Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Тренер — не професія, а стан душі

У сучасному спорті роль тренера — одна з найголовніших. Успіх окремого спортсмена або цілої команди, особливо на початкових етапах підготовки,  є просто неможливим без допомоги наставника. Ми вирішили познайомити вас с тренерами різного віку, досвіду та видів спорту та розповісти, як це бути тренером. 

Знайомтеся з нашими героями: Єва Музика, тренер з сучасної хореографії; Дмитро Уржумцев, майстер спорту з боксу, засновник власного боксерського клубу «Брати»; Олег Юшкін, майстер спорту з баскетболу, головний тренер баскетбольного клубу «Одеса».

  • Як спорт з’явився у вашому житті?

Дмитро Уржумцев: У віці 7 років на бокс мене привів старший брат. Спочатку це не був бокс у класичному вигляді, як його підносять у старшому віці, а здебільшого функціональні тренування з певними елементами боксу. Згодом нас почали готувати зовсім інакше: ми перейшли на дорослий рівень, почали стабільно виступати на різноманітних змаганнях Одеської області. Цей перехід став дещо вирішальним у моєму житті. Я зрозумів, що знаходжусь не на тому рівні, аби продовжувати свою подальшу професійну кар’єру. Так я обрав шлях тренерства. 

Олег Юшкін: Перші кроки в баскетболі я почав робити в Росії. Бувши зовсім дитиною, в першому, другому класі, я, як і всі хлопчаки, грав влітку в футбол, взимку в хокей. А ще я не вмів плавати. Тато віддав мене на заняття в басейн, але потім там почався ремонт. А так вийшло, що цією спортивною секцією займалася та сама ДЮСШ, в якій ще були групи з баскетболу. І моїм батькам запропонували, щоб я, поки басейн на профілактиці, походив на баскетбол. Вони не були проти, а я так і зовсім був щасливий такої пропозиції, адже зал був набагато ближче до дому, ніж басейн! Опинився я в баскетбольній групі серед дітей, які були на рік старше. У басейн я потім так і не повернувся. А заняття баскетболом ставали для мене все цікавіше, вже потихеньку починало щось виходити. А коли наш тренер дізнався, що я ще й на рік молодший за всіх інших хлопців в групі, то мене відразу ж включили до збірної Московської області, яка вирушила у Волгоград на фестиваль мінібаскетболу. Це був 86-й рік. Наша команда тоді виграла, тому мій російський етап завершився ще й званням чемпіона країни з мінібаскетболу. 

Єва Музика: Спорт в моєму житті був напевно завжди, скільки я себе пам’ятаю, а ось танці з’явилися абсолютно спонтанно. В один прекрасний день я і ще кілька людей з мого близького оточення вирішили почати займатися чимось новим. Просто випадково ми обрали хореографію.

  • Чому ви вирішили поєднати своє життя з тренерською діяльністю?

Дмитро Уржумцев: Коли настав час вступати до вишу, я без роздумів вирішив стати тренером. Я вступив до Дніпропетровського інституту фізичної культури й спорту, став тренером-викладачем з дисципліни «бокс». Працював тільки за фахом, моя перша робота — тренер Доброславської ДЮСШ Лиманського району. Два роки тому разом зі своєю командою ми заснували боксерський клуб під назвою «Брати». Наша мета — з самого початку відродити бокс в Одесі, який наразі є доволі неконкурентним. Ми хочемо мотивувати майбутніх чемпіонів, для цього ми створили систему тренувань і систему фінансового добробуту кожного спортсмена. 

Олег Юшкін: У 2008 році тодішній тренер «Одеси» Віталій Лебединцев набирав команду на новий чемпіонат. І в задній лінії були суцільно легіонери, причому дуже високого рівня. Віталій Олександрович викликав мене на бесіду і запропонував два варіанти: або намагатися витіснити когось із гравців зі складу (а я тоді був тільки після травми та зовсім не в оптимальних кондиціях), або перейти на тренерську роботу. Вирішувати треба було відразу. Я розумів, що конкурувати з іншими на той момент я не міг і вирішив стати асистентом тренера. Правда, через якийсь час, клуб змушений був переглянути свої плани. Ряд баскетболістів покинули команду. А я вже зумів повернути собі непогані кондиції. І виявився корисним клубу як гравець. Після завершення кар’єри я зрозумів, що спорт залишати не хочу, тому остаточно обрав тренерську діяльність. 

