжетів
  6. Школа журналістики Бі-Бі-Сі

Література

  1. Тангейт М. Медиагиганты. Как крупнейшие медиакомпании выживают на рынке и борются за лидерство. М. Альпина Бизнес Букс, 2006.
  2. БиБиСева1 сентября 2015 года https://audioboom.com/posts/3526083-1-2015
  3. Poland’s Amateur Defenders http://www.bbc.co.uk/programmes/b07mythq
  4. Protesting in Putin’s Russia http://www.bbc.com/news/world-europe-37173820
  5. Where are you going? http://www.bbc.co.uk/programmes/p045lh2d
  6. Школа журналістики «Бі-Бі-Сі» http://www.bbc.com/ukrainian/specials/1458_cojo_ukrainian/page2.shtml
  7. Социальные сети http://www.bbc.co.uk/academy/russian/standards/using-social-media

Заняття 3. Провідні друковані суспільно-політичні видання США

  1. Ринок американської преси: історія становлення (на основі книги Тангейта – кожен студент обирає для себе одне видання й аналізує його).
  2. Війна в Іраку та американські медіа (за Н. Дейвісом)
  3. Особливості мас-медіа у США
  4. Особливості подачі міжнародних подій
  5. Преса США про події в Україні

Література:

  1. Тангейт М. Медиагиганты. Как крупнейшие медиакомпании выживают на рынке и борются за лидерство. М. Альпина Бизнес Букс, 2006.
  2. Дейвіс Н. Новини пласкої землі. – К.: Темпора, 2011. (розділ Пропагандистська головоломка)
  3. Наджос А.І. Ринок американської преси: новітні процеси http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=38
  4. Олімпіада-2016: кращі мультимедійні проекти світових ЗМІ http://osvita.mediasapiens.ua/web/online_media/olimpiada2016_kraschi_multimediyni_proekti_svitovikh_zmi/
  5. Кореспондент The New York Times: ЗМІ в Америці – інструмент людей, що мають владу http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/government/korespondent_the_new_york_times_zmi_v_ameritsi_instrument_lyudey_scho_mayut_vladu/
  6. Американський журналіст Джозеф Фентон: «Мені подали кулю і сказали, що наступного разу вона буде в моєму серці» [Електронний документ]. Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/master_clas/amerikanskiy_zhurnalist_dzhozef_fenton_meni_podali_kulyu_i_skazali_scho_nastupnogo_razu_vona_bude_v_moemu_sertsi/
  7. Перше випробування для Трампа. Чому Авдіївка настільки важлива для американських медіа [Електронний документ]. Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/trends/1411977954/pershe_viprobuvannya_dlya_trampa_chomu_avdiivka_nastilki_vazhliva_dlya_amerikanskikh_media/
  8. As fighting escalates in Ukraine, attention focuses on Donald Trump // The New York Times [Електронний документ].
  9. Ukraine’s leaders may be giving up on reuniting the country // The Economist
  10. Assassins Are Killing Ukraine’s Rebel Chiefs, but on Whose Orders? The New York Times [Електронний документ]. https://www.nytimes.com/2017/02/08/world/europe/ukraine-russia-mikhail-tolstykh-dead.html?_r=0
  11. Trump is sworn in, rockets fall on Ukraine https://www.washingtonpost.com/opinions/global-opinions/trump-is-sworn-in-rockets-fall-on-ukraine/2017/01/31/e295635c-e7e3-11e6-bf6f-301b6b443624_story.html?utm_term=.2c39d5ac22ba

Заняття 4. Провідні світові телевізійні компанії

  1. Особливості американського телебачення
  2. Історія виникнення CNN
  3. Ефект CNN. CNN на ринку американської тележурналістики. Вплив CNN на світову тележурналістику.
  4. Причини популярності Al Jazeera.
  5. Популярні передачі CNN та Al Jazeera.
  6. CNN та Al Jazeera про Україну.

