Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

У пошуках істини: рецензія на фільм «10.5»

Сьогодні, в час, коли навколо скільки зла та несправедливості, важко говорити про історію, про минулі трагедії української нації, адже на нашому порозі інші, сучасні трагедії ХХІ століття. Українців випробовують на стійкість та мужність? Та істина, котру намагається зараз відкопати майже кожен українець — може розставити всі крапки над «і» та дати відповіді на всі запитання. Спробою знайти цю істину є фільм українського режисера Станіслава Литвинова «10.5».

У Києві 25 листопада 2021 року презентували документальний фільм українського режисера Станіслава Литвинова та авторки Андріани Білої — «10.5», який розповідає про нові факти злочину над українською нацією — Голодомору. Автори проєкту — ті люди, хто шукає істину, хоч і гірку.

Трапляється, що подивишся фільм, і він підштовхує тебе до роздумів над тим, над чим раніше не замислювався і що не привертало твоєї уваги взагалі. «Фільм, який змушує подумати та усвідомити», — так можна описати всю кінострічку. А що говорять глядачі фільму? «Ця кіноробота вийшла абсолютно “живою” у всіх сенсах. Вона вражає своєю відвертістю, а зображені люди та жахливі події, які вони колись пережили, неначе роблять тебе свідком цієї трагедії. Під час перегляду я відчув на собі весь спектр емоцій. І це велика заслуга авторів фільму, їм вдалося за рахунок реальних зйомок, архівних матеріалів та музичного супроводу передати ті настрої, емоції, котрі відчували жертви геноциду», — розповідає студент КНУ імені Тараса Шевченка Олексій Білоусов після перегляду кінострічки.

Режисер фільму Станіслав Литвинов ще є мистецтвознавцем, засновником Української школи культурної дипломатії, ініціатором руху #ТворимоКультуруРазом. До складу його режисерських робіт відносяться фільми: «НеЛоліта», «Петро Антип. Сучасна Архаїка», «Український Ліван», «Бонді, або повернення Богдана Весоловського», які мають своє місце й на іноземному телебаченні. Як розповів Литвинов під час нашої розмови, ідея створити фільм про Голодомор у нього, як виявилось, була давно, адже це болюча тема для його родини. Андріана Біла, авторка цього фільму, є журналісткою, філологинею, вона працювала над документальним фільмом про В’ячеслава Чорновола «Держава — це я».

Назва фільму «10.5» — це число жертв від Голодомору, 10 мільйонів 500 тисяч українців. Це новий факт в історії розслідування Голодомору-геноциду української нації, яким займаються експерти в різних галузях: історики, психологи, криміналісти, краєзнавці тощо. Відповідно до судової експертизи і було встановлено таке число загиблих від трьох Голодоморів в Україні: 1921–1923 роки, 1932–1933 роки, 1946–1947 роки.

Явище Голодомору з одного боку є досить відомим і розкритим, а з іншого — і до сьогодні на сторінках його історії є багато «білих плям», на тлі яких завжди виникають суперечки та конфлікти серед науковців. Серед цих «плям» і кількість жертв, адже досі не встановлене їх точне число.

Кінострічка розпочинається з неквапливої розповіді свідка Голодомору, на фоні якого глядач спостерігає за таким же неквапливим перебиранням з руки в руку пшениці, того, чим зараз нікого не здивуєш, а тоді — міг би врятувати життя не одній людині.

Фільм «10.5» вмістив у собі достатню кількість експертів задля доведення факту такого числа жертв, до їх числа увійшли: генеральна директорка Національного музею Голодомору-геноциду Олеся Стасюк,  керівник слідчо-оперативної групи, яка займалася кримінальною справою за фактом вчинення геноциду українців Микола Герасименко, президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман, директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко, заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар та низка інших спеціалістів. Кожен із них у фільмі говорив про нові факти Голодомору й вже відомі, але дійсно суттєві у цій кримінальній справі проти СРСР, а нині проти росії як її правонаступниці.

