Одеса – місто, яке почало свою історію з 1794 року. Так, в порівнянні з
Києвом, якому вже мінімум 1200 років, наше місто здається зовсім
молодим. Але Катериною II на нове місто було покладено великі надії та
зовсім не марно: стрімкий розвиток інфраструктури та культурного світу
вже через 23 роки принесли Одесі порто-франко, в одну мить перетворюючи
її на один із світових торгових центрів.
За роки основного будівництва міста – а це дев’ятнадцяте століття – було
зведено велику кількість справжніх шедеврів, над якими працювали іноземні
архітектори, відомі по всьому світові. Звісно, відразу згадується Одеський
театр опери та балету – одна з візитних карток міста. Якщо не вдаватися у
подробиці архітектури міста, то можна подумати, що одесити плекають
історичні пам’ятки – ну а що, Одеський театр опери та балету майже згорів у
1925 році, але його було якнайшвидше відновлено, та і сьогодні реставрують
будівлю доволі часто.
Але, на превеликий жаль, будівля улюбленого нами та туристами театру – це
один з небагатьох архітектурних шедеврів, за яким ведеться догляд.
Згадаємо будинок Гоголя, а точніше те, що від нього залишилося. Будівлю, у
якій великий український і російський літератор працював над другим томом
«Мертвих душ» (згодом ним же знищеним), схоже, вже не врятувати.
Будинок №11 по вулиці Гоголя побудували в 1836-1849 роках. Після Другої
світової в ньому було розташовано штаб військово-морського з’єднання, що
базувався в Одесі, потім використовувався моряками як житлове
приміщення. З 2005-го міськрада прийняла його у власність міської громади.
При цьому частина приміщень відразу була приватизована і перепродана.
Сьогодні входи в будівлю забиті, балкон ось-ось норовить впасти, а вікна або
запилені до неможливості, або і зовсім вибиті. Рік тому дах будинку впав та
знищив половину другого поверху. На перший погляд може здатися, що
будинок просто готують для знесення. Будівля зараз знаходиться на балансі
міськради, а ось приміщення знаходяться у власності приватних осіб. До
речі, саме через подібні майнові питання довгі роки не починалася
реставрація будинку Руссова.
Будинок був зведений в 1887 році для Олександра Руссова, популярного в ті
часи одеського мільйонера. На першому поверсі будинку Руссова
розташувалася знаменита аптека Гаєвського і Поповського, ресторан
«Южный» та ряд інших магазинів. Другий поверх виділили під великі
одеських фірми, а останні два поверхи – під квартири. Пізніше Гаєвський
повністю викупив будинок у Руссова, але назва за ним так і закріпилася.
Восени 2009 року пройшов ряд пожеж, а 19 жовтня 2014 року в будинку
Руссова звалилися міжповерхові перекриття. 30 вересня 2017 року сталася
пожежа, полум’я охопило перший і другий поверхи будівлі.
До 2018 року будинок Руссова знаходився в жахливому стані. Довгий час
проходила боротьба за місце, на якому він розташований. Будівля вже кілька
десятків років дивилася на Соборну площу своїми очницями розбитих вікон,
а його колись розкішний купол був загрозою для перехожих.
Нарешті 14 червня 2018 роки почалися ремонтно-відновлювальні роботи.
Фасадну частину будинку Руссова обіцяють закінчити до Дня міста – до 2
вересня 2019 року.
Дача Шехтера – один з чомусь найнепопулярніших прикладів руйнування
історичних пам’яток, яких вже навряд чи вдасться врятувати.
Побудована у кінці дев’ятнадцятого століття, будівля стала власністю
Григорія Шехтера тільки у 1911 році. У дев’яностих роках двадцятого
століття дача підтримувалася у дуже гарному стані.
На фотографіях 1995-го
року та фотографіях 2007-го зображено ніби зовсім різні будівлі. Перша –
доглянутий будинок із столітньою історією, друга – незрозумілі кам’яні руїни
без даху (він лежить у підвалі).
Сьогодні ситуація ще більш плачевна, та,
на жаль, нікому не потрібна реставрація цієї дачі.
Можна ще згадати Дитячий садочок №94, який раніше був резиденцією
одеських градоначальників, дачу Докса та санаторій «Дружба», занедбані
корпуси санаторія «Куяльник»… Список можна продовжувати й
продовжувати. Але чи є сенс практично один в один переказувати одну й ту
ж історію без щасливого кінця?
На Заході занедбані зони нерідко перетворюються на культурний простір, де
проводять різні заходи та фестивалі. Це схоже на те, як наші одеські
волонтери перетворили Зелений театр в парку Шевченка.
Також в Європі порожні будівлі захоплюють групи людей, яких прийнято
називати сквоттерами. Вони власними силами облаштовують і роблять
простір для різних громадських заходів.
Перейняти хоча б цей досвід заважають власники старих будівель, які не
хочуть нічого реставрувати, та навіть штрафи міськради не змінюють
ситуацію на краще.
Одеса дев’ятнадцятого та двадцятого століть гине на наших очах,
перетворюючись на місто з однаковими сучасними багатоповерхівками, на
місто без історії.
Ковальова Олександра