Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Українські студенти за кордоном: чому вони вирішили поїхати та чи повернуться?

XXI століття зробило світ більш мобільним — люди мають можливість підтримувати зв’язок з різних точок планети, а переїзд в іншу країну став простим, як ніколи. Глобалізація подарувала сучасній молоді іншу свідомість і ширші можливості – в першу чергу, життя вже можна будувати не тільки в країні, де ти народився.

Багато українців обирають освіту за кордоном, і з кожним роком їхня кількість зростає. За моніторингом аналітичного центру CEDOS, опублікований 19 грудня 2017 року, з 2009 по 2016 роки динаміка зростання таких студентів склала 176%. Найбільш популярні країни для отримання освіти – Польща, Німеччина, Росія, Канада, Італія, Чехія, США, Іспанія, Австрія, Франція та Угорщина.

Ми поспілкувалися с декількома студентами, які навчаються за кордоном, і дізналися про їхню мотивацію, враження та плани на майбутнє.

Аліна, 18 років

Наступного року починає навчання в LCC International University (Клайпеда, Литва) за спеціальністю “комунікації”.

Я вирішила шукати собі закордонний ВНЗ з декількох причин. По-перше, не бачу сенсу отримувати український диплом, коли є можливість отримати міжнародний, – я таким чином буквально закривала б сама собі двері з можливостями. По-друге, я хочу бути спеціалістом, а не людиною з просто «корочкою», а закладів із достойною підготовкою в Україні не знаю. По-третє, я вже навчалася за кордоном у школі й зрозуміла, що така система навчання мені до душі.

Я планую повернутися до України, можливо, навіть до мого містечка (Кременчуку). Я цілком розумію, що поза межами України я зможу більше заробляти, але не думаю, що отримую освіту тільки заради грошей.

Богдан, 19 років

Навчається в Віденському університеті (Австрія) за спеціальністю “транскультурні комунікації”.

Я вирішив навчатися за кордоном, бо хотів отримати якісну освіту та тому, що мені не підходить система моєї країни.

З плюсів – адекватні викладачі, можливість обирати, що і коли я хочу вчити, онлайн-платформи та сучасні технології в навчанні, гнучкий графік та мала кількість годин лекцій на тиждень. З мінусів – дуже мало зворотного зв’язку від викладачів, велика ставка на самостійне навчання, невиправдано важкі екзамени та досить байдуже ставлення до студентів.

Я обрав саме цей університет, що він має найлегшу систему вступу та великий вибір факультетів.

Майже всі, хто бажають повернутися в Україну після навчання за кордоном, лицеміри. Якщо в них там нічого не вдалося і вони повернулися – авжеж вони будуть розповідати, які вони молодці, й взагалі це так і планувалося.

Даніела, 18 років

Навчається в Віденському університеті (Австрія)  за спеціальністю “статистика”.

Спочатку це був скоріше каприз, ніж голос розуму. Мені здавалося, що тільки там на мене чекає якісна система освіти. Потім, вже обравши спеціальність, я зрозуміла: я не зможу вивчати в Україні статистику поглиблено. В Одесі цю спеціальність викладають лише в ОНЕУ, і то лише з економічної точки зору, в Києві трохи краще, але до статистики ніхто не ставиться як до окремої науки і окремого інструменту. У Європі та США це вже давно змінилося. Усвідомлюючи, що на Батьківщині я не зможу знайти ні роботи за фахом, ні університету, де я отримаю необхідну базу знань, я вирішила вступати за кордон.

Відень я обрала як столицю мистецтва і музики, вона надихає кожен день мого перебування там. Його головний університет існує з 14 століття. У сукупності з доступною платою за семестр навчання, це місце здалося мені хорошим варіантом.

В цілому, плюсів більше. У нас хороший викладацький склад, який у вільний від викладання час займається науковою діяльністю; університет водить нас по різним підприємствам, аби познайомити нас з майбутнім роботодавцями та дати можливість для практики. Мені також подобається система іспитів: ділення модулів на теорію і практику. З мінусів багато студентів відзначають надмірну самостійність при навчанні. У нас немає обов’язкового розкладу, ми будуємо його самі з можливих варіантів, викладачі найчастіше не знають тебе в обличчя, не дають тобі «той самий останній шанс», але надають всі необхідні матеріали, багато з яких доведеться поглиблено вивчати вже після лекцій. Я б сказала, що це створює атмосферу відстороненості, але привчає раціонально розподіляти час, предмети і матеріал.

Майже півтора року я живу в Австрії, та за цей час любов до України чомусь стала сильнішою, хоча періодично я бачу контраст життя там і тут. Можу лише сказати, що я планую (і хочу) закінчити бакалаврат і магістратуру в Австрії, може, піти на другу вищу, пройти практику, знайти роботу. Австрія стала для мене другою домівкою, але Україна не перестала бути для мене першою. Так що моя відповідь неоднозначна: я не планую повертатися через нинішню ситуацію в країні, я хочу спробувати побудувати життя там, в Австрії, але я завжди буду повертатися в Україну, брати участь в її житті. Може, колись два життя зіллються воєдино.

Анастасія, 19 років

Навчається в університеті Аліканте в Сан-Вісенте-дель-Распеч (Іспанія) за спеціальністю “гастрономія та мистецтво кулінарії”.

Я обрала навчання в Іспанії, бо воно тут абсолютно на іншому рівні. В Україні немає такої спеціальності та професіоналів-викладачів в цій сфері. Мій університет знаходиться в маленькому затишному місті біля моря; він входить в топ університетів Іспанії, але при цьому навчання коштує 1200 євро (це як навчання, наприклад, в одеській мореходці). У цьому закладі багато факультетів, які мене цікавлять, і в будь-який момент я можу перевестися з одного на інший.

Ще з плюсів – насичена програма, багато практики, вільне відвідування теоретичних занять, всі матеріали, документи, презентації, новини, оцінки, оповіщення доступні на сайті університету в особистому кабінеті. З мінусів – моя спеціальність нова, і ми перший курс, який її проходить, тому не завжди все добре організовано.До України я не планую повертатися зараз. Але, дивлячись на події останнього місяця, я починаю думати, що країна може круто змінитися – виникне більше можливостей. Це було б круто, і тоді б я повернулася.

Ольга Діденко