Забезпечення якості сучасної університетської освіти: проблеми, зміни, плани

В Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова пройшла зустріч з колишнім міністром освіти України Сергієм Квітом, який виступив з презентацією, присвяченою системі забезпечення якості освіти, яка існує в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» та яка наступного року розпочне працювати й у нашому університеті.

 

Про плани щодо підвищення якості українських закладів вищої освіти

Перед тим, як перейти до висвітлення конкретних змін, яких очікує наш університет та інші вищі навчальні заклади, колишній міністр освіти спочатку дав чітке визначення того, що є «якісним університетом» — а таким може бути тільки академічно, фінансово та організаційно автономний, неконтрольований з будь-якої зацікавленої сторони навчальний заклад. Незалежний виш стає самостійнішим та відповідальнішим, бо звільнюється від постійного втручання в свою діяльність з боку уряду, отже, стає якіснішим та конкурентоспроможнішим на міжнародній освітній арені.

Все ж таки однієї автономії мало, тому було створено «дорожню карту реформування вищої освіти» — план заходів, спрямованих на підвищення якості українського навчання у вишах.

Сергій Квіт наголосив на необхідності зміни зовнішніх вимог якості та трансформації мереж закладів вищої освіти (далі — ЗВО). Наукова робота та дослідницька діяльність за важливістю мають ставитися на рівень навчання, а то й вище, задля розвитку інноваційної інфраструктури вишів. Також ЗВО мають бути відповідальні за власну якість та, що дуже важливо, почати співпрацю з потенційними працедавцями, які, підтримуючи стосунки з певними ЗВО, будуть знати, де конкретно шукати людей, необхідних для реалізації їхньої роботи.

Наступний пункт на шляху до покращення системи освіти вищих навчальних закладів — оновлення структури та вдосконалення управління нею. Говорячи про структуру, необхідно, по-перше, оновити перелік спеціальностей та галузей знань, а по-друге, удосконалити мережу ЗВО, з точки зору забезпечення доступу до якісної вищої освіти та раціонального використання коштів Державного бюджету. Наша мережа вишів неоптимальна, вона не відповідає вимогам Болонського процесу через нечітке виконання та неузгодженість типів ЗВО з нормами закону України «Про вищу освіту» 2014-ого року. Всі ці проблеми виходять з того, що Болонський процес, незвичний для України, породжує плутанину в роботі вищих навчальних закладів. Та й не є секретом те, що наша країна, хоча й не ізольована від міжнародних наукових спільнот, все ще відстає від сучасної науки, та до всього цього корумпована (чого було б в рази менше, якби працівникам ЗВО платили відповідну зарплатню). Через непомірну кількість навчальних закладів освіта стала масовою (Сергій Квіт каже, що до вишів вступають 80% молоді, хоча це має бути 20-25%, не більше), а це призводить до зниження якості викладання та навчання, а до всього цього — велика кількість цих вишів не сягнула необхідних рівнів акредитації. Тому планується створення списку найперспективніших ЗВО, в які вкладатиметься весь масив коштів Держбюджету, розрахованих на освіту, інші ж, некомпетентні виші, фінансування не отримуватимуть.

Щодо вдосконалення управління, тут не обійтися без вже зазначеної автономії. Також у планах Сергія Квіта заходи щодо дебюрократизації та децентралізації управління вишами, а крім цього — забезпечення прозорості у праці ЗВО та посилення ролі університетської громади, тобто дослідників, викладачів і, звісно, студентів.

Після встановлення саморегулювання наступним пунктом на карті реформування є інтернаціоналізація. Головна мета цієї реформи — інтеграція в Європейський дослідницький простір, що буде неможливо без дотримання всіх вищеперерахованих нововведень. Українська національна система вищої освіти незрозуміла, непрозора для західних колег, а в учасників навчального процесу відсутній стимул до міжнародного співробітництва, відповідно, й кошти, виділені на наукові проекти, не завжди витрачаються раціонально. Також існує проблема володіння іноземними мовами. Вірніше, неволодіння ними, не дивлячись на те, що англійська викладається у більшості шкіл ще з початкових класів.

В рамках закону «Про вищу освіту» прописані кроки щодо вирішення цих та інших проблем. Починатимуть із забезпечення відповідної акредитації ЗВО та підтримки англомовних освітніх програм. Також на постійній основі планується надання матеріальної мотивації працівникам вишів, щоб інтенсифікувати участь українських учених сил у дослідженнях на всесвітній науковій арені, а також у розробці та реалізації міжнародних спільних освітніх програм. Для цього, як вже було зазначено, необхідна прозорість — звітність за всіма проектами ЗВО.