Література:

  1. Орлова В. В.Глобальные телесети новостей на информационном рынке. – М.: Изд-во. «РИП-холдинг», 2003
  2. Як американське телебачення стало тим, чим воно є зараз http://ru.telekritika.ua/tag/158/
  3. Як телебачення в Америці стало тим, чим є зараз. Частина друга: “Не зашкодь!” http://ru.telekritika.ua/svit/print/161
  4. Як американське телебачення стало тим, чим воно є зараз, Частина третя: ТБ не б”є руку, що годує! http://ru.telekritika.ua/tag/164/
  1. Robinson Piers The CNN Effect:The Myth of News, Foreign Policy and Intervention Routledge, 8 лип. 2005 р. – 192 стор.
  2. Miles Hugh Al Jazeera: How Arab TV News Challenged the World Hachette UK, 4 бер. 2010 р. – 464 стор.

Заняття 5. National Geographic: особливості роботи місцевих редакцій

Питання до обговорення:

  1. Історія виникнення NG.
  2. Українська редакція NG. Специфіка подачі інформації про Україну. Аналіз матеріалів.
  3. Українська та інші іноземні редакції NG: спільне та відмінне.
  4. Підготовка текстів для NG.
  5. Фотографія в NG.
  6. Проект Out of Eden Walk

Література:

  1. С миром по дороге: украинский National Geographic http://projects.platfor.ma/s-mirom-po-doroge/
  2. The Dramatic Impact of Illegal Amber Mining in Ukraine’s Wild West // National Geographic [Електронний документ]. Режим доступу: http://news.nationalgeographic.com/2017/01/illegal-amber-mining-ukraine/?utm_source=Facebook&utm_medium=Social&utm_content=link_fbp20170131news-ambermining&utm_campaign=Content&sf53623760=1
  3. National Geographic: теперь у нас есть “глаза” в Украине http://www.bbc.com/ukrainian/ukraine_in_russian/2013/04/130410_ru_s_nat_geo_interview
  4. Lutz A. Reading National Geographic / C. A. Lutz, J. L. Collins. – Chicago: University of Chicago Press Books, 1993. – 328 с.
  5. Тангейт М. Медиагиганты. Как крупнейшие медиакомпании выживают на рынке и борются за лидерство. М. Альпина Бизнес Букс, 2006.
  6. Hanusch F. The geography of travel journalism: Mapping the flow of travel stories about foreign countries / F. Hanusch // The International Communication Gazette. – – № 76(1). – С. 47–66.
  7. Войтенко А. Глиняний бог / А. Войтенко // National Geographic. – 2014. – № 10. – С. 38–40.
  8. Войтенко А. Місто майстрів / А. Войтенко // National Geographic. – 2013. – № 6. – С. 24–30.
  9. Мусіхіна Л. Крилаті ведмеді з Дяла і Тражан / Л. Мусіхіна // National Geographic. – 2014. – № 9. – С. 28–35.
  10. Мусіхіна Л. Люди лісу / Л. Мусіхіна // National Geographic. – 2014. – № 1. – С. 30–32.
  11. Панова К. Країна чудес / К. Панова // National Geographic. – 2013. – № 8. – С. 48–56.
  12. Харченко Т. Загадкові тайфа / Т. Харченко // National Geographic. – 2013. – № 9. – С. 71–77.

