На факультеті журналістики, реклами та видавничої справи навчається велика кількість студентів, які вміють вдало поєднувати навчання із заняттям творчістю у свій вільний час. Наразі вони розкажуть про свій творчий шлях і розвиток у цій сфері.
Моргун Владислава – студентка факультету журналістики, реклами та видавничої справи, яка спробувала описати свої почуття на папері. З того часу робить це постійно.
– Я пишу вже 4 роки. Уперше це сталось, коли у мене було багато емоцій та почуттів. Саме через це почала уявляти певний сюжет. Пізніше я подумала, а чому б не викласти це на чистий листок. З того часу я і пишу. Мої твори – це натхнення і фантазія. На жаль, я поки не відвідувала письменницьких спілок, але дуже хотілось. Мені це цікаво. Також я не проти поділитись своєю творчістю.
Ще я малюю у стилі «дудлінг» (малювання за допомогою простих елементів: кружечків, ромбів, крапочок, паличок та ін. – визначення автора) та «зентангл» (поєднанням медитації й малювання та ін.), але цим я займаюсь вкрай рідко, коли прийде натхнення.
Також у мене є свій телеграм-канал, в якому я публікую свої вірші, прозу та малюнки. В ньому я почала публікувати, відколи дізналась, що більшість моїх однокурсників публікують щось своє у телеграмі й не бояться осуду інших. Тоді я і вирішила: «А чому б не спробувати?» – і створила власний канал.
Крючек Вероніка – професійна танцівниця, яка присвятила цьому 11 років свого життя.
– Вісім років я професійно займалась контемпом, їздила на змагання та боролась за перемогу. Наразі я вже 3 роки у складі кавер команди «DXC». Можливо, ви чули щось про такий музичний напрямок, як K-Pop? У нас якраз кавери на їх виконавців і не тільки. Займатися танцями я вирішила за особистим бажанням. Я була дуже енергійною дитиною, батьки скерували цю енергійність у «правильне русло», за що я їм вдячна.
Про зміну танцювального напрямку. Частково, я почала займатися через те, що не комфортно почувала себе у колективі. У той час я загорілась cover-dancе-ом, тому що для мене це було чимось новим. Насправді, на початку я також почувала себе некомфортно, але це через новий колектив, зараз усе прекрасно.
До 2020 року все було чудово: ми брали участь у безлічі змагань. Але посилили карантинні умови на два місяці, нам довелось сидіти вдома, бо будівля, в якій ми тренуємось, була закрита. Як тільки ми вийшли з карантину у травні – займаємось досі, і без затяжних пропусків. Після виходу з карантину ми продовжили проводити тренування і виступи, але останній широкомасштабний конкурс був ще в кінці 2019 року. Нещодавно, 13 березня, ми взяли участь у конкурсі Mad Party, що проходив у Запоріжжі. Там наша команда зайняла 3 місце із 66.
Скажу чесно, нам тяжко без сцени, глядачів і тієї атмосфери. Вся ситуація з коронавірусом дуже поламала плани. З одного боку, з’явилось більше часу на відпрацювання проєктів та зйомки, а з іншого – дуже важко, сумно й одноманітно проходять наші дні, ми до цього не звикли.
Минулого року ми навіть намагались організовувати виступи самостійно – виходили у центр міста і просто танцювали. Глядачі дивились, деякі нам аплодували, іноді навіть підтанцьовували. У нас звісно не було аншлагу, як в інших вуличних танцівників, але і цього було достатньо.
Марія Осмакова – молода художниця, яка з дитинства захоплюється малюванням. «Самоучка та учениця курсів в одному флаконі».
– Я займаюсь малюванням скільки себе пам’ятаю: розмальовки або чистий папір з олівцями були для мене найкращою забавою. Дитяче захоплення переросло у щось більше. Спочатку я вчилась самостійно. Малювала завжди й всюди: на уроках, у вільний час вдома, на святах у родичів. Коли подорослішала, почала ходити на різні курси, загалом відвідувала 3 різні заклади. У кінець покинула, і знову почала розвиватись самостійно.
Раніше я дуже любила працювати аквареллю, хоча й мала досвід роботи з маслом, акрилом, вугіллям, гуашшю і звичайними олівцями. Зараз полюбляю змішувати техніки, наприклад, чорно-біла графіка з аквареллю, олівець і фарби. Намагаюсь не дотримуватись установи «малюю в цьому напрямку» – люблю експериментувати.
Мої батьки підтримують мене. Допомогти вибрати фарбу, запитати, як справи з тією чи іншою картиною, записати на курси, сказати, що в мене все вийде – їх підтримка не здаватися. Я вдячна батькам за те, що ніколи не критикували моє мистецтво, навіть коли не розуміли, що намальовано. Вони щасливі, якщо я щаслива.
Я часто відвідую галереї та виставки. Помічаю, що кожен митець має свою техніку, особливість, кожен виходить за рамки канонічного «напрямку». Цікаво бачити, хто і як виражається, бачити навколишнє і людей. Я дійсно надихаюсь роботами інших художників і фотографів. Якщо це картина – цікаво розмірковувати, який настрій передавав автор(ка), розглядати кольори й мазки, якщо світлина – посил. На виставках дуже цікаво читати, що саме спонукало митця до створення артоб’єкту.
Хоча я й не роблю малювання сенсом життя, мені просто подобається «вимикатися» від реальності та слідувати лише потоку думок і рухам руки. Але, чесно кажучи, мені було б цікаво створити власну виставку. Хотілось би побачити, як відреагує суспільство. Хто б зацікавився і ще краще – надихнувся. Можливо, мій стиль малювання отримав би назву.
Порада початківцям – не зупинятись. Ви вдосконалюєте себе, коли постійно працюєте. Не обов’язково мати на меті, головне, щоб тобі подобалась ця справа, а свою аудиторію, підтримку та призначення з часом знайдеш.
Творчість – це насамперед плідна праця, і тільки тоді талант. Дівчата витрачають більшість свого часу для втілення своїх мрій у реальність. Головне, що вони це роблять із власного бажання. Хто знає, можливо через декілька років ми почуємо імена дівчат на відомих преміях, адже кожна із них віддана своєму захопленню.
Богдана Будулуца, 1 курс, «Face to Face»