Відключення аналогового ТБ: як це мало бути і що маємо наразі?

В Україні на початку вересня вступив у силу законопроект щодо відключення аналогового телебачення на всій території країни. 1 вересня мало ознаменуватися для всіх повним переходом на сучасне цифрове телебачення, але, як свідчать факти, не всі громадяни встигли змиритися зі змінами, а точніше, дозволити собі купівлю нового обладнання для переходу на телебачення більш нового покоління. Цей законопроект був висунутий ще 2015 року, але чинності набув тільки нещодавно. Державний концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення підтвердив інформацію щодо відключення аналогового телебачення, але як виняток цей вид телевізійної трансляції не припиняє свого існування в районах, що межують з РФ та на тимчасово окупованих територіях.

Наша редакція поцікавилась у викладача з новітніх медіа Сергія Азєєва про деталі щодо переходу нашої країни на «новий телевізійний рівень».

 

–Як Ви вважаєте, якими були передумовами відключення аналогового телебачення й чому переламним став 2018 рік?

– Заплановано було, як мені відомо, наступним чином: таке телебачення вступило в силу як експериментальне в 2013 році, й було сказано, що в 2015 відбудеться повний перехід на цифрове ефірне телебачення. Були спроби відключити вже після 2015, адже у зазначений рік так нічого й не відбулося. Це було пов’язано, на мій погляд, з багатьма факторами: по-перше, з тим, що частина нашого населення не спроможна через економічну ситуацію на придбання цифрового обладнання, бо це певні затрати (тюнери, телевізори сучасного формату). Взагалі, вважаю, що це мало відбутися так, як відбувається в цивілізованих країнах, тобто держава мала створити спеціальну програму, яка була би спрямована на те, аби забезпечити людей усім необхідним обладнанням, оскільки люди замовляють цю послугу в держави. Перехід був настільки радикальним, що з першого вересня приймачі «Т2» одразу подорожчали у 2-2,5 рази.

– Аналогове телебачення вже відключене. Але в деяких державних установах, як наприклад, в лікарнях у районних центрах, які досі користувалися аналоговим телебаченням, зараз пацієнти не мають можливості дивитися ТБ. Що б Ви порадили в такій ситуації?

– Зважаючи на те, що я реаліст, можу сказати, що «порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих». Вважаю, що відповідні структури нашої країни, які мали б опікуватися цією ситуацією, наприклад, Нацрада з питань радіо та телебачення, навряд чи потурбуються про це. Вони, як завжди, розведуть руками й скажуть, що нічим допомогти не можуть. Взагалі, пристрої для цифрового телебачення не такі вже й дорогі, бо сьогодні тюнер «Т2» в середньому коштує 600-700 грн (до моменту відключення аналогового ефіру 1 вересня коштував 300-400 грн.) Якби перед впровадженням цієї реформи державні установи були забезпечені необхідним обладнанням, ніяких проблем не виникло б, але, вважаю, політика нашої країни щодо цього питання зовсім не продумана.

– А яке, на Вашу думку, найпозитивніше зрушення за цією програмою?

– Це, звичайно, перехід на прогресивний спосіб телетрансляції, який в світі вже існує майже років 30. А він передбачає високу якість зображення, хорошу якість звуку, і до цього ми нарешті можемо долучитися. Технології в наш час рухаються вперед семимильними кроками, і ми нарешті починаємо наздоганяти інші розвинені країни, тобто, це ще один, хоч і маленький, але значний крок на шляху до прогресу.

– Скільки років потрібно для нормалізації цього процесу?

– Думаю, що небагато – 2-3 роки. Взагалі існують ще інші форми передачі сигналу – супутникове, кабельне, і на їх тлі перехід на «Т2» – це найменші затрати, тому що сам пристрій коштує дешевше. Ось, наприклад, за кабельне щомісяця потрібно платити; для супутникового потрібно заплатити 200$ тільки за те, що вас підключили до системи, плюс купівля того ж самого тюнера.

– А чи існують певні субсидії для пенсіонерів або людей з інвалідністю на придбання подібних пристроїв?

– Така програма була. Як тільки в 2013 році стало відомо про «Т2», безкоштовно тюнери могли отримати люди з інвалідністю й деякі категорії пенсіонерів. Але з особистого досвіду знаю: мої батьки пенсіонери через місяць після оголошення такого рішення звернулися до Управління з соціального захисту населення, і з’ясувалося, що кількість держзамовлень була мінімальна, тому, звісно, лише невелика кількість громадян змогли отримати безкоштовний «подарунок» від держави. Тобто, ця програма потерпіла крах, як і багато інших в нашій країні, і я ще раз підкреслюю, що саме країна повинна регулювати це питання, бо канали зв’язку є невід’ємним інструментом для підтримання комунікації в цивілізованому суспільстві.

Проте, вважаю, що з технічної точки зору таке нововведення – 100% крок вперед.

 

Тетяна Мінчева