Екранізація роману «Буремний перевал» 2026 року, знята режисеркою Емеральд Феннел, є сміливою, але суперечливою спробою переосмислити класичний готичний текст для сучасного глядача. Ця версія не прагне бути буквальною адаптацією, вона радше стилізована інтерпретація, що перетворює стриману трагедію пристрасті на гіперболізований, майже бароковий спектакль емоцій і тілесності. Фільм демонструє виразну прірву від духу першоджерела: замість повільної, психологічно насиченої історії про руйнівну силу кохання, глядач отримує емоційно загострену, візуально насичену драму, де пристрасть часто підміняє глибину. У результаті фільм балансує між двома полюсами: з одного боку — естетично привабливий кінематографічний продукт, з іншого — твір, який втрачає філософську багатовимірність роману. Виправдано це чи ні? Однозначної відповіді не існує, та все ж спробуємо поглянути на екранізацію під іншим кутом…
Акторський склад: чому він завчасно був невдалим
Головні ролі виконали Марго Роббі (Кетрін Ерншо) та Джейкоб Елорді (Гіткліф). Їхній дует безперечно є одним із центральних елементів фільму.
Роббі створює образ героїні, що поєднує дитячу імпульсивність і дорослу чуттєвість, однак цей образ часто здається концептуально суперечливим: акторка, значно старша за свою книжкову героїню, не завжди органічно вписується в історичний контекст XVIII століття. Звернемо увагу й на те, що Марго Роббі має хоч і гарну зовнішність, проте сучасну. Це викликало дискусії серед глядачів щодо відповідності кастингу часових подій. Відверто кажучи, головна героїня з екранізації 1939 року, режисера Вільяма Вайлера, де у головних ролях зірки свого часу: Лоуренс Олів’є та Мерл Оберон є більш «правдивою», як на мене.
Елорді, своєю чергою, візуально адаптує образ Гіткліфа під себе. Переглядаючи фільм, дійсно розумієш характер головного героя лише за одним поглядом на нього: величезний, грубий і неймовірно лякаючий з перших хвилин образ лише підкріплює уявлення бридкої натури персонажа як уособлення болю і страждань головної героїні.
Другорядні ролі, зокрема виконання Хонг Чау (Неллі – економка), отримали більш одностайне схвалення, адже вони додають фільму необхідної емоційної глибини.
Що кажуть критики?
Оцінки критиків виявилися вкрай поляризованими. На Rotten Tomatoes фільм має близько 57% позитивних рецензій, що свідчить про змішаний «післясмак» фільму:
«Феннелл явно більше цікавиться емоційним, ніж інтелектуальним аспектом – і в цьому плані роман “Буремний перевал” безперечно досягає чогось величного.» – Summie Purcell (Саммі Пурсел).
«“Буремний перевал” викликає неоднозначні враження. З одного боку, він вирізняється потужним художнім оформленням, операторською роботою, музичним супроводом та акторською грою. З іншого боку, слабкий сценарій, плоскі персонажі та відхід від оригіналу перетворюють фільм на карикатуру.» – Sheraz Farooqi (Шераз Фарукі).
«Фільм – це справжня феєрія, трохи дика, шалено сексуальна і сповнена мук – саме такою, якою її задумувала Бронте. Феннелл – перша режисерка, якій вдалося по-справжньому передати це. Дехто, звісно, буде незадоволений. А я кажу: слава цій сміливій і чудовій екранізації!» – Cara O`Doherty (Кара О’Догерті).
Фільм називають «візуально розкішним, але емоційно порожнім». Деякі оглядачі вважають його «чуттєвим, але поверхневим» і навіть «незв’язним». Інші ж, навпаки, відзначають сміливість режисерського підходу та естетичну привабливість.
Критики підкреслюють, що фільм приділяє значно більше уваги візуальній формі, ніж внутрішньому розвитку персонажів, і я не можу з цим не погодитись. Візуальна складова екранізації це саме те, що підкріплює думку режисерки.
Візуальна душа фільму
Фільм вирізняється густою, майже фізично відчутною готичною атмосферою. Пейзажі Йоркширу, туман, контрастні кольори створюють візуально насичений світ.
Костюми й декорації, безперечно, одна з найвишуканіших і найпереконливіших складових стрічки. Продакшн-дизайн тут постає не просто фоном, а самодостатньою мовою, якою фільм говорить із глядачем. Розкішні, майже театралізовані костюми, немов виткані з самої епохи і барокові інтер’єри, перевантажені деталями, формують густий, впізнаваний естетичний код, що огортає кожен кадр наче важкий оксамитовий покрив.
У цій візуальній симфонії простору фільм виразно розділяється на два контрастні світи: Буремний перевал і Мис Дроздів. Перший постає як темний, готичний організм: брудний, дикий, майже ворожий, він дихає болем і пристрастю. Це не просто дім — це відображення зламаних душ його мешканців, місце, де кохання набуває руйнівної сили. Тут воно не лікує, а ранить; не звільняє, а поневолює.
Натомість Мис Дроздів, світлоносний, майже ідилічний простір, що контрастує з похмурістю перевалу. Він здається втіленням гармонії, витонченості й спокою, майже раєм у земному вимірі. Та за цією зовнішньою довершеністю ховається тривожна істина: навіть у світлі людська душа, зранена й спотворена, прагне повернутися у темряву. Бо саме там, у хаосі й болю, вона відчуває ту пекучу, адреналінову інтенсивність любові, яка здається єдиною справжньою.
Естетика фільму вражає своєю феєричною насиченістю: кожен простір, кожна кімната виглядає як метафора внутрішнього світу героїв, як матеріалізована частина їхніх переживань. І водночас стрічка промовляє тонку, майже болісну думку: навіть найпрекрасніший «рай», де все довершене до найменшої деталі, ніколи не стане домом для того, хто носить у собі невгамовну тугу за темрявою.
Екранізація «Буремного перевалу» 2026 року — це не класичне прочитання роману, а радше авторська інтерпретація, що прагне шокувати, зачарувати й водночас розділити аудиторію.
Це кіно, яке більше апелює до відчуттів, ніж до розуму: воно захоплює візуально, але не завжди переконує емоційно. Для глядача, який шукає точну екранізацію Емілі Бронте, цей фільм може стати розчаруванням. Натомість для тих, хто відкритий до сміливих, навіть провокаційних переосмислень класики, — це досвід, вартий уваги.
Анна Осмолович, студентка 3 курсу
Джерело ілюстрацій: авторські
