Сучасна орієнтація України направлена на європейські стандарти. Адже Україна – це Європа, отже, потрібно відповідати цьому статусу. Але чи можливо це за нинішніх умов? Чи може Україна пишатися собою та гордо називати себе європейською країною? Розберемо лише один аспект, який покаже реальний стан речей та відповість на ці питання.
Забруднення навколишнього середовища. Мабуть, кожен хоч раз чув про цю проблему, яка є навіть глобальною, але що ж усе-таки стоїть за цими словами? Щодня ми користуємося безліччю речей та не замислюємося, який вони мають вплив у нашому житті. А варто було б. Після використання все на смітник – і проблем немає, але, якщо дізнатися про подальшу долю цих речей, то стає зрозуміло, що проблеми є, й вони великі.
Сучасність подарувала нам безліч речей, які роблять наше життя кращим та зручнішим. Наприклад, дуже велика кількість речей зроблена з пластику, який ми згодом викидаємо. Це поліетиленові пакети, усілякі пляшки, тара для продуктів тощо. Здавалося б, пластик, безліч речей, виготовлених з нього, роблять наше життя простим, але в той же час завдають непомірної шкоди навколишньому середовищу. Заводи, які виготовляють пластик, виділяють до 400 мільйонів тонн вуглекислого газу на рік. Також відомо, що пластик розкладається близько 200 років. А, потрапляючи в ґрунт, він виділяє хімічні елементи, які були додані при виробництві, це може бути хлор, різні токсичні або канцерогенні хімікати. Через ґрунтові води мікрогранули пластика і його хімікати просочуються до найближчих джерел води, що нерідко призводить до масової загибелі тварин. За даними екологів ООН, щороку в океан потрапляє близько 13 мільйонів тонн пластикових відходів. Пластик становить 80 % усього сміття в Світовому океані. Під впливом сонячних променів він розпадається на дрібні частинки, мікрогранули пластика накопичують на своїй поверхні стійкі токсичні речовини. І це лише невеликий приклад того, як наші вчинки впливають на весь світ. Звісно, крім пластику існує ще багато речей, які так само впливають на наше середовище. Але цього одного, але яскравого прикладу повинно бути достатньо, щоб зрозуміти, що така проблема існує. Що її не вигадали, не взяли з повітря і що все в наших руках.
Що ж щодо забруднення навколишнього середовища в Україні? Згідно статистики українці викидають близько 10 мільйонів тон відходів на рік. А загалом на території України накопичилося вже більше 12,5 мільярдів тон побутового та промислового сміття. Це приблизно 4-7 % усієї території або в порівнянні площа Нідерландів чи Данії (понад 43 тисячі кв. км). При цьому екологи повідомляють, що 40 % сміття можна переробляти. Згідно даним Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства в 2015 році лише 5,8% всього сміття в нашій країні було утилізовано: 2,71% – спалили, а 3,09% – відправили на переробку. У той час як в Європі утилізують в середньому до 40% відходів.
З 1 січня 2018 року в силу вступив закон «про відходи» та сортування сміття. Проте, громадяни продовжують викидати сміття в загальний бак, тобто не сортувати його, а закон виявився безсилим на практиці. За словами еколога Володимира Борейка, щоб закон запрацював, повинні бути відповідні підзаконні акти, одного прийнятого парламентом закону недостатньо. Такої ж думки дотримується заступник директора Департаменту техрегулювання енергоефективності Держенергоефективності України Віктор Білько.
“Повинен бути врахований не тільки закон про правильне управління відходами, а й інші – не менш важливі. Врегулювати ситуацію зі сміттям допоможуть закони про місцеве самоврядування і про ЖКГ “, – говорить Білько.
За весь цей час влада на практиці не зробила для впровадження нічого. “Коли будують будинок, спочатку будують фундамент, а наша влада спочатку побудувала дах”, – так Володимир Борейко описує ситуацію з впровадженням сортування сміття в Україні. На його думку, вона не запрацює ні зараз, ні найближчим часом.
