У перші місяці повномасштабної війни троє друзів зібралися у київській студії, щоб просто творити. Так народився «МУР» – проєкт, який привернув увагу мільйонів українців і став осередком відродження й популяризації літератури та історії. Тут музика, театр і слово зливаються в одне ціле, об’єднуючи людей у прагненні цінувати власну культуру та боротися за неї. У цьому інтерв’ю співзасновник і композитор Віктор Ткаченко розповідає про створення «МУРу», свій підхід до музики, ділиться найскладнішими сценами, досвідом акторства, а також мріями про майбутнє.
Зустріч, що змінила все: перший альбом і поява «МУРу»
Я пам’ятаю день, коли ми зібралися на студії, щоб щось поробити. Це був кінець квітня 2022-го року. Сашко [Олександр Хоменко, який згодом став співзасновником творчого об’єднання, – прим. авт.] вибрався з окупації і вперше приїхав у Київ. Він був дуже схудлий, помучений. З його знайомих у місті тоді були лише я та Коля Шмундир. Він же й запропонував приїхати до мене – посидіти, попити кока-коли, поїсти піци або якихось інших смаколиків, які на той час можна було знайти. Ми тоді зібралися, записали один кринжовий трек – не скажу, який. І так почали зустрічатися частіше. Спочатку у Сашка виникла одна ідея, потім інша, а з рештою він такий: «А зробімо альбом на вірші українських письменників». І після того, як ми зробили його, точніше – під час, виник «МУР». І тут є декілька теорій, звідки походить назва. Перше – Сашко дивився з батьком «Гру престолів», і це нагадувало йому про мур проти здичавілих. Типу: що там орки, там орки, там дикі люди, і треба будувати мур, щоб розмежити українську і російську культуру. А друге – у вірші Стуса є фраза: «Мурую мур імперії». Тому, десь звідси вона і пішла.
Вплив і значення творчих ролей
Сама роль співзасновника ніяк на мене не вплинула, бо це просто слово, яке означає, що ми були з самого початку втрьох. А от діяльність «МУРу», те що ми робили, справді повністю перевернула моє життя. Ну, знаєте, як повномасштабна починається, і все розмежовується на «до» та «після». Так і сталось з проєктом. Можна сказати, що відтоді змінилося абсолютно все.
Саундпродюсер і композитор, по суті, можна об’єднати в одне, адже обидві ролі стосуються створення музики. І це найголовніше й найважливіше, що я роблю у «МУРі». Повністю відповідаю за музичну складову. Загалом, дуже мало речей, які обходяться без мого втручання щодо звуку. Якщо казати про акторську діяльність, то це виключно такий факультатив – немає в мене ніяких акторських амбіцій. Тому, якщо мені Сашко каже: «Треба зіграти», – то я такий: «Окей, добре, не проблема». А співати на сцені – це прям мрія з дитинства. Тому це – такий момент нагороди за виконану роботу. Насолоджуюся кожним концертом.
Не чекати, а творити: підтримка команди
Я взагалі не прихильник того, щоб покладатися на натхнення, я більше за те, щоб починати працювати. Стан потоку тебе наздожене під час процесу, і ти будеш працювати скільки тобі треба і робити непогані речі без натхнення. Чекати на нього – доволі марна ідея, тому я не дуже таке люблю.
Також варто зазначити, що дуже мотивують люди, з якими я пишу музику: Сашко Заїка, Сашко Хоменко, Коля Шмундир, які можуть ефективно мене вдарити і дати ляпаса для того, щоб я не прокрастинував, а все ж таки щось сидів і писав.
Створення «Ти [Романтика]» vs «Ребелія»
«Ти [Романтика]» – це був пекельний період, тому що ми всі працювали на двох роботах паралельно, знаходили вільний час, жертвували сном, своїми справами для того, щоб закінчити цей альбом, хоч якось. Якщо порівнювати з «Ребелією», то це зовсім інший стан. Бо «Ти [Романтика]» вийшла всупереч усьому – всупереч усім проблемам, всупереч усім сваркам, які у нас були. А «Ребелія» – дуже складна технічно, композиторськи, за всіма параметрами вона більша, але робота над нею була набагато простіша, бо тебе нічого не відволікало. Ми пів року були просто максимально сфокусовані на створенні альбому – і все. І це виявилося набагато простіше, ніж, наприклад, робота над «Ти [Романтикою]». Хоча, якщо щиро казати, переписувати й працювати довелося значно більше саме над «Ребелією».
Взаємодія композитора і режисера
Ці ролі дуже сильно переплітаються, особливо коли ми робимо повну роботу, повний альбом. А якщо говорити за «Ребелію», то це ж одразу є саундтреком до вистави, тобто драматургія вкладається з першої пісні. Тут Хоменко є дуже-дуже важливим вказівником куди рухати історію, музику і так далі. Тому все, що стосується настрою пісень і сенсів, визначається ним.