Заняття 6. Російське іномовлення та пропаганда: Russia Today, Sputnik

Питання для обговорення:

  1. Міжнародна журналістика як об’єкт радянської пропаганди
  2. Історія створення Russia Today, Sputnik
  3. Провідні пропагандистські прийоми Russia Today, Sputnik
  4. Вплив російської пропаганди на українську та світову аудиторію

Література:

  1. Москва выигрывает «информационную войну». Как американские СМИ комментируют феномен популярности российских каналов иновещания RT и Sputnik [Електронний документ]. Режим доступу: https://www.novayagazeta.ru/articles/2016/10/26/70312-moskva-vyigryvaet-informatsionnuyu-voynu
  2. Если #Крымненаш. Альтернативная история про Крым от РТ https://www.youtube.com/watch?v=BwEC1SuhpCo
  3. Редактор російського RT розповідав про стандарти журналістики у виступі на Global Media Forum http://osvita.mediasapiens.ua/ethics/standards/redaktor_rosiyskogo_rt_u_vistupi_na_global_media_forum_rozpovidav_pro_standarti_zhurnalistiki/
  4. Вайс Майкл, Померанцев Пітер Повелителі брехні: інформація, культура та гроші на службі Кремля [Електронний документ]. Режим доступу: https://krytyka.com/ua/articles/povelyteli-brekhni-informatsiya-kultura-ta-hroshi-na-sluzhbi-kremlya
  5. ГО «Детектор Медіа» презентувала результати дослідження впливу російської пропаганди на суспільну думку в Україні http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/research/go_detektor_media_prezentuvala_rezultati_doslidzhennya_vplivu_rosiyskoi_propagandi_na_suspilnu_dumku_v_ukraini/
  6. Інформаційна війна в сучасному світі, – лекція Пітера Померанцева http://journalism.ucu.edu.ua/video/3898/
  7. Пропаганда та її механізми, – майстер-клас Андрія Архангельського http://journalism.ucu.edu.ua/video/3830/
  8. A powerful Russian Weapon: The Spread of False Stories // The New York Times
  9. Якою була роль російської пропаганди у виборах США? (звіт американської розвідки) http://osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/yakoyu_bula_rol_rosiyskoi_propagandi_u_viborakh_ssha_zvit_amerikanskoi_rozvidki/
  10. «Мы без России пропадем»: как работает новая технология вбросов в украинские СМИ http://detector.media/infospace/article/121718/2016-12-23-my-bez-rossii-propadem-kak-rabotaet-novaya-tekhnologiya-vbrosov-vukrainskie-smi/
  11. Когда Путин ни при чем: что хотел сказать Кремль выступлением Януковича http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/ru_zmi/kogda_putin_ni_pri_chem_chto_khotel_skazat_kreml_vystupleniem_yanukovicha/

Заняття 7. Міжнародні новини в українських ЗМІ

Питання для обговорення:

  1. Аналіз міжнародної хроніки провідних телевізійних каналів України
  2. Моніторинг стрічок новин провідних українських ІА
  3. Проблема українського іномовлення
  4. Міжнародні новини у місцевих медіа
  5. Транскордонні матеріали та приклади глобальної журналістики в українських ЗМІ. Панамські документи та робота журналістів.
  6. Трансляція міжнародних спортивних подій

Література:

  1. Бахтєєв Б. Указ Трампа. Коли неточність гірша за неправду // Detector media [Електронний документ]. Режим доступу: http://detector.media/kritika/article/122983/2017-02-09-ukaz-trampa-koli-netochnist-girsha-za-nepravdu/
  2. Румунська мрія, молдавський мільярд та українські біженці — огляд транскордонних розслідувань http://osvita.mediasapiens.ua/media_law/government/rumunska_mriya_moldavskiy_milyard_ta_ukrainski_bizhentsi_oglyad_transkordonnikh_rozsliduvan/
  3. Спасибо жителям Техаса: как выбирали президента США на украинских каналах
  4. http://detector.media/kritika/article/120456/2016-11-09-spasibo-zhitelyam-tekhasa-kak-vybirali-prezidenta-ssha-na-ukrainskikh-kanalakh-/
  5. Трансляція з Ріо на «UA: Першому»: на сцені співали — коментатори не змовкали
  6. http://detector.media/infospace/article/117605/2016-08-08-translyatsiya-z-rio-na-ua-pershomu-na-stseni-spivali-komentatori-ne-zmovkali/
  7. Побачити невидиме: як телеканали (не) розбиралися у голландському референдумі
  8. http://detector.media/kritika/article/114423/2016-04-18-pobachiti-nevidime-yak-telekanali-ne-rozbiralisya-u-gollandskomu-referendumi/
  9. Nossek H. Our News and their News: The Role of National Identity in the Coverage of Foreign News / H. Nossek // Journalism. – 2004. – № 5(3). – С. 343–368.

