Указом президента України від 16 березня 2022 року було ухвалено Загальнонаціональну хвилину мовчання за загиблими внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. Уся країна має зупинятися щодня на хвилину, щоб згадати та віддати шану тим, хто загинув у Великій війні. Проте як цього дотримуються в Одесі — про це поговорили з організаторкою акцій ГО «Вшануй» Анастасією Лукашук.
Шлях Анастасії до культури пам’ятання
Ініціаторкою роботи над переосмисленням пам’яті в нашій країні стала журналістка та медикиня-доброволиця Ірина «Чека» Цибух. Вона казала, що нашій державі потрібна стратегія меморіалізації та ставила наріжне питання: «Нація формує пам’ять чи пам’ять формує націю?» Ірина загинула минулого року 29 травня, але її ідеї далі живуть в інших та ініціативі «Вшануй».
Нашою метою є створення та розвиток нових способів меморіалізації та культури памʼяті. Українці не мали належного досвіду в цій сфері позаяк на це сильно вплинула радянська спадщина. У її системі не було місця для особистості. Був лише абстрактний образ безіменного проте «відважного солдата». Радянська влада цілеспрямовано стирала індивідуальну памʼять, підміняла її загальними фразами та міфами. Проте зараз ми маємо можливість це змінити.
Особисто дізналась про «Вшануй» у грудні 2024 року. З того часу я відкривала для себе 9:00, важливість зупинки й навіщо взагалі це все. Через місяць слідкування за ГО в соцмережах прийняла рішення долучитись до акцій наживо, але сталося не так як гадалося. Виявилось, що Одеса не проводить такі акції, а в неактивному, на той момент, чаті «Одеса. Вшануй» взагалі є тільки 5 учасників.
Я завжди була за те, що якщо ти хочеш щось зробити чи долучитися до чогось, але ніхто цього не робить — треба бути «першопрохідцем» і починати самостійно. Саме тому 6-го січня 2025 року я «постукала» в директ до організації, щоб влаштувати акцію самостійно. Співзасновниця ГО — Катерина Даценко надала всі інструкції, що та кому писати. І вже 8-го січня біля Оперного театру відбулася перша акція памʼяті та вшанування в Одесі.
Цікавий факт, що навесні, коли дивилась інтервʼю «Чеки», то була вражена її мотивацією та метою щодо культури памʼяті. Тим, що в Україні є така заряджена молодь, яка готова робити зміни. На той момент у мене й у думках не було, що частиною цієї молоді стану я.
Наразі мої основні обов’язки — це організація. Комунікація з міською владою та структурами, що залучені в проведенні акцій, визначення дат та локацій проведення, підготовка до памʼятних дат. Також координація акцій на місці: спілкування з учасниками та поліцією, пояснення хто, де встає та о котрій перекриваємо дорогу. Координацію розділяю з іншими координаторами чи учасниками акцій в інших районах.
Як проходять акції в Одесі
Зазвичай акції проходять два рази на тиждень — середа та субота у двох районах: Пересипський та Хаджибейський або Приморський. Інколи підлаштовуємо дні до памʼятних дат. До прикладу, День памʼяті загиблих захисників України, День Незалежності, роковини загибелі військових тощо. Про всі зміни повідомляємо учасників.
Якщо говорити про планування акцій, то це починається з написання звернень до залучених структур: міська рада, ОВА та патрульна поліція з датами та локаціями проведення, приблизно за тиждень до нового місяця.
Якщо казати за ранок акції, то він проходить приблизно так: до 8:50 учасники збираються на локації, обирають собі плакат. Я в той час спілкуюсь із поліцією діалогу, пояснюю як буде сьогодні проходити акція. Коли залучена патрульна поліція, то пояснюю їм де перекриваємо дорогу. Останнім часом у цей пункт додалось ще названювання приймальній патрульної поліції. Позаяк часто й густо вони запізнюються і не перекривають дорогу там, де повинні. У приймальній наші голоси вже розпізнають із перших секунд.
О 8:55-8:58 учасники розходяться на місця. 8:59 вмикаємо оголошення про хвилину мовчання. 9:00-9:03 лунає метроном та після нього гімн. 9:03-9:20 збираємося для спільного фото, ділимось емоціями, враженнями про акцію. Повідомляю поліцію, що ми завершили та розходимось.