Єва Музика: Спочатку я вела різноманітні майстер-класи — формат, в якому ви вивчаєте певну хореографію, не працюючи особливо над технікою. Після таких занять все більше людей особисто підходили до мене з проханням стати їх ментором. Такі речі дійсно надихають, тому я вирішила спробувати у ролі повноцінного тренера. 

  • Період, який ви провели за наставника якимось чином вплинув на вас і ваш характер?

Дмитро Уржумцев: Бокс є дещо суворим видом спорту. Коли я виступав, то я доволі прикро усвідомлював кожну поразку. З роками я зрозумів, як це долати та навчаю цього своїх учнів, аби вони не допускали схожих помилок. 

Олег Юшкін: Спорт у будь-якому випадку загартовує характер. Він виховав у мені самодисципліну та наполегливість. Тренерство ж допомогло мені стати більш терплячим та спокійним у непрості часи. 

Єва Музика: Я вважаю, що я стала більш терплячою. До кожної людини потрібен власний підхід, адже хтось вчиться швидко, а хтось робить це повільно. Для тих, хто працює з іншими потрібна сила і терпіння. 

  • Що ви цінуєте у своїй тренерській роботі?

Дмитро Уржумцев: Для мене на першому місці стоять дисципліна та чесність. В спорті дуже часто зустрічаєш несправедливість з різних боків. Треную і буду тренувати так, щоб тим, хто чесно перемагає так само чесно віддавали заслужену перемогу. 

Олег Юшкін: Люблю за спілкування з людьми, за те, що дивишся, як люди змінюються: якими приходять, і якими можуть стати через пів року. Це дуже надихає. Мої хлопці кажуть, що я їх мотивую, а насправді це вони мене мотивують. У нас підібралася дуже класна команда.

Єва Музика: Я завжди у тренерській роботі ціную професіоналізм. Тренер — це вічний студент, і якщо він не буде розвиватися паралельно з власними учнями, то не зможе досягти якихось результатів. Я ціную реакцію своїх підопічних, їх розвиток. Найкрутіше для мене, коли я бачу явний прогрес. 

  • Ви людина-експериментатор?

Дмитро Уржумцев: В мене дуже багато ідей. Якщо їх немає, то мені стає дуже нудно. Кожне тренування не повинно бути схожим на попереднє та наступне. Я повинен придумати щось нове для того, щоб заохотити спортсменів і самому бути задоволеним. 

Олег Юшкін: Так, є таке. Я люблю якось урізноманітнювати наші тренування, вводити щось з нуля. Мені подобається сам процес навчання, так вдосконалююсь я як тренер і мої підопічні як гравці. 

Єва Музика: Звичайно, без бази ми далеко не поїдемо, проте без експериментів буде дуже нудно. Якщо ти працюєш так, як ніхто інший, вигадуєш нові методики, то до тебе прийде значно більше людей. 

  • Які у вас головні спортивні цілі стосовно своїх підопічних на найближче майбутнє?

Дмитро Уржумцев: Стати чемпіонами Одеської області. В цьому році ми пропускаємо даний захід, адже я вважаю, що поки спортсмени не готові. Будемо готуватися, поліпшувати форму і постараємося показати вдалі результати на наступних змаганнях. 

Олег Юшкін: Ми показали доволі поганий старт сезону: програли декілька принципових зустрічей. На даному етапі ми плануємо нормалізувати гру і довести, що наша команда може стабільно вигравати. 

Єва Музика: Мені неабияк пощастило з моїми учнями. Вони приходять на тренування і викладаються на максимум, не шкодуючи себе. Якщо вони будуть продовжувати в такому ж темпі, то зможуть досягти значних успіхів у цій справі. 

  • Про що ви мрієте? 

Дмитро Уржумцев: Я маю 5 рівнів: перемога на чемпіонаті Одеської області, перемога на чемпіонаті України серед дорослих, перемога на чемпіонаті Європи серед дорослих, перемога на чемпіонаті світу серед дорослих і останнє виграти ліцензійний турнір, потрапивши на Олімпійські ігри. 

Олег Юшкін: Думаю, що кожен тренер ставить собі найвищі цілі. Я мрію про впевнену перемогу своєї команди в кожній грі та безперечно «золото» чемпіонату. 

Єва Музика: Кажучи про танці, то тут є роль тренера і роль артиста. На даному життєвому етапі мені все ж таки ближче діяльність артиста, проте зроблю все аби мої учні розвивалися разом зі мною. 

Мягченков Іван