Стажування на «Радіо Свобода»: професійні стандарти, корисні поради і… трохи Поплавського

Вже півгодини ми – шестеро стажерів, сидимо в одному із закутків редакції Радіо Свобода і чекаємо на лекцію. Нас помічає Ірина Штогрін – журналістка з неабияким досвідом. Вона питає, чому ми сидимо без діла, відволікається від своїх справ і вирішує провести нам п’ятнадцятихвилинний лікнеп, який у підсумку затягується майже на годину.


«Дуже легко зрозуміти ваше оце все чи ні, – пояснювала пані Ірина, – щодня вам дають мікрофон і ви йдете на Хрещатик робити вокс-поп, якщо вам незручно підходити до людини, щоб поставити питання – замисліться».
Дійсно, щодня хтось з нас ходив на Хрещатик писати перехожих: кого ми тільки не зустрічали і чого тільки не наслухались. Потім самі ж монтували все це в однохвилинний матеріал. Також, звісно, у нас були й лекції та тренінги. Згадуючи «класика» Поплавського, говорили про те, що треба «йти від джерел до джерел», яких має бути не менше, ніж три. Тут, в редакції Радіо Свобода дуже серйозно ставляться до стандартів та журналістської етики, це ми теж встигли зрозуміти.


А ще ми багато розшифровували (фактично, довели цей скіл до ідеалу), писали самі (і багато переписували, а потім переписували знову… і знову), брали коментарі, фотографували, вчились знімати та бути в кадрі (ну, і звикали до свого віддзеркаленого відображення на екрані). А ще ми з’ясували, що серед програмного забезпечення
Adobe є не тільки Фотошоп, Індизайн та Прем’єр Про і використовувати їх та інші чудернацькі інструменти можуть не тільки Богом обрані люди, а усіх, хто хоч трохи (а краще багато і постійно) вчиться.
Жарти жартами, але таке стажування – це ніби певний зріз знань, які ти маєш от саме в цей момент. І якщо відчуваєш, що їх недостатньо, що ти ще не на тому рівні – тягнись і вчись. І хоча здається, що у редакційного колективу Радіо Свобода ніколи немає часу, але для того, щоб відповісти на наші питання вони кілька хвилин знаходили. А інколи й годину чи більше. Можливості були перед нами: ціла редакція професійних журналістів, яких можна було відволікати від їхньої роботи, аби поставити дурнувате запитання, відповідь на яке, можливо, колись допоможе уникнути фатальної помилки.


Після стажування треба було звітувати – скільки матеріалів вийшло і яких саме. Шкода, що у вже запрограмовану гугл-форму не можна внести враження. Бо тут, мені здається, важлива не кількість матеріалів і (о, Боже, що я таке зараз скажу?!) навіть не якість. Важливе розуміння процесу створення матеріалу і участь в цьому процесі. Щоб зрозуміти, як одночасно знімати, писати звук, фотографувати писати текст, писати твіти й пости на фб – потрібно потрапити в цю ситуацію. Можна тисячу разів подивитися, як хтось монтує сюжет і ще тисячу разів підказати, як краще зробити, при цьому так нічому і не навчившись. Краще зробити самому, може, спочатку погано, потім переробити ще десять разів, і вийде усе одно не супер, але ж хто починав з ідеального?

Христина Петренко, 3 курс