Одеса зустріла тридцять одного автора із семи країн світу на п’ятому Міжнародному літературному фестивалі. Ця низка зустрічей письменників з одеситами створила майданчик для міжнародного обміну з метою поглибити літературні дискурси, заохотити одеську молодь до читання. Заходи відбулися з 25 до 29 вересня завдяки підтримці Міністерства закордонних справ Німеччини й Одеської мерії.
До міста завітали всесвітньо відомі драматурги, письменники та поети: Максім Біллер зі своїм романом «Біографія» про життя двох людей, які пережили Голокост; нейрохірург Генрі Марш з Великобританії, який у книзі спогадів «Ані сонце, ані смерть. Зі щоденників нейрохірурга» підняв тему смертності, пам’яті й наголосив на трагічності політичних рішень для медицини, розказавши про це під час заходу. Андрій Курков презентував сильний роман «Сірі бджоли» про непрості життєві ситуації та реалії життя під анексією. Війна, наші дні, Донбас, сіра зона і пасічник, який намагається знайти мирне місце для своїх бджіл. Дмитро Лазуткін поділився враженнями від поїздок на фронт і змалював це в збірці віршів «Артерія», яку писав протягом семи років, фіксуючи насамперед свій внутрішній стан. Роман Романишин і Андрій Лесів презентували книгу «Я бачу це», яка розповідає про людську здатність бачити речі, невидимі людському оку. У цій книзі описані принципи функціонування мікроскопів, телескопів і окулярів, а також те, як виникають оптичні обмани і як людина бачить відтінки кольорів. Швейцарська авторка Маріна Скалова представила свою п’єсу під назвою «Падіння комет і космонавтів», у котрій описала двох героїв, які вирушили на схід в пошуках власної ідентичності. «Над прірвою в іржі» — розповідь про життя залізничних потягів. Прослухавши годинами розмови пасажирів у потягах та поспостерігавши за ними, Павло Стех — автор динамічної збірки, описує реальність українських вагонів.
Представлені на літфесті були й талановиті автори-одесити. У програмі фестивалю взяв участь Борис Херсонський зі збіркою віршів «Сімейний архів», які описують біографії родичів автора, зібраних із легенд, щоденників, листування. Олексій Надемлінський презентував книгу «Маленька відьма та Кір» про 12-річну дівчинку Маринку, яка підбирає безхатнього кота — подарунок чарівника, і її життя повністю змінюється з появою захопливих пригод. Юлія Верба ознайомила читачів із дебютною книгою «Молдаванское отродье». Опис власних дитячих спогадів, Одеса у 80-ті роки ХХ століття, колоритні місцеві постаті та двори — про все можна дізнатися в книзі письменниці.
Урочисте відкриття фестивалю почав один із найвідоміших письменників Швейцарії — Франц Голер у Будинку вчених зі слів: «Література — це великий Дім: у ньому багато дверей, безліч різних кімнат. Тут є закапелки й зали, льохи й горища, чимало вікон, крізь які можна побачити фрагменти світу, якщо ці вікна відчинені. А якщо зачинити вікна в кімнаті, то опинишся наодинці з собою. Можливо, настільна лампа заохотить до читання, а якщо світло раптом згасне, то в темряві буде чутно лише стукіт власного серця. Існують кімнати, у яких доречно сумувати: через невдачі, втрачені кохання, юність, час, сміх, смерть коханої людини». Також письменник, кабаретист, автор пісень, нагороджений численними відзнаками та преміями — Франц Голер, розповів під час виступу декілька своїх казок та продекламував вірші швейцарських авторів.
Український поет, прозаїк та перекладач Андрій Любка одним із перших відкрив низку зустрічей на фестивалі та презентував свою книгу «У пошуках варварів: подорож до регіонів, де починаються і закінчуються Балкани». Модераторкою розмови була Іраїда Томбулатова. Письменник розповів, що книжка писалася з метою побороти стереотипи, висміяти їх. Під час подорожей та написання тексту він намагався ламати всі стереотипи, бачивши все на власні очі, а не лише читаючи про це в інших книжках та дізнаючись із певних фільмів. «Я зрозумів, що стереотип – це один із базових архетипів соціуму й спільноти, він завжди має реальне підґрунтя. Ми кажемо, що кожен жарт — це лише доля жарту, але насправді в ньому є якась правда. Так само й стереотипи. Коли ми когось уважаємо ледачим наприклад, скажімо, або дуже повільним, то насправді більш-менш воно так і виглядає, і є», — наводить приклад Андрій.
Також Андрій Любка згадав стереотипні жарти, такі як: «чому в чорногорця біля ліжка завжди стоїть стілець? Це для того, щоб коли він устав після сну, міг сісти й перепочити» чи, наприклад, «у сербській мові існує така приказка, що улюбленою твариною чорногорців є змія, бо вона навіть ходить лежачи» або ж «скільки молдован треба, щоб закрутити лампочку…». Він зазначив, що такі стереотипи є в кожного народу щодо інших. Автор-мандрівник пояснив, що частково це пов’язано з історією, з певними конфліктами, але йому здається, що дуже часто стереотипи виникають для того, аби на фоні тих, кого висміюємо, ми виглядали кращими.
Андрій Любка розповів, що здійснив багато подорожей поміж Одесою і Трієстом, відвідуючи як віддалені закутки, так і столиці, і під час подорожей та написання книги йому було дуже цікаво спростовувати якісь уявлення. «Ми всі думаємо, що на Балканах ходять такі цигани із золотими зубами та грають на акордеонах, стріляють у нічне небо і водять на ланцях ведмедів, так? Балкани насправді не такі зовсім, мої перші подорожі були саме цьому й присвячені, бо я бачив те, що уявляв, а насправді воно не таке. Мені здається, що заради цього варто подорожувати, щоб побачити як є насправді».
Гості в залі захоплювалися письменником, аплодуючи та уважно слухаючи кожне його слово. Також слухачі цікавилися у автора, чим він надихався для написання книги, на що Андрій відповів, що не вірить у натхнення, тому нічим не надихався, але якщо йдеться про роботу, концепцію цієї книжки, то вперше вона зародилася три роки тому, коли його попросили написати есеї.
Зустрічі з письменниками пройшли більш ніж успішно, тому що на деяких презентаціях був аншлаг і всі охочі не змогли навіть потрапити до зали через велику кількість слухачів. Гості інколи просили ще щось розповісти, почитати «на біс» чи спілкувались з авторами після презентацій і брали автографи.
«Цьогоріч фізично на фесті не була, але спостерігала досить уважно. Новацією було залучення локацій університету, бачила, що студенти були у захваті. Той випадок, коли якщо гора не йде до Магомеда, то Магомед йде до гори. Подіяло! Чому фестиваль саме в Одесі? Бо у Києві є Арсенал, у Львові — Форум видавців, тож вибір Одеси дуже логічний і виправданий, та ще й бархатний сезон!» — ділиться емоціями кандидат філологічних наук та поціновувач української літератури, Ірина Нечиталюк,
Фестиваль пройшов, а приємний післясмак лишився. Сподіваємось, наступного року буде ще краще.
Катерина Гулінська