Заняття 8. Соціальні мережі в роботі міжнародного журналіста

Питання до обговорення

  1. Чи варто журналісту бути на місці подій? Чи можна обійтися збором інформації із соціальних мереж (погляд Р. Коена та Енн Купер, Тейлор Оуен)
  2. Проект the Guardian «The new retirement»
  3. Матеріали The New York Times із використанням матеріалів читачів
  4. Досвід Енді Карвіна – людини, що світить революції
  5. Акаунти провідних світових медіа у соціальних мережах (аналіз акаунтів на вибір студента)
  6. Meduza: робота із сайтом та способи залучення аудиторії
  7. Зйомки серіалу «Комісар Рекс» у Львові та як розпізнати фейк у соціальних мережах
  8. Замовні тролі – розслідування журналістів-міжнародників

Література:

  1. Сторінка серіалу «Комісар Рекс» в Україні [Електронний документ]. Режим доступу: https://www.facebook.com/KommissarRexUA/
  2. Smog chokes Delhi, leaving residents ‘cowering by our air purifiers’// The New York Times [Електронний документ]. Режим доступу: http://www.nytimes.com/2016/11/08/world/asia/india-delhi-smog.html?smid=tw-nytimesworld&smtyp=cur&_r=0
  3. Игра троллей. Как работает фабрика путинской пропаганды в Санкт-Петербурге [Електронний ресурс]. – Режим доступу:https://focus.ua/world/335899/
  4. Галина Тимченко. Meduza. Якісне онлайн-видання [Електронний документ]. Режим доступу: http://journalism.ucu.edu.ua/video/4501/
  5. Соцмережі. Перезавантаження [Електронний документ]. Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/web/online_media/sotsmerezhi_perezavantazhennya/
  6. Andy Carvin: the man who tweets revolutions [Електронний документ]. Режим доступу: https://www.theguardian.com/media/2011/sep/04/andy-carvin-tweets-revolutions
  7. The new retirement: how an ageing population is transforming Britain [Електронний документ]. Режим доступу: https://www.theguardian.com/membership/2017/jan/16/the-new-retirement-how-an-ageing-population-is-transforming-britain
  8. The new global journalism foreign correspondence in transition [Електронний документ]. Режим доступу: http://towcenter.org/wp-content/uploads/2014/09/The-New-Global-Journalism-1.pdf
  9. Cohen R. A Journalist’s ‘Actual Responsibility’ [Електронний документ]. Режим доступу: http://www.nytimes.com/2009/07/06/opinion/06iht-edcohen.html
  10. The New York Times on Social Media: Not About the ‘Hyperbole’ http://ajr.org/2015/02/26/new-york-times-social-media-not-hyperbole/

Заняття 9. Світові ЗМІ та висвітлення питань міграції

  1. ЗМІ та расизм (погляд ван Дейка)
  2. Мігранти, біженці, шукачі притулку – в чому різниця?
  3. Найбільш розповсюджені метафори, що використовують ЗМІ, відображуючи питання міграції.
  4. Як українські ЗМІ висвітлювали тему біженців із Близького Сходу?
  5. Історія фотографії Aylan Kurdi: як ЗМІ писали про цю подію?
  6. Нетипові матеріали про біженців: досвід the Guardian
  7. Українські переселенці у міжнародній пресі

Література:

