Свобода слова — одна з найважливіших складових сучасного демократичного суспільства. Ми поспілкувались з викладачами факультету журналістики, реклами та видавничої справи з приводу проблеми з обмеженням обмежень свободи слова. Їхні думки читайте далі в матеріалі.
Нагадуємо, до прочитання доступні три попередні частини з цієї серії.
Андрій Євгенійович Бахметьєв, кандидат політ. наук, викладач кафедри журналістики, реклами та медіакомунікацій
На вашу думку, чи має влада керувати тим, як медіа подають інформацію?
Ні. Не повинна. Для будь якого демократичного суспільства притаманно те, що влада не втручається у спосіб подачі інформації в медіа. Виключенням може бути лише питання, які стосуються захисту національної безпеки, запобігання розпалюванню ворожнечі чи поширенню дезінформації. Основний принцип — забезпечити свободу слова і незалежність ЗМІ. Якщо влада починає активно контролювати медіа, це може призвести до цензури, маніпуляцій і придушення плюралізму думок. Ми можемо побачити це на прикладі багатьох авторитарних та тоталітарних країн, де ЗМІ стали інструментом транслювання державної пропаганди.
Наскільки свобода слова у медіа важлива для журналістів та споживачів інформації?
Свобода слова — це фундамент як для журналістів, так і для споживачів інформації. Для журналістів — це гарантія того, що вони можуть вільно висвітлювати факти, виявляти корупцію, критикувати владу й захищати права громадян. Для споживачів — це можливість отримувати різноманітні точки зору, формувати власну думку й мати доступ до правдивої та неупередженої інформації. Без свободи медіа суспільство втрачає один із найважливіших механізмів контролю над владою та захисту прав людини.
Валентина Борисівна Мусій, професор, зав.кафедри періодичної преси та медіаредагування
На Вашу думку, чи має влада керувати тим, як медіа подають інформацію?
На мою думку, ніхто і ніщо не може керувати медіа, крім самих медіа. Якщо влада бере на себе функцію керівника, вона тим самим виходить з того, що носієм істини є обмежене коло людей, скажімо так, обранці, і претендує на роль таких от обранців, які здатні керувати більшістю. При цьому ці «обранці» можуть виходити із суто добрих мотивів: спільнота «сліпа», вона не потребує свободи. Що ж до журналістики — то вона в такому разі має підкріплювати віру людей в те, що вони віддали свою свободу не дарма. При цьому вона працює зверху до низу: інформує спільноту («низ») про те, що вважає за доцільне їй повідомляти влада «верх», у тому числі й про те, яких політиків слід підтримувати. Преса — свого роду служниця влади, вона відповідає за те, що пише, тільки перед владою. Така система є авторитарною. Протилежна система виходить з того, що будь-яка людина розумна, вона здатна керувати своїми вчинками, відповідати за дії, відрізняти правду від брехні і самостійно планувати свою долю. Істина в такому разі не є прерогативою тільки влади, право на пошук істини, на вибір — є невід’ємним правом кожної людини і гарантією її свободи. Преса в такій ситуації сприймається як партнер людини в пошуках істини. Вона незалежна від урядового контролю. Її призначення — повідомляти про факти (у тому числі й про дії та наміри влади). Народ, ґрунтуючись на наданих фактах, самостійно формує своє розуміння влади і ставлення до неї. Тобто преса залишається посередником між владою і народом, але, на відміну від авторитарної системи, цей посередник вільний. При цьому слід пам’ятати, що будь-яка свобода має свої межі: усвідомлення необхідності, тобто — відповідальності. Я на боці суверенної преси хоча б тому, що впевнена у власній здатності відрізняти добро від зла і не вважаю за припустиме, щоб хтось керував моєю свідомістю.
Наскільки свобода слова у медіа важлива для журналістів та споживачів інформації?
Свобода слова не просто важлива, вона обов’язкова для того, щоб споживач інформації був впевненим у тому, що йому надають справжню картину стану подій. Але я знову повторюю і наполягаю на відповідальності журналіста за кожне слово. Тобто він має передбачати, яким чином відгукнеться його слово, до чого призведе. І це дуже складно вирішити, чи сказати це слово правди, якщо воно несе комусь загрозу. Звернусь до прикладу. Після звільнення Херсона — військо агресора залишило місто — я прочитала коротеньку замітку про жінку, яка була активною учасницею опору, до замітки додавалося й її фото. Я й сьогодні не знаю відповіді на питання, яке час від часу виникає у моїй свідомості: а насправді вже настав час, коли слід розкривати правду про деталі опору? З одного боку, так, нам слід знати про героїв, орієнтуватися на них. А з іншого — чи не позбавляємо ми такою правдою їх захисту? Це дуже складне питання. Майже завжди поряд з «так» знаходиться «ні». І ще до свободи слова: вже кожен з нас розуміє, що не слід надавати інформацію про місця влучень безпосередньо після удару.
Висновок: свобода слова — головна умова взаємодії читача та журналіста. Але свобода — це тяжка ноша, яка потребує відповідальності.
Олександра Шоміна,
пресслужба факультету
