Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Зимова казка

Біатлоннийсезон для українських вболівальників завершився на мажорній ноті — капітан збірної України Дмитро Підручний у березні став чемпіоном світу. Щоправда, решта сезону була доволі мінорна. І вже можна сказати, що цей рік став найбільш неоднозначним та емоційним за останній час.

   Збірна України шукала пік форми, боролася здебільшого за потрапляння до очкової зони, воювала з представниками ЗМІ та хворіла. Водночас на рахунку членів нашої збірної дві перемоги в особистих гонках, чого не траплялося майже 20 років.

   Жіноча збірна провела найгірший сезон за останнє десятиліття й запевнила абсолютно всіх у необхідності зміни поколінь. Новий головний тренер збірної Андрій Прокунін не вгадав із планом підготовки до сезону, перетримавши вікових спортсменок на високогір’ї, чим спричинив високий відсоток захворюваності та фізичну непідготовленість до Кубку світу.

Якщо перемога Юлії Джими в дебютній гонці сезону була дещо випадковою і не додасть фарб провальному сезону олімпійській чемпіонці, то тріумф у гонці переслідування на чемпіонаті світу у Швеції Дмитра Підручного вже вивів тернопільського біатлоніста в статус кращого спортсмена в історії українських лижних перегонів.

Просто факти, щоб оцінити велич цього результату з історичної точки зору:

—підручний став першим українським чемпіоном світу;

— це перша медаль у його професійній кар’єрі, одразу на чемпіонаті світу й одразу золота;

— Дмитро в боротьбі за золото обійшов норвежця Йоханнеса Бо, який виграв 80% гонок у цьому сезоні й впевнено йде до статусу найкращого лижника в історії.

Аналізувати цю гонку одне задоволення, тому що Підручний продемонстрував ідеальну тактичну підготовку. Необхідно зрозуміти деякі стратегічні елементи цього чемпіонату світу. В Естерсунді дуже підступне стрільбище. Воно може бути як і суперкомфортним, так і дуже вітряним — у жіночій гонці 90% часу був ураган, а на останній стійці — повний штиль.

   У чоловіків була інша проблема: вітер був настільки сильним, що відбивався від правих загороджувальних щитів і повертався назад, створюючи ситуацію  для перших номерів абсолютно непередбачуваною.Так утратив перемогу Бо—він на другій стійці став на перший килимок, де напрямок вітру змінювався кожні півсекунди. Влучити в такій ситуації можливо лише при стрільбі точно в десятку — утомлений норвежець не був здатний настільки міцно тримати гвинтівку.

   Головний тренер збірної Юрай Санітра після гонки хвалив Підручного за правильну стратегію —Діма свідомо пропускав вперед суперників, щоб стати якомога далі від правих щитів. Він постійно приходив останнім у великих групах, хоча швидкості вистачало на більше. На другій стрільбі він встав на шостому килимку, на третій — взагалі на 13-му. І уявіть собі, вітер у цих місцях був не таким сильним, як у суперників.

37-й, 19-й і 21-й — це місця Підручного зашвидкістю на другому, третьому і четвертому колах. Форма Дмитра на цьому ЧС (і за останній місяць) дозволяє бути набагато швидшим. Така швидкість — стратегічний момент. Це той самий курс, який свого часу обрала Олена Підгрушна на своєму піку. Закладати нижчий хід на початку гонки, щоб вирватися впереднаприкінці. Ця тернопільська школа спрацювала і тут, тому що найнебезпечніший суперник той, хто відстає на 15 секунд.І все вирішувалося на першому відсіченні після стрільбища.Якби Йоханнес побачив, що наближається до українця, у нього відкрилося б друге дихання. Не побачив.

 Підручний —справжній капітан збірної. Золото Дмитра — не диво, подароване з небес. Він з кожною гонкою сезону покращував свій результат. Це той самий вихід на пік форми, про який так багато говорили, і який так рідко маєукраїнська збірна. 

Це була саме та гонка, заради якої вболівальники  весь  сезон взагалі дивилися біатлон. Розбрат у жіночій збірній затьмарив собою спортивний інтерес до біатлону в Україні. Коли немає нічого, крім негативу, складно себе змусити відчувати ті ж емоції, що й чотири-п’ять років тому. 

Але коли простий тернопільський хлопець кидає виклик головним біатлоністам планети на головному турнірі планети — це саме та іскра, за яку необхідно хапатися, адже воно того варте.

Олег Міщук