  1. Бахтєєв Б. Про «мігрантів» та євроінтеграцію http://detector.media/kritika/article/114439/2016-04-19-pro-migrantiv-ta-evrointegratsiyu/
  2. de-Andrés S., Nos-Aldás E., García-Matilla A.The Transformative Image. The Power of a Photograph for Social Change: The Death of Aylan // Comunicar. – 2016. – #47.
  3. Alan Kurdi’s Story: Behind The Most Heartbreaking Photo of 2015 http://time.com/4162306/alan-kurdi-syria-drowned-boy-refugee-crisis/
  4. The epic journey of a refugee cat to find its family https://www.theguardian.com/world/video/2016/feb/19/refugee-family-who-fled-iraq-are-reunited-with-cat-video
  5. ван Дейк Тён А. Дискурс и власть: Репрезентация доминирования в языке и коммуникации. Пер. с англ. — М.: Книжный дом ≪ЛИБРОКОМ≫, 2013. (Розділи: «Дискурс, власть и расизм» С. 96-110, «Новостные сообщения. Учебники. Политические дебаты» С. 139-148.
  6. Беженцы или мигранты: в чем разница? http://www.bbc.com/russian/society/2015/09/150902_migrants_and_asylum_seekers

Заняття 10. Індекс стійкості ЗМІ (IREX). Міжнародні правозахисні організації про ситуацію в українській журналістиці

  1. Репортери без кордонів. Моніторинг світової преси.
  2. Рейтинг ворогів свободи преси. Ситуація із дотриманням свободи слова у світі.
  3. Методологія IREX
  4. Позиція України в індексі стійкості ЗМІ

Література:

  1. Facing Reality after Euromaidan The Situation of Journalists and Media in Ukraine (2016, June). Reporters without Borders. Retrieved from: https://rsf.org/sites/default/files/journalists_and_media_in_ukraine_-_rsf_2016.pdf
  2. Media Sustainability Index. The Development of Sustainable Independent Media in Ukraine (2016). Retrieved from: https://www.irex.org/sites/default/files/pdf/media-sustainability-index-europe-eurasia-2016-ukraine.pdf

Заняття 11. Права людини як об’єкт відображення сучасної документалістики

  1. Історія створення книги «Я – Малала» та її вплив на світову спільноту
  2. Структура книги «Меня зовут Малала», проблематика.
  3. Поради Р. Капусцінського щодо роботи міжнародного журналіста
  4. Історія Ірану у книзі Р. Капусцінського «Шахіншах»
  5. «Майдан Тахрір» Н. Гуменюк: історія створення

Література:

  1. Автопортрет Репортера / Пер. з польськоїБ.Матіяш. — К.: Темпора, 2011. — 134 с.
  2. Імператор. Шахіншах / Переклад з польської Олеся Герасима. – Чернівці: Книги ХХІ, 2014. – 294 с.
  3. Гуменюк Н. Майдан «Тахрір» у пошуках втраченої революції. – К. : Політична критика, 2015
  4. Юсуфзай М. Я – Малала. Уникальная история мужества, которая потрясла весь мир. – М. : КоЛибри, Азбука-Аттикус, 2015

Заняття 12. Підготовка власного матеріалу для міжнародних ЗМІ.

Питання для обговорення:

  1. Події в Одесі в об’єктиві світових ЗМІ
  2. Особливості збору інформації та структура матеріалів про Одесу у світових ЗМІ
  3. Визначення актуальних для світових ЗМІ тем
  4. Планування майбутнього матеріалу

Література:

