ПОПЕРЕДЖЕННЯ! Альбом порушує теми самоненависті, самоушкодження, самогубства та сексуального насильства. Матеріал порушує теми сексуального насильства. 

Який музичний альбом ви визнали б найкращим у 2024 році: «The Rise & Fall of a Midwest Princess» , «Ти [Романтика]» чи «Той день»? Чесно — не знаю, оскільки моє серце полонив «Monarch of Monsters». Історія про самоненависть, жахливе минуле й шлях до спокути. Історія близька мені, тому запрошую й вас зануритися у неї. Сподіваюся, буде боляче.

«Monarch of Monsters» у жанрі альт/нойз (шумовий) рок за авторством Vylet Pony (трансгендерна електропоп/альт-рок виконавиця, передусім відома у субкультурі броні) складається з 12 пісень, з наскрізним сюжетом про злу долю Вовчиці, і однієї новели, що має поглибити його розуміння. Втім, я обійдусь лише рідким посиланням на неї, оскільки вона несуттєво впливає на сприйняття пісень. 

А от що суттєво впливає, так це жорстокість, лайка, вульгарність та інші невитончені речі якими повниться альбом. Якщо для вас це несмак, то відповім видозміненою цитатою Гарта Маренгі: «Я знаю музикантів, що використовують витонченість, і вони всі боягузи». Якщо без жартів, то альбом навмисно такий: від еротичної обкладинки до текстів та звучання – все викликає емоції, на відміну від попси. Авторка зазначає: «Сюжет є алегорією на те, як травми, самотність та егоїзм можуть перетворити тебе на жахливу людину». Історія базується на її минулому: якою персоною вона була раніше, як завдавала болю іншим, як була використана незнайомцями і стикнулася з наслідками своїх дій та як знайшла шлях у світле життя. Але я вже надто забігаю наперед. Тож, нумо дізнаємося…

«Isn’t it great to be a beast!»

Pest. Початок усієї історії та водночас її кінець. Лірика присвячена роздумам Вовчиці про минуле і те, що вона була почварою, шкідником. На жаль, мені нема що додати зі свого досвіду, оскільки я ще не досягнув тої стадії визнання свого минулого та гріхів, що воно приховує. 

«What’s the point of saving the world or yourself

When the greatest villain is you?»

 Pest – це передмова до всього альбому, оскільки вона докорінно вирізняється проміж інших пісень: атмосфера, лірика, звучання – все це звучить як класична пісня Вайлет, а не те що очікує нас далі. 

PLAY DEAD! PLAY DEAD! Найагресивніша й найнестабільніша пісня в альбомі висвітлює як молода Вовчиця розкриває межі допустимого і врешті стає монстром. Текст і звучання чудово передають її вагання: перша частина зухвала, зі стогонами насолоди та самовпевненим вокалом. 

«Isn’t it great to be different?

Isn’t it great to be me!

Isn’t it great to be different?

Isn’t it great to be a beast!»

Проте вже друга половина пісні вирізняється розгубленістю, закликами до матері та відчайдушними криками.

«Mama can’t you see?

What’s happening to me?»

Коли дитина вперше зустрічається з докором від старших за свої дії, то всередині виникає дисонанс: якщо я вважаю себе хорошою, хіба можуть бути мої дії поганими? І коли приходить усвідомлення, що ти вчиняєш як потвора, постає вибір – робити так й надалі чи визнати свої помилки та перепросити. 

«Too late to turn tail

Too good to fail»

Шкода, що мозок ох як любить шукати собі виправдання, а тому вибір на користь першого варіанту (з внутрішнім самозаспокоєнням) стає очевидним. Совісті залишається лише завмерти.

