В Одеському музеї геноциду «Територія пам’яті» нещодавно відбулася творча зустріч з Олексою Різниковим. Дисидент, в’язень радянських таборів, відомий письменник і поет поділився спогадами та роздумами про минуле й сьогодення. Захід став своєрідним екскурсом крізь десятиліття та розкрив присутнім маловідомі сторінки історії боротьби за українську ідентичність.
Олекса Різників змолоду вибрав шлях протистояння радянській системі. На початку липня 1958 року він разом із Володимиром Барсуківським став співавтором листівки «Обращение к народу». Вона містила такі гасла: «Довольно раскалывать мир на два так называемых лагеря! Долой атеистическую пропаганду! Дайте свободу народу! Долой фашистскую диктатуру партии!». Листівку підписали: «Союз борьбы за освобождение народа (СОБОЗОН)». Заклик був поширений у Кіровограді та Одесі. Такий вчинок не залишився непоміченим. Він став першим кроком на шляху дисидентства та призвів до арешту й ув’язнення Олекси Різникова в мордовському таборі ЖХ-385/11.
Навіть у неволі поет не полишав своєї просвітницької діяльності. Він продовжував самоосвіту, спілкувався з відомими дисидентами (зокрема, Сергієм Бабичем, Сашком Григоренком, Олексою Тихим) та вчився «незламності духу» у повстанців-25-літників. 1 квітня 1961 року Різників вийшов з табору не лише , а й з п’ятьма валізами книг. Невдовзі він вступив на філологічний факультет Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова, де його боротьба за українську ідентичність набула нових форм.
У 1972 році Олексу Різникова знову заарештували за «антирадянську агітацію». Разом з Ніною Строкатовою та Олексієм Притикою його відправили до колонії суворого режиму ВС-389/36 у Пермській області. Це місце відоме ув’язненням багатьох дисидентів, зокрема Василя Стуса, Євгена Сверстюка та Левка Лук’яненка. Попри суворий режим, де листи дозволяли писати лише російською, Різників продовжував творити. Завдяки Юрію Вудці, його вірші вивезли з табору і видали в Мюнхені у збірці «Поезія з-за колючих дротів».
Наразі, коли Україна знову відстоює свою незалежність, такі зустрічі набувають особливого значення. Вони допомагають усвідомити ціну свободи та важливість збереження національної пам’яті. «Мета цього заходу була познайомити молодь з людиною, яка ще в радянські часи боролася за ті цінності, за які ми боремось сьогодні», – пояснює організатор зустрічі. Керівництво музею також прагнуло, щоб Олекса Різників відчув, наскільки цінною та актуальною є його історія. Як зазначив модератор, «Людина має бути впевнена: все, що вона робила протягом життя, це не на звалище історії, це нам сьогодні потрібно».
Зала музею була заповнена. Люди збиралися задовго до початку, шукали додаткові стільці, а декому навіть довелося стояти, щоб послухати уславленого поета. Олекса Сергійович радо спілкувався з усіма охочими, відповідав на запитання та ділився спогадами. Паралельно з розповіддю письменника, на екрані демонстрували презентацію. Вона візуалізувала цікаві факти з його життя, доповнювала слова архівними фотографіями та документами. Це створило ефект повного занурення в історію та дало змогу кожному відчути себе частиною важливого діалогу поколінь.
Під час зустрічі письменник поділився спогадами про своїх побратимів, зокрема про поета Олександра Григоренка, який трагічно загинув після звільнення. «Все, що я пишу, я завжди звіряюся із Сашком. Кажу: Сашко, дякую тобі, що ти мені звідти допомагаєш», – зізнався Різників. Також він розповів про спільну боротьбу за українську мову зі Святославом Караванським, колядування студентів філологічного факультету, культурний опір, видані книги та багато іншого.
Важливо, щоб голоси тих, хто пройшов через випробування тоталітарних режимів, звучали сьогодні. Їхні свідчення наповнюють історію почуттями, роблять її живою та незабутньою. «Коли розумієш, що такі люди розповідають про своє особисте життя, це дає змогу відчути їхній біль та зрозуміти величезний внесок у культуру та історію нашої країни», – вважає відвідувачка заходу.
Творча зустріч з Олексою Різниковим в Одеському музеї «Територія пам’яті» стала яскравим свідченням того, що боротьба за українську ідентичність триває. Його життєвий шлях – це урок незламності духу та відданості своїм ідеалам. У часи, коли Україна знову стоїть перед викликами, такі заходи мають виняткове значення. Вони згуртовують покоління, нагадують про ціну свободи та важливість національної пам’яті.
Софія Андрющенко, 1 курс
