Вбивча психологія харчування (або вбивча індустрія схуднення)

Сьогодення – це той час, коли зовнішнє набагато важливіше за внутрішнє. Ми змагаємося кращим виглядом, брендовим одягом та будь чим, власне. Ми критикуємо людей, вказуємо, як їм необхідно виглядати, яких «зайвих» кілограмів потрібно позбутися. Нам вистачає лише декількох секунд, аби оцінити зовнішньо людину. Ми можемо одразу сказати, чи подобається нам її зовнішність. І щоб там не казали про важливість звертати увагу на внутрішній світ людини – у першу чергу ми акцентуємося на зовнішності. Навіть ті, хто кажуть, що зовнішність для них не важлива. Чомусь мені здається, що вони лукавлять. Але мова піде не про це. А швидше про те, що зовнішній вигляд стає культом.

Чи задоволені ви своєю зовнішністю? А чи на всі 100 %? Ставлю на те, що суспільство домоглося того, щоб відповіді були заперечні. Чому ж так відбувається? Чому нам кажуть, що ми маємо виглядати певним чином? Так, ніби хтось придумав єдиний стандарт, під який потрібно всіх втискати. Особливо, ці сумнозвісні 90/60/90. Але слід зауважити, що так було не завжди. І ми чомусь забули про часи, коли у моді були рубенсовські форми. О, ця мода, ну як же тобі не віддати данину. Хоча ти й швидкоплинна пані, капризна та імпульсивна, але чомусь маєш вагомий вплив. Хоч і не хочу вас засмучувати, але 90/60/90 – усього на всього міф, який було популяризовано та розтиражовано. І навіть якщо подивитися на найвідоміших та найпопулярніших моделей світу – ви не знайдете там саме цих цифр. Ось вам і 90/60/90.

Таємницею залишається крива ідеальних жіночих параметрів. Чому пропорції Венери Мілоської – 86/69/93 – були визнані ідеальними? І що вплинуло на їхню зміну в XVII столітті, коли вони змінилися на 98/72/105? Чому з 1920-их по 40-ові роки були модними вузькі талія та стегна? Чому в 50-их вони змінюються на форми Мерлін Монро? І чому вже в 70-их, разом з англійською моделлю Твіггі, у моду повертається худорлявість? Усе це свідчить про те, що мода на фігури змінюється. А ще цікаво те, що таких змін зазнають жіночі тіла – а що ж щодо чоловічих? Якщо ми не кажемо про чоловіків, які працюють моделями, то певно, що такої кривої, як у жінок, узагалі не існує. Несправедливо? Можливо. І хоча в мене зараз можуть полетіти камені, мов до чоловіків також висувається багато вимог і жінкам більше подобають спортивні хлопці. Але правда в тому, що тиск на жінок набагато більший. Хоча не слід відкидати чоловіків зовсім. Однак, зараз ми більше поговоримо про стандартизацію жіночого тіла та її психологічні наслідки.

Отже, ці стандарти краси, які нам диктує хтось (а й справді – хто?), мають на нас визначальний вплив, а іноді навіть фатальний. Адже намагаючись відповідати химерним ідеалам, люди творять із собою жахливі речі. А точніше їхня психіка. Так, це складна тема. Але є потреба говорити про це та не замовчувати проблеми, які існують. Велика кількість людей стежить за своїм харчуванням та займається спортом – але чи завжди то на користь?

Розлади харчової поведінки – що ж то за монстр?

Доволі часто в гонитві за ідеальною фігурою люди вживають екстремальних способів. Притримуються якихось не обґрунтованих дієт та муштрують свій організм небаченою раніше кількістю фізичних вправ. Доводять усе до фанатизму. Є випадки, коли ці дії мають психологічний характер появи. Але чи з власної волі?

Перш за все слід сказати, що порушення харчової поведінки мають психогенний характер. Звісно, їх не варто ставити в один ряд з алкоголізмом чи наркоманією, але є в них і спільні риси. Це не залежить від нас самих та є захворюванням. Адже це руйнівні стосунки із організмом. Порушення харчування стосуються недостатнього чи надмірного споживання їжі, що шкодить самопочуттю людини, її здоров’ю та навіть життю. А провокує це все оточення – батьки, друзі та навіть незнайомці. Люди часто не замислюються, який вплив вони здійснюють своїми словами. А про популярні групи в соціальних мережах не варто і казати. Усі вони провокують. Підлітків та ще зовсім маленьких дітей. Вони прищеплюють нам ненависть до себе, до свого тіла, до свого відображення.

