Майже кожен споживач медіа певен, що він у змозі самостійно виокремити зі всього масиву запропонованої йому інформації саме ту, що є корисною для нього, а потім зробити власні висновки. Та чи так це насправді? Чи дійсно ми є вільними обирати те інформаційне наповнення, що вважаємо найкращим для нас?
Грамотно подана й підкріплена фактами інформація дозволяє медіа зібрати велику аудиторію. Проте велика аудиторія не є настільки ж важливою, як її довіра. Сьогодення диктує нам шалений темп, і медіа, намагаючись встигнути за ним, вдаються до маніпуляцій. Одним з найефективніших і найпоширеніших методів маніпуляції сьогодення є фреймінг.
Що таке фреймінг
Теорія фреймінгу стверджує, що медіа говорять людині, як саме слід думати. Будь-яка подія структурується мас-медіа у вигляді якогось фрейму (рамки) й подається в спрощеній формі. Використання фреймів – фактично, маніпулювання суспільною думкою – дозволяє сфокусувати увагу аудиторії на конкретних питаннях, змушуючи її думати в потрібному напрямку.
Слід сказати, що фреймінг не є оманою аудиторії. Адже, встановлюючи певні рамки, медіа лише відсікають непотрібне – інформація не спотворюється, а, скоріш, замовчується. Таким чином, з’являється можливість подати читачам свій контент у найпривабливішому та найвигіднішому світлі не перевантажуючи споживачів «зайвими» деталями. Для того, щоб адаптувати фрейми під переконання цільової аудиторії необхідно вивчити її вподобання. Таким чином, медіа має можливість подати навіть найгіршу інформацію, отримавши при цьому абсолютну підтримку публіки.
Але є в цьому й негативний аспект: заганяючи аудиторію у «рамки», медіа обмежують набір альтернатив настільки, що через деякий час аудиторія звикає до цих фреймів та починає «втискувати» в них будь-яку інформацію про соціальну реальність.
Історія «у рамках»
Фреймінг аж ніяк не претендує на звання нового медіа-тренду. Він був завжди, і побачити його можна навіть у доволі старих матеріалах. Класичним прикладом «історичного» фреймінгу можна вважати кампанію за введення сухого закону в штаті Огайо в 1918 році. Прихильники закону подали ситуацію так, ніби його противники підтримують марнотратство і злочини. Таким чином громадська думка була сформована в підтримку закону. Сьогодні медіа використовують аналогічні методи: захисники права на аборт вибудовують свою позицію як борці за право вибору. Натомість, друга сторона «відстоює право на життя».
Згадаємо й інцидент 9/11. Відео й фотоматеріали теракту чітко врізалися у свідомість аудиторії. На тлі загального збентеження гасло «війна з тероризмом» отримало схвалення, як і подальше рішення про військове вторгнення в Афганістан, а потім – в Ірак.
Та по приклади фреймінгу далеко ходити не треба – звісно, кожен пам’ятає увесь той сумбур із впровадженням «нової поліції» в Украні. В ЗМІ всюди з’являлися новини про «очищення України від “мусорів” (себто, від міліціонерів) та про те, що на місце представників старої правоохоронної системи візьмуть нових, ще “не корумпованих” людей». Таким чином, для міліції створили фрейм прогнилої, корумпованої системи, що вже давно «зжила себе», а для поліції – зовсім протилежну рамку. І люди повірили: громадськість полюбила нових поліцейських (згадайте лишень кількість селфі з ними, що заполонили геть усі соціальні мережі). Та чи змінилася ефективність їх роботи?
Історія фреймінгу
Одним з перших про домінування медіафреймів у новинах заговорив американський дослідник Роберт Ентман, який у 1991 році досліджував висвітлення в ЗМІ двох схожих подій – катастрофи південнокорейського літака, збитого радянськими ВПС у 1983 році, і збитого в 1988 році американськими ВМФ іранського літака. Якщо перший інцидент був поданий як «безсердечний акт насильства агресора відносно невинних громадян», то другий – як «технологічний збій та нещасний випадок». І це справило вплив: перші призвели до зростання недовіри до СРСР, а другі – до посилення підтримки американської зовнішньої політики.
Фрейми сьогодення
Сидячи осіннім вечором за переглядом новин, можна ненароком й повірити в ту ілюзію стабільності та розвитку держави. Нові модні фрейми перетворюють можновладців на героїв у масовій свідомості. Хто ж перейматиметься причиною скандалу в Раді замість спостерігання веселої бійки депутатів? І глядач автоматично забуває про наявність економічних, соціальних та купи інших проблем. А потім вся країна дружньо продивиться рекламу й купить молоко, знежирене на цілих 75%, не зважаючи на 5% жиру та список емульгаторів в ньому.
Краще роздивитися фреймінг, яким він є сьогодні, допоможуть українські медіа. Одним зі зручних видань є «Сегодня». Досить лишень глянути на стрічку, і в очі одразу кидаються яскраві заголовки: «Українці отримують грошові переклади», «Новий рік в Карпатах, Європі та на морі». Тепер можна заспокоєнно позіхнути. Та добре ж живемо! Далі йде ціла низка новин про «великий провал Путіна», поліпшення ситуації на сході, капітальний ремонт доріг та таке інше. Авжеж, влада дбає!
Поцікавимося й новинами «Корреспондента». «Готується обмін полоненими»… і тут же нижче: «Росія виключає обмін полоненими»… Ще далі: «ДНР та ЛНР готові до обміну полоненими». От вже й самі вирішуйте, яку рамку приміряти. А далі йдеться про новий дизайн гривні та про вилучені 20 мільйонів. Полонені полоненими, а з грошами в нас все чудово.
А що пропонує читачам «День»? А він надихає нас вірою в світле майбутнє, адже «ЄС надав Україні допомоги на 12 млрд євро», а «США продовжують роботу із введення миротворців ООН на Донбас». Тож геть всі нам допомагають. Щаслива нація!
«Таймер» навіть відкривати страшно – звідти одразу ж осиплються тонни рамок, що, зрештою, просто розчавлять тебе, любий читачу. І це все – малий відсоток того, що ЗМІ пропонують проковтнути. Не ставте питань, звідки гроші та як допомагають нам лідери. Просто вірте. Невже в медіа-просторі України все крізь заставлено рамками? Фрейми з’являються, трансформуються і все більше заганяють нас до свого полону. Вони так звужують наш кругозір, що ми вже не в змозі зрозуміти, яка інформація є для нас корисною.
Ліна Степаненко
Читайте також: