Широкомасштабне російське вторгнення змінило звичне життя кожного. Правдива інформація у цей час виявилася потужною зброєю проти агресора, який у свою чергу займається поширенням фейків та пропаганди. Українські журналісти та журналістки зайняли свої позиції в інформаційному полі, ризикуючи при цьому власним життям.
В Україні з 24 лютого російські окупанти вбили п’ятьох журналістів, принаймні 35 постраждали. Про це розповіла Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова у своєму Telegram-каналі. Вона зазначила, що суттєвою мішенню стали об’єкти телевізійної інфраструктури України. Київська, Луцька та Рівненська телевежі зазнали ворожих обстрілів. На тимчасово окупованих територіях ворог захопив телевежі та телевізійні студії. Зокрема, у Бердянську росіяни під дулами автоматів змушують журналістів транслювати кремлівську пропаганду.
Представників ЗМІ вбивають, викрадають, їм погрожують, перешкоджають їхній професійній діяльності. Місця знаходження деяких журналістів досі невідомі. У Київській області зник український фотожурналіст Макс Левін. Востаннє він виходив на зв’язок 13 березня у Вишгородському районі. У Києві 1 березня внаслідок ворожого удару по телевежі загинув журналіст Євген Сакун. Він був телеоператором KievLive. 15 березня в селі Горенка у Київській області під летальні обстріли потрапили оператор телеканалу FoxNews, громадянин Ірландії П’єр Закжевський та українська журналістка Олександра Кувшинова. Журналіст FoxNews Бенджамін Холл вижив та з тяжкими пораненнями був доправлений до лікарні.
Ці трагічні історії — лише кілька прикладів жорстоких злочинів проти людства, та вони є показовими для всього цивілізованого світу. Людмила Денісова наголосила, що вбивства та обстріли журналістів є грубим порушенням Гаазьких конвенції та декларації, Женевської конвенції про захист жертв війни і Додаткових протоколів до неї та Конвенції про закони і звичаї суходільної війни, які встановлюють гарантії безпеки для журналістів.
Поради щодо висвітлення військової агресії
Під час військового конфлікту вкрай важливо дотримуватися професійних стандартів та підходити відповідально до кожного слова. Тому ми підготували низку порад, що знадобляться воєнному кореспонденту при висвітленні новин із фронту:
- Журналіст має ретельно перевіряти отриману інформацію, адже головна мета — передача фактів без викривлення дійсності;
- Неприйнятно публікувати матеріал, який був написаний на основі чуток або здогадок;
- Точність інформації — це міцний фундамент для боротьби в інформаційному просторі. Ворог розповсюджує багато дезінформації, щоб психологічно тиснути на українців. І єдине, чого він боїться — це правди;
- У першу чергу треба враховувати, що журналіст — це носій інформації, а не військовий стратег чи провісник, тому давати оцінки та робити прогнози не повинен. Експерти Інституту масової інформації наголошують на тому, що автор матеріалу може висловлювати власну думку у вільніших жанрах — авторських програмах чи статтях, але водночас він повинен її завжди чітко окреслювати («особисто я вважаю», «на думку автора цієї статті» тощо);
- Коментарі й думки експертів, очевидців та самого журналіста повинні бути чітко відокремлені від фактів. Ім’я спікерів та їхня кваліфікація обов’язково мають бути зазначені без помилок;
- Вільний доступ до статистичних даних та їх грамотне роз’яснення дають людям змогу аналізувати ситуацію самостійно та рідше впадати в паніку, тому розшифровуйте такі дані максимально зрозуміло;
- Не потрібно використовувати емоційно забарвлених епітетів у новинах (на кшталт «жахливий», «смертельний», «приголомшливий», «неймовірний», «масштабний» тощо). Такі епітети допустимі лише в цитатах;
- Іноді опублікована інформація може виявитися хибною. Якщо ж таке сталося, журналіст зобов’язаний її спростувати;
- Більшою довірою серед аудиторії користуються матеріали, в яких зазначається достовірне джерело інформації, наприклад, людина, яка причетна до висвітлюваної події, або офіційна особа. Якщо публікація може зашкодити джерелу, тоді доречно залишити його анонімним;
- ЗМІ не мають закликати до насилля або ж розпалювати ворожнечу. Неупередженість та баланс мають укріплювати той фундамент точності, який ми згадували раніше. Журналіст не повинен просувати чиюсь точку зору чи відстоювати інтереси однієї зі сторін конфлікту.
