Кожна людина знаходить для себе віру! Одні сподіваються на долю, інші бачать порятунок у Богові, треті вірять в астрологію чи якісь вищі сили. Навіть якщо ці вірування суперечать одне одному, люди все одно продовжують сподіватися на захист від лихого. Яке місце у них відводиться забобонам? Звідки вони виникли, чи суперечать релігійним принципам? За Біблією, віра в Бога не сумісна з забобонністю — це порушення правил. Проте в реальному житті більшість не слідує ним. Ми живемо в епоху можливостей та штучного інтелекту, але й досі боїмося чорних котів і плюємо через ліве плече. Забобони залишилися частиною буденності, навіть для молоді. Саме це стало приводом дізнатися, як сучасні люди ставляться до цих вірувань, які передалися нам із давніх давен.
У жовтні 2025 року ми опитали людей різного віку (від 18 до 79 років) і віросповідань (християн, мусульман, буддистів) та атеїстів, щоб зрозуміти, як ставлення до забобонів змінюється залежно від покоління та переконань. Більшість опитаних вважає, що забобони виникли через страх. Наші пращури боялися природних явищ, які не могли пояснити, і намагалися взяти їх під контроль через ритуали та вірування. Коли людина налякана, вона перш за все намагається захиститися, тому й з’явилися обереги та засоби від чаклунства: підкова, ляльки-мотанки, намиста тощо.
Вважається, що забобон — це проста дія або знак, який не вимагає логічного тлумачення, але допомагає оцінити ситуацію. Та чому навіть зараз, коли ми добре поінформовані, освічені, досі стукаємо по дереву, плюємо тричі через плече чи остерігаємося чорної кішки, яка просто йде своєю дорогою?
Якщо забобоном може стати будь-яка ідея, чия історія загублена, то чому саме ці вірування прижилися? Чому ми шануємо підкову, амулет або вишивку, а боїмося чорних кішок, тріщин чи розбитих дзеркал? Нам вдалося з’ясувати, що підкова асоціюється з вдачею, бо колись була дорогим предметом із заліза — металу, що нібито захищає від зла. Амулети та вишивка в багатьох культурах були не лише прикрасою, а й мали магічне значення і берегли від нечистих сил. У середньовіччі чорного кота пов’язували з чаклунством, тріщини символізували «порушення гармонії» між світами, а дзеркало вважали відблиском душі. Тож його розбиття могло начебто нашкодити людині. Виходить, наші забобони — це суміш давніх страхів, символів і досвіду поколінь, що пережили часи, коли пояснення подіям ще не було, і ці уявлення збереглися, навіть коли їхнє походження забулося.
Поспілкувавшись із людьми різного віку й релігійних переконань, ми отримали різноманітні думки:
Юліана Глумова, 18 років, християнка: «Скоріше я більш забобонна у деяких речах, ніж ні, але це стосується переважно снів і внутрішніх відчуттів. Між «так» і «ні» для мене — десь 50%/50%, залежно від того, як дивитися. У народні прикмети я не дуже вірю. Скажімо, у чорного кота. Натомість сни можуть багато про що розповісти. Якщо уві сні зʼявляються , померлі близькі, або щось, що сильно відгукується — це мене зачіпає. Я буду його аналізувати і можу повірити, що це не випадковість. Я дуже чутлива: прислухаюсь до себе і довіряю інтуїції, «шостому почуттю». Це частина мене. Воно виникає всередині, ніхто його не навʼязав».
Ірина Малиш, 79 років, християнка: «Я вірю снам, бо зазвичай вони стосуються здоров’я, і я до них прислухаюсь. Попередження через сни перевірені життям. Тому коли бачу віщі, особливі сни, намагаюся зважати на них».
У науковців позиція така: сни — це результат роботи мозку, обробка інформації, емоцій та спогадів. Протягом дня мозок отримує величезний потік даних. Уві сні він «сортує» їх: важливе зберігає в довготривалій пам’яті, другорядне викидає. Тому іноді сняться фрагменти подій дня — обличчя, місця, розмови. «Тлумачення снів» за сонниками або прив’язування їх до конкретних подій немає наукового підтвердження. Проте є нюанс: інколи сни віддзеркалюють тривоги, бажання або те, що підсвідомість помічає в реальному житті. Вони можуть показувати внутрішній стан, але не передбачають майбутнє.
Деякі плутають забобонні сни з дежавю, яке найчастіше трапляється саме уві сні. Déjà vu (з франц.) — не забобон, а психічне явище, що науково пояснюється як збої в пам’яті. Наші опитуванні вважають це за зв’язок із минулими життями чи послання з вищих сфер — але науковці наводять інші пояснення: мозок іноді обробляє інформацію двічі — спочатку уривчасто, несвідомо, а потім, коли ви свідомо зосереджується, виникає відчуття повторюваності. Іноді запах, звук або світло запускають часткову пам’ять, яку мозок намагається підлаштувати під теперішню картинку, і виникає дежавю.
Дежавю найчастіше зустрічається в молодому віці (15–25 років) із часом трапляється рідше. Навряд можна віднести його до забобонів, проте відчуття повторюваності, викликає подібне застереження і навіть страхи.(перехід)
Владислав Колосивич, 18 років, атеїст: «Я не вірю в забобони, майже для всього є раціональні пояснення. А решта — питання мого особистого досвіду: я виріс у бідному районі, де люди, які постійно повторювали прикмети — типу «не клади гаманець на стіл — грошей не буде», а самі жили в злиднях. Якщо забобони комусь допомагають ставати впевненіше або краще діяти… Будь ласка. Я ж до цього ставлюсь нейтрально. Здебільшого це вигадки».
Сергій Ніякий, 44 роки, атеїст: «Перед довгою поїздкою я обов’язково сідаю на поріжок. Не знаю звідки це, але чинити так звик ще з дитинства. Якщо виходжу з дому й бачу жінку з порожнім відром — краще повернусь і залишусь, бо інакше день не вдасться. Проте щодо прикмет про гроші — на кшталт свисту — я їх не дотримуюсь і не вірю у таку дію».
Ахмед Мухаммед Мухаммед, 25 років, мусульманин: «Я не вірю у забобони, бо це не має божественного походження. Ми віримо лише в те, що походить із Корану, який, на нашу думку, був відкритий Богом. Тож якщо слово походить від Бога через ангела і було передане пророку, ми йому довіряємо. Нам не радять вірити в культурні норми та речі, які люди просто сприймають як належне. Те, що кіт чорний, не робить його поганою істотою. Отже, по суті, віра має ґрунтуватися на тому, що написано в Корані або в Сунні — висловах пророка. Звісно, в моїй країні, Єгипті, теж є забобони: якщо капці лежать перегорнуті — день буде поганий; є прикмета про ножиці (граючись ними, може відбутись сварка); а є й зовсім абсурдні — якщо їздити на велосипеді, можна втратити цноту».
Сучасний світ розвивається та живе завдяки науці, але багато людей і надалі шукають у прикметах захист і впевненість. Можливо, це наша спільна риса — бажання вірити в щось незбагненне, вище за нас самих. Забобони приходять і відходять, як тіні культури, нагадуючи, що навіть у XXI столітті ми ще не повністю відрізані від минулого — і, можливо, цього й не варто, а от висновки для себе зробити треба.
Марія Ширшкова, студентка 1 курсу
Фото: Pinterest
