Кати та вбивці — ми вас не чекали.
Тут кожен з вас поляже назавжди.
Ви тільки нас сильніше об’єднали,
Ще раз довели — ви нам не «брати».
Підступні криси, що напали тихо,
Коли всі спали, ви до нас прийшли.
В моїй країні наробили лихо,
Тому готуйте собі кожен по труні.
Безжалісні, жорстокі та зухвалі,
Вам байдуже: старий це чи дитя.
Я вам бажаю здохнути в завалі,
І щоб повільно ви лишалися життя.
Щоб ваші родичі й жінки пізнали
Той відчай українських матерів.
Коли їм кажуть: «Ми його не врятували,
Пробачте, це вина не лікарів».
Щоб кожну ніч перед очима вам спливали
Зґвалтовані, скривавлені тіла.
Їй було дев’ять років, коли її вбивали
Вона померла, як і вся її рідня.
А були й ті, кому не було дня.
Вони ще світ не бачили очима.
На них чекали, підбирали їм ім’я,
Але війна стояла за дверима.
Тому немає виправдання руським.
Ви вбивці всі — і винятків нема!
Ті, хто мовчали, й ті, хто «визволяли» —
На вас чекає страта й вічна тьма.
Цей біль ніколи не залишить нас,
І він зростає кожної хвилини.
Я не пробачу цю байдужість мас
До знищення моєї Батьківщини.
Анастасія Тітарчук
Редакція «SIRIUS»