Хоча мені й не хотілося б пропускати жодну пісню в альбомі, але The Heretic (Woe is Me), Survivor’s Guilt та Vitality Glitch не зачепили мене, попри чудове звучання. Тому коротко: The Heretic (Woe is Me) описує як загублена Вовчиця знаходить собі нову компанію, яку вона описує як стерв’ятників і остаточно втрачає стару себе. Survivor’s Guilt розповідає, що навіть знайшовши собі компанію, Вовчиця почувається погано, оскільки вона змушена приховувати справжню себе та шукати схвалення серед нових «товаришів». Vitality Glitch показує занурення у депресію, внаслідок усього вищезгаданого. Крім того, закрадаються перші згадки сексу, але детальніше нам розкажуть наступні три пісні. Вимикається світло… 

«And everyone looked away»

Хоча ця частина мого умовного поділу має лише три пісні, але їх аналіз дався вкрай важко. Зокрема через те, що вони зачіпають тему сексуального насильства, яке довелося пережити не лише ліричній героїні та  виконавиці, а й мені. Хочу відзначити, що в усіх випадках це був чоловік.

The Wallflower Equation. Пісня показує, як перебування у компанії нищить Вовчицю: за допомогою знущань, токсично-аб’юзивних стосунків та сексу ламають її самітницьку натуру, урівнюють. 

«In one swift rend

I am gutted of innocence

Now a nine letter word, my visage erase»

Сексуальне насильство змінює ставлення до себе: відчуття бруду; «позбуття невинності»; думки, що розрядом пробивають тіло – це сталося з тобою! Більше не людина, не жінка, не чоловік – ти жертва. За відсутності підтримки з боку близьких та/чи спеціаліста, людина, що пережила сексуальну наругу, може швидко захлинутися у цих думках та потонути в прірві самоненависті. Втім внутрішній острах, сором та мале висвітлення цієї теми все суттєво ускладнює: раптом замість допомоги буде лише осуд і зневага? Зі свого досвіду можу сказати, що поки людини це не торкнеться особисто, їй важко навіть уявити, що відчувають ті, хто пережили це.  

Всупереч тому, що пісня триває аж 12 хвилин, її ритм та звучання робить це майже непомітним – початок та середина слухається на одному диханні, а спокійний кінець навмисно послаблює увагу, аби підвести до шедевральної й огидної…

Princess Cuckoo. Перше прослуховування цієї пісні зламало мене, оскільки ніхто до того ще не висвітлював сексуальне насильство за допомогою музики таким чином. Від неї стає зле, вона звучить мов панічна атака, відчувається на рівні зі сценою у переході з «Незворотності», вона відчувається! Якщо попередня пісня була радше загальними спогадами про ті часи, то Princess Cuckoo описує сам момент зґвалтування. 

«I’ve got sunshine in my stomach

Like I just rocked my baby to sleep»

Інструменти з тугими струнами й монотонне піаніно створюють відчуття певної психоделічності, яке відчував і я під час сексуальної наруги. З’являються стогони, які лише гнітять і тиснуть на слухача, ніби Вовчиця от-от розридається. Після чого відбувається короткочасний спад напруги: внутрішній монолог під репризу одного з моментів The Wallflower Equation. Він підводить нас до кульмінації – ритмічних стогонів, доповнюваних гітарою та вокалом, що зривається на крик, і врешті вибухає гітарно-барабанно-індустріальним фіналом. Це шедевр і безумовно мій фаворит з усього альбому.

У новелі історія цієї пісні описується так: після вбивства старої себе, Вовчиця зупиняється у трактирі, де до неї прибивається компанія з п’яти чоловіків. Попри те, що вона мала неабиякі сили, вони заманюють її до однієї з кімнат та прив’язують до ліжка. Що відбувалося протягом наступних днів описувати я не буду, оскільки ви й самі вже здогадалися. Хоча вона й досі могла б спробувати вирватися, але у стресових ситуаціях людина може бити, бігти чи завмерти. Скажу лише те, що я також нічого не зробив у момент наруги. Не тому, що не хотів, а тому, що завмер. Прийняти це  було навіть важче, ніж те що відбулося потім.

