Чи було б вам цікаво поспілкуватися з людиною, яка побувала по обидві сторони нашого університету? Студент і педагог. Так, безумовно, це цікаво! Тож давайте разом із нашими викладачами, випускниками ОНУ імені І.І. Мечникова, побуваємо за лаштунками університету.
Сидун Ірина Володимирівна здобувала освіту історика на нашому історичному факультеті з 2000 по 2005 рік. Зараз же вона завідувачка кафедри періодичної преси та медіаредагування факультету журналістики.
Чому для навчання Ви обрали ОНУ?
— Так як у моєму рідному містечку немає вищих навчальних закладів, я обирала між двома містами, в яких планувала навчатися. Це Київ та Одеса. Оскільки вибір припав на Одесу, то, враховуючи обрану спеціальність, ОНУ імені І. І. Мечникова був найкращим варіантом.
Як змінився університет, якщо порівняти його в часи Вашого студентства і зараз?
— З точки зору історії, пройшло дуже мало часу (посміхається). Та й для мене, то було не так давно. Та все ж. Якщо говорити про студентське середовище, то не буду «ханжою» і не скажу фрази «а в наш час студенти (молодь) були іншими». Та й насправді я так не вважаю. На мою думку, ті категорії студентів, які були за мого студентства, є і зараз. Тому я досить часто посміхаюся і роблю вигляд, що вірю, коли студенти розповідають байки про затори, через які вдалося тільки до третьої пари дістатися університету, тиждень не було світла, чи я вас не міг знайти в університеті. Відмазки точно не змінилися (посміхається). Єдиною відмінністю, мабуть, стала цифровізація освіти, яка суттєво вплинула і на розвиток нашого університету, і на підходи до навчання.
Як людина, що бачила університет очима і студента, і викладача, що Ви можете порадити сучасним студентам?
— Як би то пафосно не звучало, скажу. Університет – кращі роки життя. Саме тут ви стаєте тими, ким будете в майбутньому. І це не обов’язково про професію. Цінуйте те, що маєте! Ловіть момент!
Лакомська Інна Валеріївна навчалася на філологічному факультеті з 2003 по 2008 рік. Зараз обіймає посаду старшого викладача кафедри журналістики, реклами та медіакомунікацій на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи.
Чому для навчання Ви обрали ОНУ?
— Коли потрібно було обирати свій майбутній шлях та здобувати професію, я точно знала, що буду вступати в ОНУ імені І.І. Мечникова, бо цей заклад вищої освіти завжди був і залишається одним із найпрестижніших в Україні. ОНУ завжди славився своїми традиціями, а також видатними вченими, тому тут студенти отримують безцінні знання.
Як змінився університет, якщо порівняти його в часи Вашого студентства і зараз?
— Університет для мене завжди залишатиметься храмом науки. З великою шаною я ставилася до ОНУ і в роки навчання, і зараз, коли вже почала працювати тут, я відчуваю гордість.
Сьогодні змінилися технологічні можливості навчання: комунікація викладачів і студентів може відбуватися за допомогою сучасних навчальних платформ у режимі онлайн, зокрема відеолекції, відеопрезентації. Більшість літератури зараз можна знайти в електронному доступі, що значно полегшує навчання.
Як людина, що бачила університет очима і студента, і викладача, що Ви можете порадити сучасним студентам?
— Сучасним студентам хочу побажати цінувати цей прекрасний період життя, не гаяти час дарма, а працювати і вдосконалюватися кожного дня, поглинати знання та набувати досвід, яким діляться з вами викладачі.
Нерян Софія Олександрівна навчалася в Одеському державному університеті імені І. І. Мечникова в 1991-1996 роках (тоді він так називався) на філологічному факультеті за спеціальністю “Російська мова та література”.
— Зараз я викладач факультету журналістики тепер вже Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Працюю на кафедрі періодичної преси та медіаредагування. Отже з 1991 року, як я зайшла у цей світ, відтоді тут і залишаюся.
Чому для навчання Ви обрали ОНУ?
— Університет я обрала тому, що це був найкрутіший виш Одеси, там працювали ті, хто вчив мене науковому мисленню, свободі вираження своїх інтелектуальних пошуків, там з’явилися справжні друзі, з якими ми досі зустрічаємось і відчуваємо, що ми з того цілого великого потоку тих легендарних дев’яностих (посміхається).
Як змінився університет, якщо порівняти його в часи Вашого студентства і зараз?
— Як змінився? Мені здається, так, як змінюються люди за ці 25 років, коли я була студенткою. За ці чверть століття настала нова епоха, нові підходи у навчанні, можна сказати, нова цивілізація.
Якщо я спитаю у сучасних студентів, як би вони почували себе у соціумі без комп’ютерів, смартфонів і багатьох речей, про які ми тоді навіть не думали і не знали, в них буде, мабуть, когнітивний дисонанс (посміхається).
Як людина, що бачила університет очима і студента, і викладача, що Ви можете порадити сучасним студентам?
— В будь-який час, в будь-яку епоху хочу порадити залишатися перш за все людьми, дбати про свою гідність, не забувати, що репутація – це не атавізм, а те, без чого людина не може почувати себе комфортно серед інших, із собою, зі своєю совістю, якщо вона ще не скам’яніла остаточно.
Щодо журналістики – знаю, що перш за все треба писати правду. І попри те, що існують всілякі перепони щодо цього, справжній журналіст завжди знайде спосіб сказати людям правду і не бути зручним слугою чиїхось фінансових або владних інтересів.
Головне – не втрачати своє обличчя. А знання – вони і потрібні, щоб служити цій правді, а не для того, щоб було зручніше маніпулювати людьми.
