Для ратифікації томосу УПЦ КП, УАПЦ і УПЦ мають скликати спільний Собор і визначити, як існуватиме далі вже єдина православна організація. Поки не проголошено створення нової церкви з визначеною назвою, не розроблено чинний статут, не обрано голову єдиної помісної церкви, спробуємо розібратися, як передвиборчий проект Петра Порошенка робить з вірян «цапа-відбувайла» і під чиєю шапкою кожна з церков бачить шлях до спасіння
Українська православна церква Київського патріархату
Основною тезою цієї релігійної організації з питання томосу є те, що створення єдиної помісної церкви — це прямий шлях звільнення від тенет Московської юрисдикції. Предстоятель церкви КП Філарет в ефірі Українського радіо назвав характеристики, яким має відповідати голова майбутньої церкви: «Варто мати богословську освіту, варто знати церковні канони, варто мати досвід керування не єпархією, а церквою. А якщо досвіду немає — діла не буде», — заявив Філарет. Що ж стосується «колег» за віросповіданням, 
то митрополит дав чітко зрозуміти, що достойнішої кандидатури, ніж він сам, годі й шукати, закцентувавши увагу на недосвідченості предстоятеля УАПЦ Макарія в керуванні церквою, що бачимо із заяви вище. Що й говорити про кандидатів від УПЦ, яку, за відсутності знання, більшість іменує як «МП». Хоча, у Міністерстві юстиції така релігійна організація як «УПЦ МП» не зареєстрована. На неї УПЦ КП ставить найменші ставки, адже, очевидно, представники «прокремлівської» церкви на Об’єднавчому соборі будуть в меншості так само, як і архієреї від УАПЦ. Речник КП, архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій Зоря активно коментує ситуацію в своєму Facebook. Він стверджує, що Синод «УПЦ МП» повторює політику Кремля — самоізоляція у відповідь на законні рішення міжнародної спільноти. «Патріарх Кирил з 1991 р. особисто є архітектором розділення Української Церкви. Тому йому важко визнати провину за 27 років хибної діяльності, яка затягла всю повноту Православ’я у конфлікт. Але після нього ситуація рано чи пізно буде вилікувана і РПЦ повернеться у спілкування», — написав він.
Що ж стосується статусу УПЦ, за словами Філарета, це має бути Російська православна церква в Україні — саме таку назву він пророкує «колегам» після Собору. Нагадаємо, відповідно до вимог Константинополя у наданні томосу, очільником об’єднаної помісної церкви може бути лише митрополит. Так, Синод УПЦ КП переробив титул свого предстоятеля для відповідної посади. Відтепер, для спілкування з іншими помісними православними церквами використовується «Блаженніший архієпископ (ім’я), митрополит Київський і всієї Русі-України», для своїх же панотця називатимуть (скорочено) «Святіший (ім’я), патріарх Київський і всієї Русі-України». Варто зазначити, що нове титулування включає й дві православні святині, які досі перебувають у лоні УПЦ (Онуфрія), а саме — Києво-Печерська та Почаївська лаври. Повна назва титулу така: «Святіший і Блаженніший (ім’я), архієпископ і митрополит Києва — матері міст Руських, Галицький, патріарх всієї Русі-України, Свято-Успенської, Києво-Печерської та Почаївської Лавр Священноархимандрит».
Українська автокефальна православна церква
Цій релігійній структурі, на відмінну від УПЦ КП, уже майже 100 років. І, здавалося б, права на очолення нової помісної церкви митрополит Макарій має не менші. Однак, ті ж амбіції, що були покладені у відділення від УПЦ і створення УПЦ КП у 1992-у році, гальмують процес об’єднання й зараз. Філарет не поступиться престолом і нізащо не складе з себе патріарших повноважень. Занепокоєння ситуацією предстоятель УАПЦ висловив в ефірі телеканалу Еспресо TV. Приголомшений риторикою Філарета, митрополит Макарій 
наголосив, що у питанні Об’єднавчого собору «не треба лукавити». «Поспілкувався з Філаретом перед Софією у неділю, 14 жовтня, на Покрову. Мене вразило це спілкування. Коли ми зустрілися, патріарх Філарет звернувся до мене: «Терміново потрібно Собор збирати». Я кажу: Собор збирати — статуту немає. Він відповідає, що статут є у нього. Я відповів, що статут у мене теж є, але з двох статутів потрібно зробити один. Тоді він відповів, що його статут буде і назва церкви, яка в статуті теж буде», — розповідає очільник автокефалів. Щодо передачі Андріївської церкви Вселенському патріархові, за що проголосував уряд з «барського плеча», то УАПЦ уже «дала задню», аргументуючи, що, мовляв, єдиний кафедральний собор УАПЦ і той забрали. Макарій нарікає, що його ввели в оману, обіцяючи дати натомість інший храм, чого так і не зроблено.