Sludge. Смерть буквальна і метафорична, це лише сходинка в процесі життя. Ступила на неї й Вовчиця, яку вбили й розірвали. Та вона не вмерла, бо її душа потрапила до іншого світу, де ту зустріла Агнець (The Lamb). 

«Flay, and devour

Lash for every wasted hour

Point and laugh, make merry mass

As I become the ground that you walk on»

Трек можна трактувати як повне руйнування усталеного життя (розрив аб’юзивних стосунків, вихід з компанії, зречення своїх поглядів) та перехід у нове (приєднання до спільноти MLP (My Little Pony), усвідомлення себе як жінки, віднайдення справжньої коханої). 

Найгірше позаду. Залишається чотири пісні й нарешті багатостраждальна героїня почує…

«Rest Now, Little Wolf»

Revenge Fantasy. Жертва будь-якого насильства, в незалежності від того яке воно, спершу мріє про помсту. Так й Вовчиця жалкує, що померла і не встигла відплатити своїм кривдникам.

«You should have pulled the trigger when you had the chance»

Втім, потім наступає момент прийняття: або примиритися з собою та шукати як жити далі, або The Last of Us 2 (Всі ж вже грали/дивилися?). Вовчиця обирає пробачити кривдників, але тепер їй належить пробачити себе.

Huntress

Жорстка і водночас ніжна композиція, у якій сплітаються тіла та серця Вовчиці та Агнець. Я б назвав її антагоністичною до Princess Cuckoo, оскільки вони обидві описують секс, але в абсолютно різних барвах: якщо Cuckoo про зґвалтування, то Huntress про  «той самий момент найвищої близькості та спокою». 

«Darling, fallen to faithlessness

Let me show you my heart

You are my ember

A waiting room for the stars

A waiting room for the stars»

Як старий та відданий шанувальник творчості Вайлет, я вражений у самісіньке серце, оскільки ці рядки посилаються на чуттєві «Ember» та «Locus Room», які я свого часу слухав годинами (одну з них навіть купив, хіх). Власне, це передостання композиція, оскільки «…and, as her howl echoed unto eventide, she became the far seer’s hunting dog…» не має жодного слова і виступає радше як останній акорд злої Вовчиці, що розчиняється в обіймах Агнець.

Rest Now, Little Wolf (A Vigil For Aria, or, How the Lamb Stood in an Empty Room Filled with Empty Friends). Цитата з коментарів під альбомом: «Ніщо не б’є так сильно, як одна пісня про доброту в кінці альбому про біль». 

«Conceal not your mistakes

But allow them to be a sputtering torch

Illuminate the path for those that follow

To be gentle, to be kind

This is the way»

Як перша пісня зберігає класичний стиль Вайлет, так й ця повертається до нього. І це неймовірно. Я хотів би навести вам весь текст пісні, але матеріал й так виходить завеликим тому якщо ви пройнялися історією Вовчиці – обов’язково прочитайте текст останньої пісні. 

Попри весь біль і тяготи, її історія закінчується щасливо. Воно й логічно, бо у зворотному випадку ми б ніколи не почули цей альбом.

Післямова

Рецензія закінчена, можна вимкнути альбом, що весь цей час грав на повторі, витерти сльози та допити вкритий шаром льоду чай. Сподіваюся, що мені вдалося передати бодай частинку тих емоцій та переживань, що я відчув вперше натиснувши на відео зі здавалося б банальною назвою «Monarch of Monsters». Коли я починав писати цей матеріал у грудні 2024 року то навіть не уявляв, що він забере так багато часу та сил, але результат того вартий. Мені вдалося прийняти та примиритися з багатьма речами всередині себе під час цієї роботи, за що я буду вічно вдячний Vylet. Хто знає, може й вам варто послухати цей silly альбом з провокаційною обкладинкою?

Кирило Циба, 3 курс

Джерело ілюстрацій: офіційний сайт Vylet Pony