  1. Іванов В.Ф., Дудко О.С. Міжнародна журналістика. Міжнародний піар. – Київ: Освіта України, 2011
  2. Mikheil Saakashvili: ‘Ukraine’s government has no vision for reform’: https://www.theguardian.com/world/2016/may/25/mikheil-saakashvili-ukraine-government-has-no-vision-for-reform-odessa
  3. Tensions run high in Odessa on anniversary of deadly clashes: https://www.theguardian.com/world/2016/may/02/odessa-ukraine-second-anniversary-clashes
  4. Why’s That Taxi on the Stairs? ‘You’re in Odessa’: http://www.nytimes.com/2013/04/02/world/europe/odessa-celebrates-april-fools-day.html
  5. A Craftsman of Russian Verse Helps Ukraine Find Its New Voice: https://www.nytimes.com/2015/04/11/world/europe/a-russian-poet-helps-ukraine-navigate-its-new-identity.html?_r=0

Сучасна регіональна преса

Заняття 2. Провідні джерела інформації про місцеві справи

  1. Провідні джерела інформації українців. Довіра до ЗМІ
  2. Що читають мешканці Одещини?
  3. Центральні медіа як джерело інформації про місцеві справи
  4. Ставлення громадян США до місцевих медіа.
  5. Порівняння порядку денного місцевих медіа (7-й канал, Одесская правда, Думская – студенти обирають новини за один день й аналізують їх в аудиторії)
  6. Ставлення читачів до місцевої преси (аналіз результатів анкетування).

Література:

  1. КИНКА С. Уровень доверия населения к разным уровням информации и новостям: case-study Одесской области. [Електронний документ] – Режим доступу: http://peace.in.ua/uroven-doveryya-naselenyya-k-raznyim-urovnyam-ynformatsyy-y-novostyam-case-study-odesskoj-oblasty/
  2. Найпопулярнішим ЗМІ в Україні залишається телебачення (ІНФОГРАФІКА) [Електронний документ] – Режим доступу: http://lvivmediaforum.com/forum2015/najpopulyarnishym-zmi-v-ukrajini-zalyshajetsya-telebachennya-infohrafika/
  3. PEW RESEARCH CENTER. Local News in a Digital Age [Електронний документ] – Режим доступу: http://www.journalism.org/2015/03/05/local-news-in-a-digital-age/
  4. Стеблина Н. Принципи добору новин мережевими виданнями: як інтернет-журналісти центральних ЗМІ подають інформацію про події у регіонах України // Соціальні комунікації: теорія і практика. – К. : МЦД СК «Комтека», 2015. – С. 105-110
  5. Рейтинг довіри до ЗМІ: чому вниз? http://osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/reyting_doviri_do_zmi_chomu_vniz/

Заняття 3. Місцева журналістика та демократія

  1. Журналістика та суспільний діалог (позиція Є. Прохорова).
  2. Органи місцевого самоврядування
  3. Доступ до інформації про місцеву владу
  4. Проблема роздержавлення місцевих ЗМІ.
  5. Місцева спільнота: теорія груп та організацій М. Олсона
  6. Аналіз ментальних карт міста

Література

  1. Прохоров Е. Диалог как основа информационного порядка в журналистике открытого демократического общества [Електронний документ] – Режим доступу: http://www.dzyalosh.ru/01-comm/statii/prohorov-02/osn.html
  2. Як писати про місцеву владу. Посібник для журналістів: http://imi.org.ua/library/53521-posibnik-dlya-jurnalistiv-yak-pisati-pro-mistsevu-vladu.html
  3. Черемних В. Роздержавлення ЗМІ: підсумки першого року [Електронний документ] – Режим доступу: http://detector.media/rinok/article/122577/2017-01-26-rozderzhavlennya-zmi-pidsumki-pershogo-roku/
  4. Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» [Електронний документ] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/917-19
  5. Олсон М. Логика коллективных действий. Общественные блага и теория групп. – М.: ФЭИ, 1995 (1 розділ)
  6. Gutsche, R. E. (2014). News place-making: applying ‘mental mapping’ to explore the journalistic interpretive community. Visual Communication, 13(4), 487-510

Заняття 4. Аналіз висвітлення візитів перших осіб держави одеськими ЗМІ. Пресрелізм в одеських виданнях.