В Україні досі немає жодного заводу з комплексної переробки сміття. За часів Радянського Союзу на всю Україну діяло 4 сміттєспалювальні заводи, з яких залишився лише один – завод “Енергія” в Києві. Є ще три сміттєспалювальні установки. З заводами з переробки пластику в країні – зовсім туго. Ще одна проблема – відсутність необхідної інфраструктури. Далеко не всі населені пункти мають сміттєсортувальні лінії. Не кажучи вже про те, що навіть в Києві досі не встановлені біля всіх житлових будинків контейнери для роздільного збору сміття.
Володимир Борейко наполягає, що потрібно було впроваджувати цю систему поступово. У першу чергу, провести контейнери для роздільного збору небезпечних відходів – наприклад, ртутних термометрів, лампочок, батарейок. Тобто, тих відходів, які просто на смітник звозити не можна, тому що вони дуже шкодять навколишньому середовищу. Потрібно переробляти або захоронювати окремо.
“Харчові відходи можна вже зараз збирати окремо, щоб добувати вуглекислий газ і використовувати як компост. А ось що стосується пластика, який займає зараз в Україні приблизно 80% від усього сміття, я б поки його не збирав окремо. Його просто ніде переробляти. В Україні всього 10-15 заводів, які переробляють пластик. а необхідно для наших обсягів приблизно сто заводів. Тому сенсу збирати зараз в Україні окремо пластик я не бачу. Тільки для того, щоб відзвітувати, а потім його просто викинути? ” – коментує Володимир Борейко.
Ключовий момент, який упустили законодавці – дати бізнесу економічну мотивацію займатися сортуванням і переробкою сміття. Наприклад, можна було надати податкові пільги на перші 10 років підприємницької діяльності. А якщо бізнес не зацікавлений переробляти сміття, сенсу від цього не буде, вважає Борейко.
“Привчати до сортування сміття потрібно ще в школі і багато хто хотів би це робити, але якість вивезення цього сміття поки обмежує цей процес. Сортування відходів викликає різке відторгнення у людей, коли вони бачать, що все сміття завантажується в одну і ту ж машину “, – додав він.
Чи дійсно це така серйозна проблема і з сміттям не можна нічого зробити? А ось і ні, європейські країни вже давно вирішили цю проблему. Адже на переробці сміття можна мати дуже непоганий бізнес. У розвинутих країнах перероблені відходи давно стали повноцінним продуктом міжнародної торгівлі. З вторинної сировини отримують теплову та електроенергію. У Європі в кожній країні є спеціальні контейнери для сортування сміття. Зазвичай, розподіляють відходи на кілька основних категорій: пластик, папір, скло, органічні відходи та метал.
Одним з лідерів переробки сміття є Швеція. Тут переробляють 99% усіх відходів країни. За допомогою вторинної сировини опалюють будинки, забезпечують їх електроенергією. А було б у них більше сміття – були б краще забезпечені власні енергетичні потреби. Таку проблему у Швеції вирішили імпортом сміття з інших країн. Схожа ситуація й в Німеччині, Швейцарії та Австрії. У країнах полігони зі сміттям взагалі закриті, адже 97 % відходів також переробляється. У Фінляндії зручні точки збору відходів мають як житлові будинки, так і магазини та підприємства. Також країна практикує систему заставної вартості упаковки, тобто при купівлі продукту покупець платить ще й за упаковку. Навіть сусідня Польща радикально підійшла до проблеми відходів у країні. Спеціальний закон поклав край нелегальним сміттєзвалищам, а люди почали сортувати відходи. Однак не всі країни Європи мають таку втішну ситуацію з переробкою сміття як Швеція чи Німеччина. Гігантськими звалищами та відсутністю відповідних заводів славиться Італія, Болгарія, Румунія та країни Балтії. Вони і є одними з постачальників відходів до лідерів переробки сміття.
Отже, з такого порівняння стає зрозумілим, що у цьому питанні Україна програє розвиненим європейським країнам, але це не означає, що можна опускати руки. Адже навколишнє середовище чекає на нашу допомогу.
Зленко Інна