Чимало соціологів та психологів присвятили свій час вивченню явища булінгу, та ж сама кількість журналістів постійно висвітлюють цю проблему в ЗМІ; вчителі в навчальних закладах провели вже сотні профілактичних бесід на цю тему — а дітей, підлітків та дорослих і досі продовжують цькувати в школах, на робочому місці, в соціальних мережах…
На жаль, і мені довелося зіткнутися з цією проблемою в шкільні роки. Але тоді я не розуміла, що проблема — булінг. Ще деякий час тому цьому явищу не надавали жодного значення. За замовчуванням існувала думка про те, що клас завжди ділитиметься на «ботанів» та «крутих», в якому перші завжди ставатимуть об’єктом глузування других.
Якщо ти розумієшся на математиці, полюбляєш читати, не пробував цигарки — ти інакший. Принаймні так вважали в моєму класі. Список «причин» невичерпний. Але іноді приводу для цькування не було — булінг існував просто так. Хто б міг подумати, що діти іноді бувають найжорстокішими створіннями в світі! У моєму класі «круті» не закидали портфелі в баскетбольне кільце, не клеїли жуйки з принизливими написами на спину та не смикали за кіски. Вони вдавалися до більш аморальних способів знущання: точили олівці на голову й плечі під час уроку, сидячи позаду; псували особисті речі та ховали їх у нішу в стелі; заштовхували «ботанів» у темну комору, заставляючи двері стільцями й партами. Все це в один день і з однією людиною.
При цьому кривдники спокійно підтримували спілкування зі своїми «жертвами». Здавалося б, парадокс… Вони ніколи не вибачалися, не визнавали своєї провини, а лише переводили мотиви своїх дій у жарти. Вони (швидше, ненавмисне) створювали певне уявлення в свідомості ображених про те, що це нормально, що так і повинно бути. І ті, з кого знущалися, вірили в це. Навіть зараз, при зустрічі ці «круті» лише віджартовуються або стверджують, що в тому, що відбувалося, нема нічого аморального.
Тому мої однокласники досить рідко зверталися по допомогу, хоча б учителів. А самі вчителі, помітивши цькування, не витрачали на спробу розв’язання цієї проблеми більш, ніж хвилини. «У понеділок ми друзі, а в четвер я буду з тебе знущатися» — за такою схемою існував мій клас.
Багато говорять про булінг, його прояви та способи протидії. Але, як на мене, першочергово потрібно навчитися помічати його існування та відокремлювати від жартів. Адже все життя двоє можуть спілкуватись у ролі «кривдника» й «жертви», де обидва будуть вважати це нормальним явищем і звичайним середньостатистичним видом дружби.
Катерина Голинська
4 курс
«Моменталіст»