Останнім пунктом у стратегії реформування є професійний розвиток викладачів. З плином часу все змінюється, отже, до технологій нових і нових поколінь треба швидко пристосовуватись. Головна ціль цієї частини шляху — формування працівників ЗВО, що відповідатимуть сформульованим вище умовам, а також трансформація свідомості та переозброєння новими підходами до власної професійної діяльності значної частини теперішніх викладачів. Для цього були розроблені нові форми підвищення кваліфікації: так звані teaching skills, наприклад, спеціальні заняття з командотворення та роботи з аудиторією, робота з голосом, практика для викладача як спікера, заходи із запобігання емоційного вигорання тощо.

А на якому ж рівні українська освіта перебуває зараз? Після загальнонаціонального опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» у грудні 2014, бачимо наступні відсотки відповідей на запитання «Як би Ви загалом оцінили якість вищої освіти в Україні?»:

Сергій Квіт наголошує, і це не дивно, що процес поліпшення ситуації в освіті є досить неспішним. Уряд приймає ефективні закони, але не завжди їх дотримується: «Не всі пункти з забезпечення якості освіти виконані, але ми намагаємося».

 

Досвід інших країн та нові поняття для Українських ЗВО

У своїй роботі над складанням стратегії із забезпечення якості української освіти Сергій Квіт звертався до досвіду закордонних колег і до історії формування освіти в країнах з найавторитетнішими навчальними закладами. Поки що з усіх систем освіти найцікавішою Сергій Квіт вважає систему Великої Британії. В Україні вже була зроблена третя спроба створення агенції якості освіти за прикладом великобританської, перші ж дві спроби формування цього органу контролю, як розповів колишній міністр освіти, виявилися невдалими через корумпованість — отже, він їх забракував.

Серед усіх країн Сергій Квіт виділив Чехію — вона недавно пройшла той шлях, на якому зараз є Україна, що взялася за оновлення своєї системи освіти досить пізно. Також згадувалися США як приклад країни, де все виконується точно, як прописано. У нас же з цим проблеми: не всі закони дотримані, і не тільки на рівні уряду, і не тільки на рівні університетів, але й у повсякденному житті.

Щодо конкретно навчання в інших країнах, в їхньому академічному житті існує чимало понять, які незнайомі українським ЗВО. Серед них:

  • командна природа університетського лідерства, тобто, здатність кожного університету приймати важливі рішення й розвивати всебічну вимогливість; це те, що суперечить сталінській системі пошуку крайніх — з таким влаштуванням вся робота й відповідальність буде турботою не однієї, «головної» людини, а всіх, хто бере участь в академічному житті;
  • унікальна внутрішня культура, тобто дотримання, так званого, кодексу честі, звільнення від корупції та встановлення довірливих відносин між працівниками ЗВО та студентами;
  • Liberal Arts Education — це те, що називають вибірковістю курсів, тобто, студент сам влаштовує своє навантаження; це один з найважливіших заходів із забезпечення якості, бо відсутність примусу до навчання й надання студентові можливості обирати й, таким чином, самостійно вирішувати свою спрямованість веде до зниження корупції та підвищення інтересу до самовдосконалення;
  • забезпечення якості навчання й викладання замість якості навчального процесу; Сергій Квіт наголошує, що «якість навчального процесу» не є чітким поняттям; колишній міністр освіти радить вирізняти терміни «якість викладання» та «якість навчання» й вимірювати їх окремо;
  • децентралізація, тобто автономія всіх підрозділів та викладачів; все — навчальна програма, спосіб викладання тощо належить викладачеві, і в цьому випадку обов’язковою є презумпція довіри до викладача;
  • нові форми контролю: paper, рецензія, замітка:

paper — популярна в Німеччині форма контролю, яка є роботою обсягом до 14 сторінок, що пишеться раз на семестр чи триместр, віддалено нагадує реферат та передбачає глибоке занурення в курс; ці роботи пишуться на широкі теми, але в них не так важлива конкретика, як думка автора paper; студент має відстояти свою точку зору щодо поставленої теми, і навіть якщо думки студента суперечать ідеям авторів посібників, якими він користався в навчанні, він має право не погодитися з ними;

рецензія — робота не більша, ніж на 3 сторінки, оцінка чогось студентом;

замітка — робота на 1 сторінку, якою перевіряється те, наскільки чітко студент може передати суть чогось із таким обмеженням в обсязі роботи;

