Сотні тварин по всій Україні шукають свого котохресного. У благодійному фонді «Take a Cat» волонтери щодня приймають нових підопічних, рятують їх від холоду, хвороб і безнадії. Деяких привозять з прифронтових територій. Нашій редакції вдалося відвідати одну з локацій фонду, щоб на власні очі побачити, як працює система порятунку.
Проєкт «Take a Cat» – це місце, де кожна тваринка отримує шанс на нове життя. Тут їх лікують, доглядають і підбирають нових господарів, а також допомагають притулкам знайти домівки для котиків і собачок. Спершу команда працювала в Києві. Вони робили фотосесії, їздили на виставки та фестивалі. Люди помічали котиків і поверталися додому вже не самі, а з пухнастим другом у руках. Згодом облаштували постійні локації у Києві, Одесі та Львові з комфортними невеликими кімнатками для тварин.
Одна з таких локацій з’явилася в Одесі в ТРЦ «Рів’єра» та працює кожні вихідні. Біля будки на першому поверсі можна побачити, як кожен відвідувач із зацікавленістю роздивляється тварин. Діти тягнуть мам за руку і кажуть: «Нумо візьмемо його додому». Поруч стоїть пані Наталія, власниця притулку «Натка & Ко». Вона розповідає: «У мене всього 30 котів та 50 собак і ця ідея фонду – просто фантастика та відкриття. Все одно оголошення в інтернеті не дають такого ефекту, як можливість підійти, погладити тварину і відчути, що це саме її майбутній друг». Також пані Наталія зауважує, що всі котики, які сьогодні є тут – з прифронтових територій.
Не можна залишити без уваги, що війна серйозно відображається на долі тварин. Нашій редакції вдалося поспілкуватися з Аліною Осадчук, засновницею фонду та дізнатися, як теперішні події впливають на їхню роботу. Вона пригадує одну з історій – порятунок кота на ім’я Зефір. Тварину залишили просто під час активних бойових дій. Кіт був довірливим і зовсім беззахисним. У Гостомелі Зефіра збила вантажівка. Поранений і дезорієнтований, він пролежав на дорозі майже добу. «Ми дізналися про нього завдяки місцевим мешканцям, які не могли пройти повз. Але навіть коли ми приїхали, було страшно дивитися – він майже не рухався», – пригадує засновниця.
Зефіра вдалося врятувати, однак травма виявилася надто тяжкою і він втратив зір. «Попри це, кіт не втратив довіру до людей: він навчився орієнтуватися на запахи, звуки та тепло рук і щоразу тягнувся до тих, хто намагався йому допомогти», – розповідає Аліна. Одного дня Зефір фактично сам вибрав собі господарку: просто стрибнув їй на руки, ніби давно чекав саме на неї. «Це був той момент, коли я зрозуміла: він нарешті вдома», – додає Аліна. Тепер Зефір живе в безпеці, отримує турботу та любов і його більше ніколи не залишать.
Подібних історій безліч. Деякі з них свідчать, наскільки потрібна в Україні продумана система поводження з тваринами – неформальна, а така, що справді захищає кожного кота чи пса, який опинився в біді. «Ми працюємо за “договором відповідальності”. Людина дає свої паспортні дані. Якщо щось іде не так, наприклад, новий власник не справляється, він може повернути тварину нам. Для нас головне – її комфорт», – зауважує засновниця.
Фонд посилено стежить за умовами, в які потрапляють їхні підопічні. Квартири обов’язково мають бути з сітками «Антикішка». Жодних курячих чи рибних кісток, молочних продуктів, які шкодять більшості котів – тільки перевірений корм.
Окремою проблемою є чорні розплідники та неконтрольоване домашнє розведення, які лише збільшують кількість безпритульних тварин. «Поки кожен може купити кота чи собаку за кількасот гривень у переході або в інтернеті, ситуація не зміниться: тварину, в яку не вкладено жодних ресурсів, так само легко викинути, як і придбати», – коментує Аліна. Вона переконана, що Україні потрібна цілісна система: сертифіковані розплідники, масова стерилізація та повна заборона нелегального продажу тварин.
Найцінніша допомога для фонду – фінансова, бо вона дає змогу забезпечити всім необхідним. Кормами допомогти складніше, адже кожна тварина має свої особливі потреби. Найбільшу роль відіграють люди, які забирають котів і собак додому або поширюють інформацію про притулок: іноді достатньо одного репосту, щоб подарувати новий дім улюбленцю.
Навіть у складні часи війни та не визначеності любов і турбота завжди знаходять шлях – варто лише простягнути руку.
Олександра Трішкіна, студентка 3 курсу
Фото авторки
