Війна — справа молодих? Що ми відчуваємо, коли чуємо слово «піхота»? Для кожного воно має своє значення. Повномасштабна війна визначила долю кількох поколінь. Життя змінилось кардинально. Вчорашні студенти, митці, музиканти, люди, яких називали «втраченим поколінням», сьогодні — штурмовики, сержанти, офіцери. До Дня піхоти — про тих, хто несе війну на своїх плечах.
Піхота — основа армії
Українська піхота має глибоке історичне коріння. Козацьке військо, хоч і славилось кіннотою, по суті було піхотним формуванням. Вони тримали стрій під вогнем — з шаблею, рушницею в руках. Під час Визвольних змагань 1917–1921 років піхота стала основною бойовою силою армії УНР. Бій під Крутами показав самовіддачу молоді, юних військових. У Другу світову саме піхота залишалась «кістяком» армії. Саме вона утримувала оборону, проривала лінії, брала міста — іноді врукопаш. Від 2014 року — війна на Донбасі. Добровольці, мобілізовані, контрактники — вони билися за кожен населений пункт. Знову повернулось поняття «окопна війна».
Сьогодні, попри дрони, супутники, високоточну зброю,без піхоти не виграти жодної війни. Піхотинці заходять у «зачищені» села, тримають позиції під обстрілами, штурмують. Це — жива сила, що вирішує долю бою.
Погляд зсередини: історії трьох піхотинців з різних напрямків і підрозділів.
Філя, 21 рік. У штурмовій групі з 18. На війні — третій рік
«Буденні справи залежать від типу позицій. Після штурму розосереджуєшся та закріплюєшся на «свіжій» землі. Якщо ворог встиг доповісти про наш прорив, одразу починається робота ворожих засобів ураження. Риємо, маскуємось, відновлюємо знищене, тримаємо сектор.
Коли затихає — йдеш по точках, спілкуєшся з побратимами, проводиш дорозвідку. Вивчаєш територію.
Піхотинець — недооцінений. Фокус на дронах, але саме людина з лопатою сидить на крайній мітці карти. І тримає. На карті «Deep State» може бути красиво, а насправді на позиції сидять двоє втомлених чоловіків без ротації вже 57 днів.
Піхота важлива. Її живучість залежить від трьох речей: психологічна готовність, фізична підготовка, матеріально-технічне забезпечення
Найважче — продовжувати йти, розуміючи, що кожен вихід може стати останнім. Уже не думаєш, як виконати задачу — думаєш, чи варта вона твого життя.
Для тих, хто ще не у двіжусі: йди, якщо тягне. Але якщо є навіть невеликий сумнів — готуйся, але ще не йди. Ми — цвіт нації. Потрібно дожити мінімум до 50, бо нація має жити».
Шовініст, 23 роки. 1,5 роки в піхоті
«Звичайний день описати важко. Все залежить від напрямку, рельєфу, навіть сусідні позиції можуть кардинально відрізнятись. Десь пекло, десь — п’ють каву.
Найбільше запам’ятались бої в Бахмуті. На позиції «Пульсар» ми ушістьох тримали кругову оборону проти роти вагнерів. Відбили 6 штурмів за 7–8 годин.
Це — найважча робота у світі. Шансів майже немає. Багато чого залежить від удачі. Але в цьому і суть. Коли ти розумієш, що ти зовсім не головний герой цього життя, коли кожного дня рвуться снаряди, FPV, відриваються ноги, руки, вмирають твої брати. Саме коли смерть навіть не дихає в спину, а буквально дивиться тобі в очі. Але саме тоді починаєш жити, а не існувати.
Ти вже не 20-річний хлопець, а людина зі сталі, яку повинні поважати всі до кінця життя, бо саме ти ніс найважчий тягар війни і майже вмер всередині себе.
Піхота — найважливіший рід військ. Ніколи ніхто і ніщо не замінить піхоту на полі бою. Саме люди перемагають у війнах, а не зброя.
Найжорсткіше — коли були в оточенні, у 2023 році. Нас закидали гранатами, прострілювали всі сектори, наближалися максимально близько.
Тоді я тампонував поранених побратимів і на декілька секунд замислився. Перед очима пробігло все життя, я згадав всі моменти, всіх людей, розуміючи, що мені залишилося жити годину, може дві. Але ми продовжили тримати оборону, і нам пощастило. Змогли пробитися з оточення і вижити. Той день я памʼятаю, як сьогодні.
Найкращій вік. Дуже багато плюсів воювати молодим. Ти тільки починаєш своє життя, а в тебе вже більше досвіду та грошей, ніж у людей вдвічі старших. Мені це подобається: бути сильнішим за багатьох. Подобається мати моральний та матеріальний буст для втілення майбутніх амбіцій.
Зараз головну роль на війні грає піхота і дрони, все інше менш важливе. Техніка у сучасній війні майже не має ефективності, чого не скажеш про її використання у 2022-23 роках».
Дрюс, 24 роки. Розвідник, який нині підсилює піхоту
«День на позиціях залежить від фази: штурм, підготовка до штурму або затишшя. Зазвичай сидимо, по наших позиціях працює артилерія, скиди, FPV. Копаємо, «лутаємось».
Штурм на наші позиції в середньому триває години дві-три, потім штурмові групи або повністю знищені, або залишаються ті, хто вижив, які розбігаються по посадках і ховаються по норах, звідки їх вибиваємо вже ми. Часто вистачає скидів або FPV, щоб їх добити, або «вампірів», якщо залишки штурмової групи доживають до ночі. Якщо вони знаходяться у норах, які розташовані у зоні досяжності нашої піхоти, тоді закидаємо їх гранатами і зачищаємо зі стрілецької зброї.
Під час підготовки до штурмових дій (якщо ми про це дізнаємося в перехопленнях) ми розподіляємо ролі, розносимо БК по позиціях, поки робота скидами, FPV й артилерія не припиняється. І покращуємо, зміцнюємо місця, де ми знаходимося, наскільки це можливо.
Коли на напрямку трапляються спокійні дні, ми займаємось чергуваннями на СП (спостережений пункт), зміцнюємося і копаємо. Заварюємо чаї та згадуємо анекдоти.
Усереднити піхотинця та підігнати під один шаблон складно. У цей термін входять 50-ти літні чоловіки, які ледве доходять до позицій, 18-ти літні хлопці, мобілізовані та добровольці (на мій розсуд: мобілізований не завжди поступається добровольцю рівнем навичок, емоційної стійкості, фізичної витривалості та позитивна шаленість, без якої іноді неможливо обійтися). У всіх своя мотивація та причини, через які вони опинилися на війні.
Роль піхоти з розвитком безпілотних систем не зменшилась, тільки умови погіршились. Оператор дрона не зможе сидіти і спокійно працювати у себе на позиції, якщо до нього у бліндаж прийде декілька ворогів і закидають його гранатами або розстріляють з стрілецької зброї. Хоча варто визнати, що більшість уражень супротивника зараз роблять саме дрони різних типів. Але піхота потрібна.
Найбільша складність, з якою я стикався на війні, це, напевно, 15 діб в оточенні на ротному опорному пункті, який розбивали скидами, і з РОПу залишилася один СП та один бліндаж із трухлявим перекриттям. А скиди продовжували працювати. І на 15 добу мені довелося самостійно приймати рішення, доносити до свого особового складу та виходити звідти. Ще складно обирати тягти полоненого або залишити, коли всю можливу інформацію ти в нього вже дізнався, а він поранений, йти самостійно не зможе, ти і твої люди виснажені, а він ще й займає ваш життєвий простір та ресурси.
Добре, що мені не 40 і не 50 років, а 24, я ще молодий і витривалий. Іноді з’являється образа, мовляв, я ще недостатньо пожив і можу попрощатися із життям у будь-який момент, в той час, як у тилу знаходяться ті, хто вже пожили і побачили світ, але дивлячись на горезвісних і не тільки, «дідів» поряд з собою розумію, що вмирати не хочеться нікому, скільки б людина не жила на цій землі.
Тактика супротивника постійно змінюється, чи чергується. Наша також. З недавнього — ворог перестав підходити до нас в лісосмугу, а чекають на туман чи дощ, і прориваються до нас по полю, вклинюючись між нашими позиціями. На ранніх етапах вони не чекали негоди, а рухалися напряму, як наслідок її розбивали артилерією та дронами. Кілька штурмових груп так і не доходили до наших позицій. Ще вони досі послуговуються механізованими штурмами, і намагаються прорвати лінію фронту танками та БМП з піхотою. Нещодавно разом із важкою технікою КАМАЗ із десантом намагався до нашого тилу заїхати. Звичайно, їх план не вдався. Наша тактика змінюється як контрзаходи. Ще вона залежить від того, яка кількість піхоти у нас є, але за різними причинами людей на таких посадах стає менше. Наші дії також залежать від того, наскільки сильно веде аеророзвідку наш супротивник.
Один із моментів, що найбільше запам’яталися — це мій перший бойовий вихід, штурм, під час якого я не зробив жодного пострілу, але повністю відчув артилерію. Штурм почався рано-вранці, ми на характері прорвалися до потрібної нам точки, зайняли сектори і стали пропускати штурмові групи далі. У нас швидко закінчилася вода та сигарети, але мені вдалося знайти пачку російських цигарок «Вінстон», а вночі мій побратим знайшов у підвалі банку вишневого компоту. Я запам’ятаю на все життя, як я вночі тримав свій сектор, курив вінстон, пив компот і насолоджувався видом палаючого ангару (штурм відбувався на території росії). Я розвідник, але вже пів року мене задіюють виключно як посилення піхоти. Іноді доводиться бувати на зачистках або штурмах, якщо ми точно знаємо, що в зазначеній області є противник, якого потрібно вибити».
Піхота — це не просто солдати. Це молоді люди, які несуть найважчий тягар війни. Саме їхня стійкість і рішучість вирішують долю країни. Цвіт нації — не у пафосі, а в стійкості. Не у словах, а в дії. І піхота — це серце цієї дії.
Маргарита Біла, 2 курс