  • надійність іспитів, а не ректорські контрольні, направлені на перевірку залишкових знань; залишкові знання, як говорить Сергій Квіт, є пережитком сталінських часів, отже іспити мають бути орієнтовані на надійні знання;
  • алгоритми складання курсів і перегляду навчальних програм; час іде, отже, все змінюється, як і курси навчання: «Не можна читати навчальний матеріал з листків, надрукованих тридцять років тому». Але це не означає, що програму слід міняти щороку; для ефективних змін у програмах колишній міністр рекомендує запрошувати працедавців, які зацікавлені в тому, щоб прийняти на роботу випускників конкретно цього вишу — за їхніми запитами буде зрозуміло, які навички потрібні студентам для того, щоб побудувати успішну кар’єру.

Все ж таки Сергій Квіт зазначає, що, попри явну успішність інших країн в питанні освіти та різноманіття їхніх заходів щодо покращення академічного життя, Україні не слід чітко наслідувати якусь конкретну систему, бо досвід показує, що навіть в розвинених країнах не працюють запозичені способи поліпшення функціонування вищих навчальних закладів. Український Університет, хоча йому й є чому повчитися в своїх прогресивних колег, повинен намагатися формувати себе здебільшого самостійно й незалежно, спираючись на свої особливості та традиції. Але традиційність ні в якому разі не має перешкоджати прогресу, навпаки, вони повинні існувати в гармонії, і тоді Український Університет буде чітко вирізнятися на міжнародній арені.

 

Академічна доброчесність та опитування учасників навчального процесу

Для того, щоб дотримуватися академічної доброчесності, спочатку слід визначити її складники, а це:

  • чесність;
  • підзвітність;
  • відповідальність;
  • довіра;
  • повага;
  • справедливість;
  • співпраця як зі співвітчизняними ЗВО, так і закордонними;
  • лобіювання змін до українського законодавства.

Для того, щоб всі складники академічної доброчесності були дотримані, необхідно, насамперед, встановити комунікацію між працівниками вишів та студентами. Найбільш популярним засобом підтримання зв’язку між адміністрацією та студентством зараз є опитування, але для того, щоб вони були ефективними, Сергій Квіт рекомендує дотримуватися наступних правил.

  1. Опитування слід проводити регулярно, бажано на останніх заняттях із кожної навчальної дисципліни.
  2. Розробка анкет має довірятися соціологам.
  3. В анкетах, окрім запитань, що вимагають відповіді «так-ні», необхідно ставити й відкриті запитання; можливість висловитися в такий спосіб демонструє, що думка опитуваного дуже важлива для адміністрації, що своїми пропозиціями опитуваний може ефективно впливати на свій ЗВО.
  4. Щодо анкет для викладачів, в запитаннях краще робити орієнтацію на бізнес-процеси в університеті, наприклад, що можна покращити, що змінити.
  5. Необхідно підтримувати зворотній зв’язок, це також викликає не тільки відчуття, що твоєю думкою цікавляться, а й довіру.

Лише дотримуючись академічної доброчесності, можна підвищити якість роботи ЗВО. Без чесності, довіри, поваги тощо буде неможливо навіть зрозуміти, чого не вистачає українській системі освіти, а тоді й не буде можливим зробити крок вперед — до позитивних змін.

 

І наостанок Сергій Квіт розповів, чого торкнуться законодавчі зміни:

  • Цивільного кодексу України;
  • кодексу законів про працю України;
  • закону «Про державну службу»;
  • закону «Про авторське право та суміжні права»;
  • закону «Про вищу освіту» (конкретно Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти);
  • закону «Про наукову та науково-технічну діяльність» тощо.

 

Нагадаємо, що всі описані зміни мають набути чинності в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова вже в наступному році.

Отже, вивчаючи нові методики підвищення якості освіти з допомогою країн, чиї ЗВО вважаються найкращими в світі, наш університет отримує реальну можливість надавати якіснішу освіту, хоча вже має чималу вагу й авторитет в науковому просторі (займає 18-те місце в рейтингові «ТОП-200», за даними 2018 року). А з сьогоднішніми шаленими темпами розвитку геть усього ні в якому разі не можна дозволяти собі відставати і, тим більше, переходити на бік консерватизму. Це стосується не тільки нашого, але й всіх інших навчальних закладів, якого б рівня вони не були.

                                                                                                                                            Анастасія Голубєва

                                                                                                                   Діаграма з офіційного документу

                                                     «Стратегія реформування вищої освіти в Україні до 2020 року»