Питання до обговорення

  1. Висвітлення візитів Порошенка та Прем’єр-Міністрів України одеськими газетами. Аналіз манери подачі матеріалів.
  2. Порівняння висвітлення Порошенка та Януковича одеськими новинними сайтами.
  3. Пресрелізм у газетах та на сайтах, де відсотки більше? (кожен студент вираховує відсоток пресрелізму у випуску газети чи у новинній стрічці сайту за день і пояснює причини)
  4. Визначення основних фреймів, які використані у матеріалах про візити Президента.
  5. Влада, преса та аудиторія: погляд ван-Дейка на формування громадської думки

Література:

  1. Barret, A. W. and Peake, J. S. (2007) When the President comes to town. Examining local newspaper coverage of Domestic Presidental Travel. American Politic Research, vol. 35, (No. 1.), pp. 3-31.
  2. ван Дейк Тён. Дискурс и власть. Репрезентация доминирования в языке и коммуникации. – М. Книжный дом ≪ЛИБРОКОМ≫, 2013. — 344 с
  3. Стеблина Н. Селективність подачі інформації місцевими інтернет-виданнями у висвітленні візитів перших осіб держави // Науковий вісник Одеського національного економічного університету. – 2013. – №17 (196). – С. 127-137.

Заняття 5. Огляд місцевої преси Львова

  1. Характеристика львівського медіаринку.
  2. Специфічні риси львівських медіа.
  3. Львівські газети: контент, оформлення, композиція номера, стандарти ( «Високий замок», «Львівська пошта», «Експрес»).
  4. Он лайн ресурси Львова: zahid.net, zik.com.u – рубрикація, особливості подачі новин
  5. Львівські ЗМІ та місцева влада. Висвітлення діяльності громадських активістів та місцевих спільнот.

Література:

  1. Онисько Н. Кому належать львівські ЗМІ. – http://imi.org.ua/analytics/50023-komu-nalejat-lvivski-zmi.html
  2. Сабадишина Ю. Як ZIK і Zaxid.net стають «загубленими» у гонитві за рекламодавцем. – http://www.mediakrytyka.info/onlayn-zhurnalistyka/yak-zik-i-zaxidnet-stayut-zahublenymy-u-honytvi-za-reklamodavtsem.html
  3. Петришин О. Дорогу маршруткам, тролейбусам і.. автам! // Львівська пошта. – 2016. – 2 лютого. – №12. – С.1,5.
  4. Оліярчик Т. Шахраї, та відчепіться вже! // Львівська пошта. – 2016. – 2 лютого. – №12. – С.3.
  5. Савіцька В. Усі хочуть мати “місце щасливих людей // Львівська пошта. – 2016. – 2 лютого. – №12. – С.4.
  6. Кривенко С. Альтернативи “Мінську” немає // Львівська пошта. – 2016. – 2 лютого. – №12. – С.4.
  7. Петришин О.”Перепрошую, а що ви забули в моїй скриньці?” // Львівська пошта. – 2016. – 4 лютого. – №13. – С.4.
  8. Білецький П. “Україна” у вогні // Високий замок. – 2016. – 2 лютого. С.5
  9. Бобкова С. Замість ЖЕКів муніципальні компанії? // Високий замок. – 2016. – 4 лютого. С.12
  10. На щастя, це лише грип // Експрес. – 2016. – 4-11 лютого. – С.7
  11. Ніхто не розуміє шахтаря // Експрес. – 2016. – 4-11 лютого. – С.10

Журналістське розслідування

Заняття 2. Журналістський експеримент

Питання до обговорення

  1. Аналіз тексту «На одесские пляжи в моряки-спасатели берут с близорукостью и плоскостопием»
  2. Аналіз експерименту: «АТВ погорело на взятке. Видео»
  3. Експерименти Анатолія Рубінова (Литературная газета), аналіз матеріалів на вибір студента
  4. Експерименти Дмитра Синяка (Високий замок), аналіз матеріалів на вибір студента
  5. Аналіз матеріалу «Доехать до Дерибасовской и остаться в живых»

