Не всі тексти доходять до публікації, і не весь досвід — до очікуваного фідбеку. Але кожна спроба — це новий виклик, кожне завдання — це хвилювання, віра в себе й бажання зробити краще. Перша практика в реальному медіа відкрила переді мною не лише двері до професійного світу, а й до власних страхів, сумнівів, надій і перемог. Буває, що чекаєш тижнями на відповідь, борешся за кожен абзац, ходиш закритими двориками у пошуках кадру та думаєш: а чи справді я на своєму місці? Але потім з’являється перша публікація, перша подяка, перше відчуття — я можу. І все набуває сенсу.
Коли ми тільки почали навчання в університеті (а це було в 2022 році), нам розповідали про виробничу практику як про чудову можливість зануритися в реальну професійну діяльність, здобути досвід і відчути себе частиною великого світу медіа. Проте тоді ніхто не повідомив нам точних дат її проходження, залишаючи інтригу. Ми лише знали, що колись це станеться, але не розуміли, як саме відбуватиметься цей процес. Час минав, навчання поглинало нас новими дисциплінами, і тема практики тимчасово відійшла на другий план. Однак, коли на третьому курсі ми нарешті дізналися, що незабаром розпочнеться цей довгоочікуваний етап — я відчула справжній сплеск емоцій. Радість, хвилювання, очікування чогось нового — усе змішалося в один вихор почуттів.
Перед студентами постав важливий вибір: або вони самі знаходять місце проходження практики, або їм допомагає університет. Не бажаючи покладатися на випадковий вибір, я вирішила діяти самостійно. Ще до вступу у вищий навчальний заклад я цікавилася матеріалами «Суспільного» та ідея працювати у великому медіа здавалася мені захопливою. Я уявляла, як сиджу за робочим місцем, пишу важливі матеріали, спілкуюся з професіоналами й стаю частиною цієї величезної медіасистеми. Тому, не вагаючись, подала заявку саме туди. Яким же було моє здивування і радість, коли отримала відповідь із погодженням! Так, лише на місяць, але це була справжня можливість спробувати свої сили.
Разом з ентузіазмом прийшли й страхи. А раптом щось піде не так? Мене не оцінять, чи виникнуть труднощі в роботі? Чи буду я відповідати очікуванням? Але всі ці переживання зникли після першого знайомства з командою. У перший день практики нам провели ознайомчу екскурсію: ми відвідали всі робочі приміщення, серед яких теле- та радіостудії, а також newsroom, розглядали професійну техніку та слухали історії досвідчених журналістів про їх професійний шлях. Це було неймовірно! Уся команда ставилася до нас із добром, розумінням, вони відкрито відповідали на наші запитання та ділились своїм досвідом. Я відчула полегшення, усвідомивши, що навіть професіонали роблять помилки, і це абсолютно нормально. Кожен у цій сфері колись починав із чогось малого, і тепер настав мій час зробити перші кроки.
Наступним етапом став вибір спеціалізації: телебачення, радіо або диджитал-напрямок. Я завжди відчувала схильність до роботи з текстами, тому без сумнівів обрала диджитал, що передбачає написання матеріалів для сайту та соцмереж. Уже незабаром отримала своє перше завдання: адаптацію радіоподкасту про розлив мазуту в Чорному морі. Спочатку це здавалося доволі простим завданням: розшифрувати аудіо, написати текст, відредагувати та відправити. Проте виявилося, що все не так легко. Я хвилювалася, чи правильно передаю інформацію, чи посилаюся на правильні матеріали, чи відповідає мій текст стилю «Суспільного». Вклала всю свою старанність у цей матеріал та з тремтінням у руках надіслала його керівниці — Наталі Коршак, редакторці стрічки новин. Але відповідь не приходила. День, два, три… Ніякого фідбеку. Попри це, часу на роздуми не було — у мене вже з’явилося наступне завдання.
Другим матеріалом став фоторепортаж про одеські дворики. Мені хотілося передати їхню автентичність, атмосферу та значення в житті одеситів. Разом із подругами, які зі мною проходили практику на «Суспільному», ми вирушили на пошуки цікавих кадрів для своїх матеріалів. Проте перед нами постали труднощі: більшість двориків були закритими, а місцеві мешканці неохоче йшли на контакт, окрім цього нам заважали постійні повітряні тривоги, адже під час них, з безпекових міркувань, краще нічого не фотографувати. Ми довго намагалися знайти підходящі місця, питали людей, розмовляли з ними, пояснювали нашу мету. І хоча багато хто відмовлявся співпрацювати, все ж знайшлися ті, хто відкрив перед нами двері в справжню історію Одеси. Ці моменти були особливо цінними. Завдяки ним на світ народився мій другий матеріал, який стрімко «полетів» на перевірку до Наталі.
Минали дні, але відповіді на мої роботи не було. Лише через два тижні отримала фідбек по всім матеріалам: внесла правки, і наступного дня мій фоторепортаж опублікували на сайті «Суспільне. Одеса»! Це був справжній успіх. Я настільки зраділа, що одразу ж поділилася новиною з родиною. Проте радість була затьмарена тим, що адаптація подкасту все одно залишилася закинутую у дальній кут шухляди, навіть після внесення всіх виправлень. І, на жаль, вона досі так і не побачила світ…
Так, в очікуваннях від практики я уявляла собі дещо інший досвід. Хотілося більше взаємодії, швидшого зворотного зв’язку, глибшого занурення в роботу великого медіа. Але, незважаючи на це, практика стала важливим етапом у моєму становленні як журналістки. Вона навчила мене терпінню, наполегливості та вмінню не здаватися перед труднощами. Я усвідомила, що страх помилок безпідставний, адже саме вони допомагають рости та вдосконалюватися. Більше того, прийшло розуміння того, що в медіасфері все відбувається дуже швидко й не завжди так, як ти очікуєш. Інколи доводиться чекати, інколи боротися за можливість висловити свою думку, але головне — не зупинятися.
Тепер практика позаду, і настав час знову зосередитися на навчанні. Але отриманий досвід залишиться зі мною назавжди. Адже головне — це не просто можливість працювати у великому ЗМІ, а бажання рухатися вперед, долати труднощі та ніколи не боятися спробувати ще раз. Я більше не відчуваю такого страху перед невідомим, як раніше. Навпаки, тепер я знаю: кожен виклик — це можливість стати кращою. І я готова до нових випробувань.
Дана Гринько
Фото Дани Гринько та Катерини Дерікот