Участь у фільмі також взяв і доктор історичних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка Володимир Сергійчук, який запевнив, що судячи зі шкільної статистики, яка значно зменшувалася в роки голодів, кількість померлих від Голодомору дітей — 4 мільйони.

Не дивлячись на обізнаність вищезазначених спікерів у цій темі, головними героями та дійсно знавцями цієї сторінки нашої історії, у документальному фільмі стали свідки Голодомору, котрі були віднайдені з усіх куточків України: з Київщини, Харківщини, Полтавщини, Вінниччини.

У фільмі історії свідків влучно доповнюються змонтованими відеорядами, які розповідають історії наочно. Також використовуються для візуального сприйняття фотографії тих часів з архівів, документи задля підтвердження сказаного чи то експертами, чи то свідками, інфографіки, карти тощо.

Композитор стрічки Ярослав Джусь додає фільму драматичності. Музичний супровід спонукає глядачів осмислити всю трагічність цієї історії й серйозність злочину СРСР над українцями, допомагає повернутись у ті часи й відрефлексувати весь той емоційний спектр. Музика то посилюється, то послаблюється залежно від історій, від сказаного, від продемонстрованого наочно, вона акцентує нашу увагу на найважливішому.

Щодо гри акторів, то тут немає про що говорити, адже вони відсутні. Станіслав Литвинов з цього приводу зазначає, що «в тому то й скарб чистої документалістики, що тут немає акторів, і поняття другого дублю в спогадах не існує». Це реальні історії, реальні факти, реальні герої й така ж трагедія нашої нації, яка за твердженнями експертів у фільмі торкнулась українців і за межами самої України. Тобто наш народ винищували, де б він не був: чи то Україна, чи то Кубань.

Якщо говорити про процес створення фільму,то тут режисер говорить: «Ми були психологічно виснажені. Особливо в монтажному періоді, коли доводиться опрацьовувати дуже багато архівних матеріалів, багато з яких просто страшно побачити, не те що показувати на широкому екрані. Історії про канібалізм та некрофагію, їх підкріплення фотоматеріалами. Зйомки в місцях, де зморювали голодом сотні дітей». Також Станіслав Литвинов додає, що під час опрацювання вже відзнятого матеріалу він з авторкою фільму Андріаною Білою не могли стримати сліз і по кілька годин відходили від почутого.

Ще варто звернути увагу на роль авторки в цьому фільмі, її робота справді є професійною. Під час перегляду кінокартини можна простежити, що змістовна лінія фільму побудована так, щоб вкраплення спогадів вибудовувались в одну сюжетну лінію. Це дійсно є важливим чинником у процесі розробки фільму такого типу, це допомогло поєднати кожну з історій, які різняться своїм змістом, в одну.

Фільм «10.5» очевидно матиме успіх як і на українському кінопросторі, так і за кордоном. Минулого року вже відбулись прем’єри в США, Лівані, Йорданії, Тунісі, на Кіпрі. Цього року перелік цих країн мав значно збільшитись. Режисер фільму зазначив, що вони мали ідею показати цей фільм в країнах, які досі не визнали Голодомор геноцидом, як, наприклад, в Німеччині. Також було заплановано розповсюдження цього фільму в усі закордонні дипломатичні представництва України та покази на міжнародних фестивалях. Але повномасштабна війна внесла свої корективи й роботу з дубляжем призупинено.

Сьогодні фільм «10.5» є у вільному доступі в онлайн-кінотеатрі. «Робота продовжується, дубляж буде зроблено, міжнародні покази відбудуться і, можливо, колись вийде на екран ще друга частина», — говорить режисер фільму.Документальний фільм «10.5» — це та стрічка, котру не захочеться дивитися у вільний час для дозвілля, це гнітюче та болюче кіно, яке варто переглянути кожному.

Дар’я Зозулінська

Матеріал підготовлений в рамках дипломного проєкту

Редакція «SALT»