Література

  1. На одесские пляжи в моряки-спасатели берут с близорукостью и плоскостопием http://www.segodnya.ua/regions/odessa/na-odecckie-pljazhi-v-morjaki-cpacateli-berut-c-blizorukoctju-i-plockoctopiem.html
  2. АТВ погорело на взятке. Видео http://dumskaya.net/news/ATV-pogorelo-na-vzyatke–012610/
  3. Рубинов А. Операции без секретов. – М. 1980.
  4. Бут Ю., Деменина М. Доехать до Дерибасовской и остаться в живых // Наизнанку. – 2008. – №2.
  5. Синяк Д. Шахрайські експерименти чесного журналіста. – Львів: Піраміда, 2005.

Газета “Наизнанку”

naiznanka 2

Заняття 3. Спілкування. Інтерв’ю. Журналістське розслідування

Питання до обговорення:

  1. Інтерв’ю у PR: призначення та стратегія проведення
  2. Прийоми впливу на джерела інформації (за Дзялошинським І.)
  3. Некоректна поведінка співрозмовника
  4. Технологія роботи з джерелами інформації (за Кримським Дж.)
  5. Спілкування з ньюзмейкерами та секретарями (за Грібановим В.)

Література:

  1. Третьяков О. Моя стратегия успешной газеты. – М. : Вершина, 2007. – С. 160-167
  2. КАК РЕАГИРОВАТЬ НА НЕКОРРЕКТНОЕ ПОВЕДЕНИЕ СОБЕСЕДНИКА http://bibook.ru/books/36800/default.htm
  3. Smith, Ronald D., Becoming a public relations writer : a writing process workbook for the profession / Ronald D. Smith.— 2nd ed.- Mahwah, New Jersey, London: LAWRENCE ERLBAUM ASSOCIATES, PUBLISHERS. – 2003 (Chapter 15, Speeches and Interviews)
  4. Надійна прес-служба. Довідник професіонала. – Державний департамент США. Служба міжнародних інформаційних програм. – 2002.
  5. Ковалевська Т., Бронікова С. Основи ефективної комунікації. – Одеса : Фенікс, 2008.

Заняття 4. Спілкування, інтерв’ю для журналістського розслідування

Питання до обговорення:

  1. Експертне інтерв’ю (студенти готуються до інтерв’ю на задану тему та проводять інтерв’ю)
  2. Запис інтерв’ю.
  3. Редагування розшифровки

Заняття 5. Журналістське розслідування у місцевих ЗМІ: проблеми стандартів

Питання до  обговорення

  1. Журналістське розслідування на 7 каналі (Продать школу)
  2. Специфіка журналістських розслідуваннь у газеті “Вечерняя Одесса”
  3. Журналістське розслідування у газетах “Одесская правда”, “Слово”, інтернет-виданні “Думская”

Література:

Надо что — без лишних слов даст решение Донцов // Вечерняя Одесса [електронний документ]. Режим доступу: http://vo.od.ua/rubrics/problemy-i-konflikty/35994.php

Охотники, водители! Швейцарский свитер не хотите ли?  //Вечерняя Одесса [електронний документ]. Режим доступу: http://vo.od.ua/rubrics/problemy-i-konflikty/34914.php

История одной провокации в Одессе: кому помешал Данилин?  [Електронний документ]. Режим доступу: http://slovo.odessa.ua/stati/2206-istoriya-odnoy-provokacii-v-odesse-komu-pomeshal-danilin-foto.html

Главным налоговиком Одесской области стал бывший прокурор, «отжавший» элитную квартиру у детского дома  [електронний документ]. Режим доступу:  http://dumskaya.net/news/glavnym-nalogovikom-odesskoj-oblasti-stal-chinov-044430/