Їжа є важливою базовою потребою людини, і жити без неї ми не можемо. Це певна необхідність для виживання. Однак, проблема в тому, що кожна людина має індивідуальні стосунки з харчуванням, і є навіть такі, які викликають сльози.

За визначенням психоаналітикині Євгенії Стрілецької всі проблеми з харчуванням розподіляються на 3 групи: обмежувальні розлади харчової поведінки (анорексія, булімія, орторексія, компульсивне переїдання), емоційне переїдання та неправильні харчові звички, які призводять до ожиріння. При лікуванні перш за все потрібно правильно віднести людину до певної категорії.

У суті ОРХП лежать два основних елементи: людина харчується за обмежувальним принципом, який містить ряд заборон; і людина не розуміє свої емоції. У людей з такими розладами відсутня базова навичка емоційної саморегуляції, яка складається з 3 пунктів – розуміння своїх емоцій, усвідомлення та вираження. Тобто людина з ОРХП немає навіть першого рівня, вона відірвана від своїх емоцій; при цьому це зовсім не означає, що ці емоції відсутні. Ця навичка необхідна для того, щоб контролювати своє життя. У протилежність цьому людина з розладами може контролювати лише своє харчування – вона зациклюється на цьому.

При цьому відбувається знущання над собою, бо відсутній контакт з тілом. Адже присутні обмеження в харчуванні – що ми їмо, скільки та коли – певна система харчування. З часом через одноманітність раціону організму не вистачає певних елементів. І тоді відбувається переїдання. І все це супроводжується злістю, провиною, страхом. Це безкінечний коловорот. І першопричина йому – обмеження. Варіантом вирішення цієї проблеми є інтуїтивне харчування, тобто коли ми прислухаємося до потреб організму та даємо йому те, що він хоче, скільки та коли хоче.

Існує велика кількість підвидів розладів харчової поведінки. Однак, зазначимо про основні. Перш за все це анорексія, і помилково думати, що головною характеристикою цього розладу є надмірна худоба, це вже наслідки. Однак, головним симптомом анорексії є повна відсутність апетиту за об’єктивної потреби організму в харчуванні. Булімія – підвищене відчуття голоду, яке супроводжується поглинанням надмірної кількості їжі та подальшим примусовим очищенням шлунку. Орторексія – при якій люди одержимі здоровим харчуванням, при цьому вони більше турбуються про якість, ніж про кількість, визначаючи, які продукті шкідливі, а які ні; це нав’язливе прагнення до здорового та правильного харчування, що призводить до значних обмежень у виборі продуктів, а у разі порушень дієти викликає тривожність та сильне почуття провини. Компульсивне або психогенне переїдання – розлад споживання їжі, при якому відбувається неконтрольоване або частково неконтрольоване переїдання, яке відбувається через емоційні переживання, а не через голод.

Найжахливіше у всьому цьому те, що подібними розладами страждають зазвичай підлітки. Це дівчата та хлопці, які ще не сформувалися повністю. Однак, звідки ж у дітей з’являється ця жага схуднення? Певно, що тут приклала зусиль індустрія схуднення. Нам майже звідусіль кажуть, що потрібно бути стрункою та красивою людиною. І тоді ти будеш щасливою.

Однак, правда в тому, що за цією ідеальною картинку приховується безодня страждань. Підлітки і дорослі люди знущаються над собою – дієтами та виснажливими тренуваннями. Намагаються наздогнати ідеальне життя. Але правда в тому, що ми маємо право виглядати так, як нам хочеться. Ми маємо право не підлаштовуватися під стандарти. Ми можемо кинути виклик індустрії схуднення.

Але, якщо розлади харчової поведінки живуть тільки в наших думках? Що, якщо ми просто придумуємо собі ці проблеми? Максимально накручуємо себе та зациклюємося на проблемі. А єдиний вихід – це просто відпустити проблемну ситуацію. Мабуть, це абсолютно знецінююча позиція. Яка промовляє: «Твої проблеми – дурниця. Просто забий та займися чимось Корисним». Розлад харчової поведінки – не дурість, не примха, не відсутність сили волі. Це серйозна психологічна хвороба, яка набрала небаченого раніше масштабу саме в 21 сторіччі. Хоча люди різні, і вони мають різне ставлення до всього. Але вважати, що якісь психологічні проблеми важливіші за інші – неправильно. Усе, що вас турбує має місце бути. І якщо ви погано себе відчуваєте – фізично, психологічно чи ментально, звертайтеся за допомогою. Краще одразу до кваліфікованих спеціалістів. Бо слова друзів чи родичів іноді можуть робити тільки гірше.

Інна Зленко, 4 курс «Дах».

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram