У той час, коли більшість дітей захоплювалися іграми чи комп’ютерами, його увагу привертали історії про мужність і самопожертву. Денис Кущіз дитинства мріяв бути рятувальником. Тепер дитяча мрія перетворилася на щоденну роботу — відповідальну, небезпечну й нині дуже затребувану.
Денис працює в аварійно-рятувальному загоні спеціального призначення на посаді сапера відділення піротехнічних робіт. Заочно опановує спеціальність «Цивільний захист» у Львівському державному університеті. Його шлях у професію був не випадковим: «З дитинства мені подобалася спеціальність рятувальника, тому без довгих роздумів вирішив здобути цю професію», — розповідає Денис. Просто, без пафосу, але за кожним словом відчувається сильний характер.
Навчання у виші Денис згадує, як поєднання сухої теорії та динамічних практичних занять. Найбільше цінував саме можливість застосовувати знання на ділі. Теорія, додає він, важлива, але іноді від неї мало що залежить: «Теоретичний курс є досить об’ємним та інформативним для саперів, але життя — це не тексту книжці, і часом все вирішує людський фактор».
Особливо складними були заняття з тактико-технічних характеристик боєприпасів — неймовірна кількість цифр, деталей, описів, які потрібно не просто запам’ятати, а й вміти застосовувати. «Знання про конструкцію, спорядження та принцип дії боєприпас дають змогу визначити, як з ним працювати. Іноді це питання життя й смерті», — ледь усміхаючись пояснює Денис.
Практика стала справжнім випробуванням. У перший рік він пройшов три різні виробничі практики: пожежний рятувальник, радіотелефоніст та командир відділення. Потім — загальна практика, яка готувала до комплексних завдань. Ці етапи дали змогу зрозуміти, наскільки багатогранною є професія сапера і як важливо вміти працювати в різних умовах.
Нині напружені робочі будні. Сапери займаються пошуком і знешкодженням вибухонебезпечних предметів. Це можуть бути смертельне залізяччя Другої світової війни чи боєприпаси, які ворог щодня закидає на нашу землю: дрони, ракети, снаряди. Денис брав участь у ротаціях на деокупованих територіях Херсонської та Харківської областей. Там знаходили старі протипіхотні пастки, сліди недавніх обстрілів. Усе це вимагає зосередженості й технічної майстерності. Робота сприймається особливо гостро, адже доводиться стикатися не лише з небезпечними знахідками, а й з історіями людей, які пережили окупацію.
Їхні розповіді вражають не менше, ніж сама служба, і залишають слід у пам’яті. Страх, звісно, присутній. Проте в своєму підрозділі Денис знайшов опору: «На початку служби страх був досить великий, але працюючи в колективі, знайомишся з людьми, які підтримують. Завдяки цьому розумієш, що ти на своєму місці. Якщо щось не так, ми зберемося, обговоримо робочі моменти й дійдемо до спільної думки. Без дружної команди працювати було б дуже складно», — розповідає Денис. Поєднувати навчання та службу непросто, але він свідомо обрав цей шлях. Ще під час навчання зрозумів: робота в спеціальному підрозділі стане лише початком кар’єри, а здобуття університетської освіти — обов’язковим кроком.
Поєднання заочного навчання з роботою на повну ставку вимагає дисципліни, але для нього це природний процес: навчання підкріплює практику, практика — дає сенс теорії. Це важко, але саме така формула. Психологічна підтримка в частині — не формальність. Перед ротаціями і після них сапери проходять сеанси з психологами. Такі зустрічі дають змогу зняти напругу, проговорити те, чим не завжди можна поділитися з рідними чи друзями. Емоційному відновленню сприятиме й відрядження до Одеси: «Реабілітація потрібна для психологічного розвантаження, а структура ДСНС дбає про здоров’я працівників і дає путівки до реабілітаційних центрів».
Попри небезпеку й труднощі, він не сумнівається у своєму виборі. «На мою думку, людина, яка на своєму місці, не потребує мотивації. Вона знаходить її в буденних справах, виконуючи свою роботу», — зазначає Денис. Підтримка родини та друзів — ще один фактор, який зміцнює впевненість у собі. «Надійна підтримка родини та друзів дуже мотивує. Я вдячний за це. Навіть якщо їм не завжди цікаво чи незрозуміло, вони все одно вислухають і підставлять плече»,— говорить рятувальник.
Портрет Дениса — це образ молодої людини, яка вибрала шлях небезпечної, але потрібної справи. На запитання, що таке бути сапером, він відповідає лаконічно: «Бути сапером — це ризикувати власним життям заради інших». У його словах, жестах і спокійній інтонації відчувається головне: професія стала частиною особистості, а мрія дитинства — справжнім покликанням.
Діана Островерха, 4 курс
Фото з особистого архіву Дениса Куща