Ірина Земляна у своєму посібнику для журналістів «Журналіст і (НЕ) безпека» пише: «Небезпека неправильного чи спотвореного, некоректного висвітлення питань конфлікту ЗМІ може призвести до страху, невпевненості, а іноді й ненависті по відношенню до певних конфліктно вразливих груп суспільства. Від того, наскільки толерантно чи конфліктно подають ЗМІ власні матеріали, залежать не лише погляди людей, але й самі міжгрупові стосунки та суспільний спокій і мир».
Аліна Червінчук, старша викладачка кафедри журналістики, реклами та медіакомунікацій, радить: «Журналістам варто керуватися стандартами журналістської діяльності та рекомендаціями щодо висвітлення воєнних конфліктів. При цьому необхідність дотримуватись правил подачі інформації з урахуванням воєнної таємниці важливіша за необхідність дотримуватись журналістських стандартів. Звісно, це не виправдовує безпідставне порушення стандартів, а тільки, якщо намірами журналістів є: не перешкоджати діям військовослужбовців та не нашкодити цивільному населенню. До прикладу, не можна вказувати місце перебування українських військовослужбовців, стратегічних об’єктів та й в принципі надавати будь-які орієнтири, які ворог може використати для досягнення власних цілей. В умовах воєнних дій потрібно користуватись винятково першоджерелами — офіційна інформація від державних структур, що тримають під контролем ситуацію та володіють оперативними відомостями про перебіг дій. До прикладу, Офіс Президента України, Міністерство оборони України, Генштаб ЗСУ, обласні військові адміністрації тощо».
Чи може правда бути важливіша за життя?
На це непросте питання нам також дала відповідь пані Аліна Червінчук: «Для журналістів важливо усвідомити, що вони полишають мирну реальність та потрапляють до воєнної, яка має свої правила та закони. Надважливою для журналістів є саморегуляція: це стосується і роботи з джерелами інформації, і дотримання правил безпеки під час перебування в місцях бойових дій.
На моє переконання, нічого не може бути важливішим за життя. Будні журналіста на передовій — це надзвичайно складна, систематична робота на інформаційному фронті, що забезпечує формування цілісної та вичерпної картини про перебіг подій в умовах воєнної реальності. На жаль, трапляються випадки, коли журналісти зазнають ушкоджень, поранень, потрапляють до полону… Саме тому журналістам варто враховувати світові рекомендації щодо перебування в «гарячих точках» (ці вимоги стосуються планування маршрутів, користування засобами індивідуального захисту, роботи з технікою/програмним забезпеченням, комунікаційної діяльності тощо), аби вберегти власне життя та виконати свою пріоритетну професійну місію — інформаційну».
Психологічна безпека журналістів
Стрес принципово впливає на життя та продуктивність кожного. Опанувати свої емоції буває іноді просто неможливо, і це — нормальне явище. Журналіст має піклуватися про емоційний стан, щоб функціонувати на користь своїм внутрішнім відчуттям та продовжувати комунікацію зі світом.
Психологиня Олена Сашко виділила основні поради самодопомоги в умовах стресу:
- Більше спіть, добре харчуйтеся та займайтеся хоча б мінімальною фізичною активністю;
- Не тримайте все всередині. Обговорюйте ваші проблеми з людьми, яким ви довіряєте. Підтримуйте соціальні контакти;
- Намагайтеся записувати добрі спогади за день. Це допомагає сконцентруватися на приємних речах;
- Якщо відчуваєте, що у вас гострий стрес, обов’язково зверніться за професійною допомогою.
Посягання на життя представників ЗМІ є тотожним до посягання на демократію. Росія й надалі може заперечувати свою причетність, але правда має багато прихильників у всьому світі та розповсюджується значно швидше за непідготовлену брехню. Злочини не можуть залишатися без покарання. Журналістика потребує захисту та підтримки.
Анастасія Тітарчук
редакція «SIRIUS»