Історія, яка мені от найбільше спадає на думку – це робота над піснею «God Bless The US». Ми її переписували разів зо п’ять. У мене були різні версії, і Сашко на кожну з них казав: «Ну не то, не то, я не відчуваю». Ця пісня, по-моєму, була самою-самою останньою, тому що, було багато версій. І він казав: «Я от слухаю інші пісні, і мене от щолкає, ідуть іскри, а тут нічого не йде, тому давай переписуй заново».
Творчий процес і хаос
Усе залежить від етапу роботи. Якщо казати про організацію, наприклад, збори на студії. У цьому сенсі ми дисципліновані, а те, що там відбувається, – це звісно, тотальний хаос: сперечаємося, дискутуємо. Ми коли з Сашком писали «Ребелію», то були моменти, коли він мені каже, що музика взагалі не туди, маячня і так далі. А я потім йому на інші пісні кажу, що текст взагалі такий кринж, давай переписуй. І ми один на одного дивимось, фиркаємо…
Ми працюємо разом уже три роки. Це довго, і за цей час встигли чимало зробити. Цей досвід нашої взаємодії в команді дуже важливий. І, звісно, якщо ми порівнюємо з тим, що було рік тому, це зовсім не те саме, що зараз. Тобто, оце вміння, як спілкуватися одне з одним, воно дуже-дуже сильно впливає на процес. Бо півтора року тому, коли ми робили «Ти [Романтику]», це був просто жах. Ми думали, що більше ніколи не будемо спілкуватися, що випустимо цей альбом і скажемо: «Все, Сашко, до побачення, я вас знати не хочу, бачити не хочу і все» – але, слава Богу, вийшло не так.
Акторський досвід: несподівані ролі і сценічні пригоди
Як я сказав раніше, що акторських амбіцій немає, і я виконую те, що каже Сашко. З приводу «Ребелії» у мене були декілька ролей, які я б дуже хотів зіграти, але Хоменко сказав, що це взагалі не варіант: «Ніяк, ніколи і ні за що». Тому я такий: «Ну, тоді все одно, давай мені що хочеш, або можеш взагалі нічого не давати». Тому так і впали обидві ролі.
Пам’ятаю, як я захожу в зал у IHub півтора роки тому, перед тим як ми починаємо «Ти [Романтику]» і Саша мені каже:
– Ти будеш грати Остапа Вишню.
– Окей, байдуже.
– І так само Джорджа Буша. Ти будеш грати Джорджа Буша, бо я знаю, що ти поїдеш з нами в тур, а що ти будеш просто так їздити туром – ось тобі роль на три хвилини, без діалогів, просто заспівай пісню і звали.
Я продумував образ Остапа Вишні дуже довго… [сміється]. Ну, ладно, насправді я просто уявив, який він має бути – Остап Вишня, в моїй голові і таким його зробив. А Джордж Буш… ну, я виходжу і дуже весело проводжу ці три хвилини на сцені. Акторська задача в нього була проста: треба, щоб у глядача виникало бажання тебе вдарити, наприклад, за те, що ти смаркаєшся в український вишитий рушник.
Моменти, які запамʼятались
Я ніколи не забуду перші вистави. Першу виставу «Ребелії» і першу виставу «Ти [Романтики]». «Ребелія» – це був неймовірний момент, бо все, про що ми боялися, все, що ми думали, що не спрацює, воно все вийшло. Все спрацювало, і це був справжній момент ейфорії та щастя. Неймовірно, що з першої спроби вдалося досягти такого результату. А друге, що я точно не забуду, – це перша вистава «Ти [Романтика]», де все було жахливо. Нам було дуже складно, важко, стресово. Ми ледь-ледь впоралися – і слава Богу, що вдалося.
Якщо говорити про «Ребелію», то найскладніша сцена в емоційному плані – це Биківня. Тут, я думаю, немає більше інших варіантів. Я кожен раз, навіть коли зараз іду в зал дивитися, мене завжди розриває. А в музичному плані – «Тіні забутих предків». Вона дуже складна, у неї чимало таких моментів, які, якби ми це грали кожен раз наживо з музикантами, це був би прям капець. Але слава Богу, ми користуємось фонограмами. Точніше – не те, щоб це добре, у нас просто немає іншого виходу.
Мрії, реальність і порада для тих, хто творить майбутнє
Я дуже сподіваюсь, що «МУР» випустить ще не одну культову виставу, що у нас буде свій театр. Маю надію, що ми колись поїдемо туром Європою, покажемо «Ти [Романтику]» і «Ребелію» десь за кордоном. Але це все дуже важко, складно і може не збутися, враховуючи наш час, війну, росію, Америку і так далі. Тому подивимось, подивимось. Майбутнє дуже туманне і, скоріш за все, не дуже райдужне.
Я хочу порадити вам просто творити – якомога більше, будь-який контент. Хай він буде спочатку поганий, хай він буде не такий якісний, як ви хочете, хай у вас спочатку не буде достатньо бюджету, але головне – творіть. Чим більше українського контенту, тим краще. Чим більше у вас практики, тим кращим ви будете митцем. Чим більше якісного продукту, тим менше в українському просторі буде російського контенту. Тому просто творіть – творіть якомога більше.
Анастасія Савченко, студентка 2 курсу
Фото з архіву Ольги Закревської