Діалог між УАПЦ і УПЦ КП, за словами перших, триває вже 15 років. Річ у тім, що амбіційність і пристрасті Філарета перешкоджають процедурі об’єднання, адже це справа 3-х сторін. «Усі ці питання, які піднімає Митрополит Макарій, — усі вони будуть вирішені на архієрейському Соборі. Не до Собору, а на Соборі», — прокоментував Філарет в ефірі Українського радіо. За його словами, від УПЦ КП очікується 40 архиєреїв, від УАПЦ — 14 архиєреїв, і приблизно 10 від УПЦ (Онуфрія). Постає питання легітимності такого «рівноправного» Собору. Дедалі більше експертів у ЗМІ висловлюються, що мова йде не про об’єднання, а про приєднання усіх ПЦ до КП під зверхністю Філарета. Постає питання узурпації українського православ’я.
Українська православна церква
Релігійна організація, яку, як сказано вище, через незнання більшість іменує «МП». Запроваджена на Україні князем Володимиром Великим більше 1000 років тому. Очільник УПЦ, митрополит Онуфрій, у промові після урочистого богослужіння в кафедральному соборі Всіх святих землі Волинської у Луцьку заявив, що жодний томос від гріха не врятує. «Томоси якісь обіцяють — не зрозуміло що. Ми маємо всі свободи і незалежності: церковні, адміністративні. Ми самі робимо все, як вважаємо за потрібне. 
Але ми маємо молитовні зв’язки з усіма православними: і з Росії, і з Америки, і з Греції… І ці зв’язки не можна рвати в угоду комусь», — передає ВолиньPost. Мається на увазі перелік в диптиху (списку імен) очільників вищезгаданих церков під час Літургії. Як відомо, УПЦ не прагне об’єднання, адже вважає як УПЦ КП, так і УАПЦ розкольниками, які відійшли від лона Матері-Церкви. «Церква — одна, яка існує 2000 років. Ті, які з’явилися пізніше, — це й католицька церква, і протестантські церкви, вони вже не є церквами. Вони є, ну такими, «общєствами», які щось мають в собі… А для того, щоб спастися людині, їй потрібно мати чисту віру, без домішок людської мудрості. Тому що людська мудрість найвеличніша: вона несе в собі тління й смерть. А божественна премудрість несе в собі життя. Тому спасительною вірою є та, яка не має в собі домішок людської премудрості, мудрування людського», — додав митрополит.
Парафіяни УПЦ не схвалюють рішень Константинополя, називаючи Вселенського патріарха «єресіархом», оскільки він виходить за межу своїх повноважень. Так, за їх словами, він не лише незаконно зняв анафему з Філарета (а ця прерогатива відведена лише тому, хто її накладав), а й відкликав рішення Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, який надавав «право Патріарху Московському освячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії». Тепер це здійснюватиме Константинополь. Духовенство УПЦ не підтримує цього кроку, адже вважає його нелогічним. На їхню думку, неможливо через століття переглядати рішення історичних документів. Це те саме, по суті, якби Порошенко скасував Переяславські статті, підписані Хмельницьким і анулював їх положення.
Що стосується реакції РПЦ на дії Константинополя, російський богослов і церковний діяч Андрій Кураєв в ефірі телеканала ZIK прокоментував власне бачення ситуації: «Реакція Московського синоду знаходиться поза рамками канонічного права і є політичною». Протодиякон підкреслив, що протягом історії Церкви влада завжди втручалася в її життя і постачала єпископів, що також неканонічно!
Чи повинно бентежити істинно-православне суспільство те, що в минулому столітті єпископи не поділили кукіль, їздять на дорогих іномарках, живуть не в дуже скромних апартаментах? Звісно, ні! Бо такі плінтусні питання хвилюють лише фарисеїв, які жодного стосунку до Церкви і її Бога не мають! Якщо ті, хто відвідують храм щонеділі/з року в рік дійсно переймаються вічним «To be, or not to be?», то, можливо, варто припинити, або сісти за кандидатську «Критика церковного апарату, що допоможе спасінню на смертному одрі»? Прикро лише те, що ті, хто мав би бути взірцем для пастви, слугують антиприкладом того, що проповідував Христос і апостоли. По суті, якщо все є великим симулякром (про що дуже влучно написав Жан Бодріяр), то голос совісті має бути істинним, адже голос совісті — голос Бога. На жаль, політичні амбіції й геополітичні інтереси завжди були в кігтиках держави, для якої почуття віруючих — лише засіб. І чи це сусідня, західна або власна держава — питання риторичне. Але людина не зводиться до жодного зі своїх вчинків: на цьому засноване таїнство Каяття. Сподіватимемося, що всі «блукаючі вівці» примкнуть до своєї кошари, знайдуть свого Пастиря, духовно переродяться й не ловитимуть окунів до Другого Пришестя. Амінь!;)
Вікторія Гапчук