Джиджора Євген Володимирович здобував освіту філолога з 1996 по 2001 рік. Тепер же він викладач на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи.
Чому для навчання Ви обрали ОНУ?
— Я обрав ОНУ, тому що хотів вивчати філологію. Знав про тривалу історію нашого університету, зокрема, про видатних вчених філологічного факультету, мені про це розповідали мої шкільні вчителі та моя тітка, яка його завершила в 70-і роки. Вірив у те, що знайду там цікавих викладачів, атмосферу, однодумців-однокурсників. Через те і пішов.
Як змінився університет, якщо порівняти його в часи Вашого студентства і зараз?
— Все з часом змінюється. І університет теж. Ми вчилися у першу зміну, мали лекції й по суботах. Але в нас було лише 3, іноді 4 пари. В часи мого студентства інтернетом ніхто майже не користувався. Всі книги, потрібні статті ми читали в бібліотеках. Пам’ятаю, коли вже був аспірантом, я іноді не міг сісти в бібліотеці на Преображенській за вільний стіл – все було зайнято, всі три зали переповнені. Не було також такої кількості спеціальностей. Проте факультети мали купу студентів. На філології були потоки по 120-150 студентів. А от в аудиторіях взимку завжди було холодно! Ми теж сиділи в куртках (посміхається).
Як людина, що бачила університет очима і студента, і викладача, що Ви можете порадити сучасним студентам?
— Навчання – це процес, який в сучасному світі змінюється. Якраз зараз ми спостерігаємо його активну трансформацію. Тепер вже недостатньо один раз опанувати якусь галузь знань, отримати диплом і здобути професію. Навчання ставатиме перманентним. Певні галузі знань розширюються, додаються нові невивчені напрями. Відтак виникають нові компетентності та нові навички, які формують нові професії. Ці професії приходять на зміну попереднім, вже не актуальним. Тож порада проста – поринати в освітні тренди і вчитися з інтересом. При цьому слід тримати руку на пульсі сучасного світу і навчитися відчувати, що може бути для вас цікавим і необхідним через деякий час, а в чому варто починати розбиратися вже зараз. А для того, щоб цьому навчитися, і потрібно бути причетним до університету. Бо університет – це скупчення цікавих обізнаних людей та їх ідей. І до цих ідей можна доторкнутися!
Виставкіна Дар’я Олегівна навчалася в університеті з 1999 по 2004 рік на «рідній кафедрі соціології, факультету МОПС». Зараз обіймає посаду доцента кафедри на факультеті журналістики.
Чому для навчання Ви обрали ОНУ?
— У часи, коли я вступала, можна було обрати лише один ВУЗ. Соціологія відразу привернула до себе мою увагу. Можливо, це моє покликання, те, до чого дійсно лежала душа. Університет мене зацікавив своєю демократичністю: кафе, в якому сидять студенти, компанії у вестибюлі, велика кількість об’яв, присвячених заходам, що планувались в університеті. Мені це надавало крила. В інших ВУЗах такої атмосфери не було, тому мій вибір був очевидним. Я всім серцем хотіла бути частиною життя в університеті, можливо, саме через це я тут і затрималась.
Як змінився університет, якщо порівняти його в часи Вашого студентства і зараз?
— Мені важко сказати, як він змінився, хоч я тут і працюю. Сказати, що ми більше вчились, та ні. Так само, як і зараз, були ті, хто пропускає пари. Але, напевно, цінність університету, як місця для отримання знань, була вище. Для того, щоб скласти екзамен або залік, ти дійсно дуже довго готувався. Ти розумів різницю між твоїми відповідями по короткому конспекту та знаннями викладача з його широким кругозором. Недоречно було говорити: «Ви нам такого не казали, такого в конспекті не було». Є предмет — ти повинен у ньому розібратись, а право викладача від тебе цього вимагати. Сьогодні я, як викладач, такого права не відчуваю. Крім цього, у нас ще проводились лекції з психології у форматі вільного відвідування. Незважаючи на це, величезна аудиторія в «стєкляшкє» була переповнена. У нас був літературно-філософський клуб, ми читали й аналізували твори Кафки, Іонеско, дивились фільми Антоніоні. Зараз же складно уявити, що половина групи збереться у мене вдома, щоб подивитись «Забриски-пойнт». Разом із одногрупниками ми створили команду для гри у клубі «Що? Де? Коли?». На тренування приходила велика кількість людей різного віку, зокрема — студенти.
Тож, обертаючись назад, можу сказати, що я, напевно, застала останню хвилю масового відвідування кіноклубів, лекцій, тощо. Зараз це все так само є, але вже не у тій кількості. Багато в чому інтернет знецінює інформацію та роль «Просвітників».
Як людина, що бачила університет очима і студента, і викладача, що Ви можете порадити сучасним студентам?
— Хочу порадити використовувати всі можливості, що трапляються на вашому шляху й не боятись змінювати своє життя. В Університеті є можливість стажування, поїздок, студентських обмінів, змагань, конкурсів — все це розширює кругозір, дає можливість познайомитись з фантастичними людьми, робить життя цікавим та насиченим.
Редакція One Breathe дуже вдячна всім викладачам за допомогу у створенні матеріалу, оперативність та дружність!
Тож, тепер ми з вами знаємо, як це, бути по обидві сторони університетського життя. Можливо, через деяку кількість років нові студенти будуть брати коментарі зі схожими питаннями вже у нових викладачів, які зараз навчаються в ОНУ. Все можливо!
Головне пам’ятати: «Поступая в ОНУ, ты поступаешь правильно!»
Гижиця Анастасія