Яка реакція одеситів та одеситок на хвилину мовчання
У Львові подібні акції вже припинилися, бо там суспільство само по собі зупиняється та дотримується хвилини мовчання щодня. В Одесі таке також можливо, тут питання, скільки на це знадобиться часу.
У Львові до «Вшануй» була своя «хвилина мовчання» — 11:50, якщо не помиляюсь, коли по центру міста везли захисників «на щиті». Вони вже з того моменту мали розуміння важливості вшанування, зупинки. Акція тільки закріпила це.
На початку проведення в Одесі в більшості помічала нерозуміння того, що відбувається. Позаяк довгий час про зупинку о 9:00 ніхто не казав. Це була формальність для паперу, а не принцип для повсякденного життя. Тому люди сигналили, питали в поліції: «Що відбувається?» та «як довго це буде?» У пабліках писали про «незрозумілий мітинг». І я їх не засуджую. Місто не звикло до такого. Місто не розмовляло з містянами про таке.
Дивлячись на одеське суспільство зараз можу сказати, що прогрес є: люди виходять із машин, велосипедисти, перехожі зупиняються. Діти зупиняються!
У місті почали висіти афіші в громадському транспорті, на білбордах про 9:00. Пабліки почали висвітлювати акції, деякі знімають сюжети про це.
Звичайно роботи ще багато, але мене радує, що Одеса потрохи звикає до цього. Що не тільки я зупиняюсь у супермаркеті. У школах та університетах починають розмовляти про це. Стає все більше свідомих бізнесів, які зупиняють роботу о 9:00. Приходять усе більше учасників акції, які несуть знання про це далі — у свої сім’ї, університетські чи робочі «бульбашки». Можу бути певна в тому, що є люди, які зупинились зараз разом зі мною, навіть якщо я їх у цей момент не бачу. Тож все можливо, просто треба час та ще більше зусиль.
Як одеська влада сприяє розвитку меморіалізації
Найбільшою проблемою є перекриття доріг. «Це незаконно», «спричинить ДТП», «неможливо організувати». При тому, що в інших містах чомусь є перекриття і не виникає питань: «Як ви собі це уявляєте?»
Ця проблема переходить від однієї структури до іншої, від іншої до другої і так по колу. При тому, що ми зараз не кажемо про перекриття та зупинку повністю всього міста в один момент. Ми кажемо про початок перекриття однієї вулиці в одному районі, потім ще однієї в іншому, щоби поступово, поступово і все місто дійшло до зупинки. З розумінням та прикладом на досвіді інших, що так можна і можливо. Поки це не вирішено.
Якщо казати за проведення акцій, то зараз проблем немає. Дозволи ми маємо, все робимо спокійно, без якихось заворушок, побиттів тощо. На початку були проблеми із цим, бо не було дозволу від ОВА впродовж довгого часу, але після декількох зустрічей ми розв’язали це питання.
Також спільно з владою було реалізовано поки небагато: розміщення афіш із нагадуванням про 9:00 в громадському транспорті (трамваї, тролейбуси, автобуси) та в транспорті приватних перевізників. Проведення розмов з водіями та робітниками громадського транспорту щодо 9:00, але, на жаль, не з усіма з того, що ми бачимо (є водії, які порушують хвилину мовчання та не зупиняються — ред.). Розміщення містом соціальної реклами на білбордах із нагадуванням про зупинку. Поширення на сайті та соцмережах міської ради про проведення акції памʼяті та вшанування. Оголошення про початок хвилини мовчання через централізовану систему оповіщення, але також поки не всюди.
У планах на майбутнє — більше залучати бізнес та приватні установи до впровадження в них хвилини мовчання. Організувати більше нагадувань про 9:00 в місті, щоб це було у всіх на слуху та перед очима, бо так легше виробити звичку та розуміння. На етапі ідеї поки — організація фестивалю в памʼять про захисника чи захисницю, організація памʼятного вечора чи спортивного змагання. Насправді багато чого можна організувати, були б ресурси та час.
Майя Цоколенко, студентка 3 курсу
Фото з архіву героїні.
