Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Журфак. Мрія чи реальність?

Початок навчання, другий курс. Перший тиждень пролетів надто швидко та непомітно. Але я задоволена тим, де зараз знаходжусь, бо так важливо визначитися зі своїм майбутнім.

Однак, скільки людей у віці 16-18 років точно знають, чим хочуть займатися? Можливо, вони обрали свій шлях, але чи вірним він виявиться? Це все дуже складно та індивідуально, тому неприпустимо підводити під одну риску. Тому я вирішила поцікавитися думкою своїх колег та студентів-старшокурсників щодо цієї теми.

 

Коханова Аліна (4 курс):

Конечно же, я долго думала над выбором будущей профессии. И сейчас я занимаюсь тем, что мне нравится. Из всех профессий больше понравилась журналистика из-за возможности проявлять творческие способности и высказывать своё мнение.

 

Лінник Юлія (3 курс):

Було важко обрати майбутню професію, тому що 100-відсоткової впевненості, ким я хочу бути, не було. Та й з’явилася вона аж на другому курсі. Але мені завжди подобалося писати твори, робити щось творче, тому я обрала найближчу професію для душі. Зараз мені подобається журналістика.Любов до створення текстів допомогла зробити вибір. А ще не хотілося йти на економіку, яку пропонувала мама. Крім того, тут я можу займатися і дизайном, що посилює мої теплі відчуття до професії. Я хотіла поступити на журналістику в Мечникова увесь 11 клас. Тим паче, як виявилося, предмети, які ми вивчаємо на лекціях, усі мої улюблені.

 

Максимець Богдан (3 курс):

Оскільки мене цікавила велика кількість достатньо полярних речей (математика, історія, економіка), мені дійсно було важко обрати. Тому я вибрав ту професію, яка здатна об’єднати усі мої захоплення у корисну для суспільства професію. І зараз я щоденно роблю те, що приносить мені задоволення. У журналістиці найбільше мене приваблює можливість регулярно спілкуватися з цікавими людьми. І це те, що надихає щоденно. І я не шкодую, що поступив саме на цей факультет.

 

Мельниченко Олександра (2 курс):

Не можу сказати, що мені було важко обрати майбутню професію, адже в мене під час шкільних років було багато часу для цього. Тому, коли до мене прийшла ідея навчатися на журналіста, я це дуже добре обдумала. Професія журналіста дуже динамічна, особливо на телебаченні, тому звісно мені це подобається. Я ніколи не мріяла про журналістику, мені просто захотілося мати цікаву, а не банальну офісну професію. Під час перегляду телевізора, я просто звернула увагу на новини і подумала: “Чому б ні?”, адже все підходило під критерії моїх бажань. Звісно я не жалкую, адже під час навчання на першому курсі, практики в студентській газеті, я зрозуміла, що я зробила правильний вибір.

 

Янушина Злата (2 курс):

Мне было очень трудно, и я до последнего не знала, чего я хочу. У меня было так, что я точно знала, чем не хочу заниматься, а вот чем хочу, не знала. Но решила пустить все на самотек и попробовать заняться тем, что интересовало меня в тот момент, то есть писать. Я учусь и стараюсь быть интересным собеседником. Для меня главное получить достаточного опыта во время учебы, чтобы потом было легче. Журналистика – это просто мое самовыражение. Я хочу писать и быть всегда в курсе событий. Главное -заниматься тем, что нравится, поэтому я думаю, что журналистика -это мой досуг и скорее мое хобби. Подтолкнули меня на эту специальность вера в свободу слова и в людей. Точно не знаю, что из этого выйдет, но надеюсь на лучшее.

 

Білаш Анастасія (2 курс):

Долго думала, но когда садишься специально что-то придумать или понять, обычно получается так себе. К этому моменту я наконец-то начала обращать внимание на то, что происходит вокруг, в Украине, а не в вымышленных жизнях в книгах. Раньше я слишком любила читать и проживать жизнь героев, а тут у меня проснулся очень сильный информационный голод. Только в середине 11-го класса, в один прекрасный день я решила, что то, чем я на самом деле хочу заниматься, это знать обо всем значимом происходящем вокруг и делиться этим с людьми.Сейчас я чувствую, что занимаюсь тем, что мне действительно интересно. Я даже не воспринимаю это как учебу или будущую работу. Наоборот, мне постоянно кажется, что я отдыхаю или занимаюсь каким-то расслабляющим хобби.Журналистика – это не мечта для меня. Мечта – это нечто далекое, труднодоступное, на пути к чему придется сурово преодолевать горы и моря. А журналистика – она тут рядом, сделай пару шагов и ты уже там. Другое дело, что я пока не слишком уверена в правильности этих шагов и хочу идти туда за кем-то или с кем-то.Я ни секунды не жалею, что поступила на журфак. Были моменты, когда мне казалось, что я не стану профессионалом в журналистике. Казалось, что я не умею писать красиво или так, как нужно. Но всегда со словом «пока». Пока не профессионал, пока пишу неуклюже, пока знаю слишком мало. И почему-то я уверена, что журналистика была, есть и будет правильным выбором.

 

Журба Юліана (2 курс):

Я не все життя хотіла бути журналісткою. Але в класі 9 я усвідомила, що журналістика – це саме те, чим я хочу займатися. Тому після закінчення школи, я на всі 100 відсотків знала, куди поступати і з якою професією пов’язувати своє життя. Я часто чую від друзів або знайомих, що вони розчарувалися в обраній професії, що вже не впевнені, що це саме те, чим хочуть вони займатись і тепер не знають, що робити далі. І я дуже рада, що не можу їх підтримати, бо навпаки, полюбляю професію, що обрала, з кожним днем все більше. Журналістика була моєю мрією до того, як я поступила в університет. Пам’ятаю навіть, як загадувала бажання поступити на факультет журналістики і згодом стати повноцінним журналістом. Зараз, коли я вже навчаюсь – журналістика це більше не мрія, а ціль, до якої я поступово стаю ближче. Я завжди любила писати. Ще в дитинстві писала якісь історії та вірші, а в школі улюбленим завданням було писати твори. І тому згодом я почала думати над тим, чому би не пов’язати те, що мені подобається, з роботою. І не було такого моменту, коли жалкувала, що поступила саме сюди. Мені вперше в житті подобається навчатись, вперше мені не хочеться канікул і мені зовсім не набридає ходити до університету. Так, бувають періоди, коли дуже тяжко або ти втомлюєшся, але навіть це мені подобається. Тому я вважаю себе щасливою людиною, що найшла себе і сподіваюсь так і залишиться.

 

 

Інна Зленко