Герої, яких не видно в об’єктивах камер, але без яких неможлива координація жодної рятувальної операції. Що таке радіорозвідка в структурі ДСНС і як фахівці протидіють ворожим РЕБ, захищаючи життя мешканців Одещини?Дізнаємося з перших вуст у розмові з керівником профільного сектору ГУ ДСНС області.
— Як ви вирішили стати рятувальником ДСНС?
Спочатку це було поєднання технічного інтересу та бажання робити щось справді вагоме. Робота у структурі ДСНС здавалася шляхетною місією, але коли я заглибився у напрямок радіорозвідки, зрозумів, що це «інтелектуальний фронт». Хотілося допомагати людям не лише фізично, а й через технології, які рятують життя на відстані. Проте реальність швидко показала: тут немає «чистої» кабінетної роботи. Коли ти виїжджаєш на місце обстрілу в Одесі та Одеській області, щоб забезпечити звʼязок або придушити сигнали, які заважають рятувальній операції, ти розумієш — це не кіно. Тут немає дублів. Є лише твоя концентрація, ризик і колосальна відповідальність за те, щоб електроніка не підвела у критичний момент.
Мій шлях починався з позиції рядового фахівця, який вчився розуміти ефір. Перші виїзди назавжди залишаться у памʼяті: руки налаштовують обладнання, а в голові ти намагаєшся виокремити потрібний сигнал серед тисяч шумів. Це був період накопичення досвіду, коли кожен виїзд додавав розуміння того, як працює РЕБ у реальних умовах. З часом зʼявився професійний автоматизм — ти починаєш відчувати ситуацію у радіоефірі ще до того, як прилади покажуть пікові значення. Тільки пройшовши цей шлях «у полі», розумієш, як ефективно керувати підрозділом і ставити завдання іншим.
Також навчання дало мені фундаментальні знання про радіохвилі, частоти та алгоритми IT-систем, але реальна робота в Одеській області — це зовсім інша школа. Найскладніше — це вперше усвідомити, що від твого вміння вчасно виявити загрозу або захистити канал зв’язку залежить життя людей, які зараз розгрібають завали чи гасять пожежу. Ніяка теорія не підготує до того стану, коли після важкої зміни ти сидиш у тиші й намагаєшся «відключитися» від нескінченного потоку даних та сигналів, які щойно обробляв.
— Скільки людей у вас у підпорядкуванні та як ви розподіляєте задачі?
У моєму безпосередньому підпорядкуванні перебуває 20 фахівців-звʼязківців, і кожен із них – важлива ланка єдиного механізму, де від злагодженості залежить спільний успіх. Процес розподілу задач на місці події — це найвідповідальніший момент, який вимагає миттєвої оцінки ситуації. Як керівник підрозділу зв’язку, я повинен чітко знати можливості кожного підлеглого і розуміти, хто з них буде максимально ефективним саме на цій конкретній ділянці в цю саму хвилину. Від цього вибору залежить не лише швидкість виконання завдання, а й безпека всієї команди.
Зараз я більше координую, тому що важливо бачити загальну електронну та операційну картину. Якщо я сам «закопаюся» у налаштування одного приладу, я можу пропустити важливу зміну в усьому ефірі. Але бувають критичні моменти, коли ситуація вимагає мого безпосереднього втручання — тоді я працюю пліч-о-пліч із командою, щоб власним прикладом показати, як вирішувати «неможливі» технічні завдання.
— Що найважче у вашій роботі як керівника?
Напевно, це нести відповідальність за безпеку своїх фахівців, коли вони працюють у зонах, де є ворожі засоби ураження або дрони. Ти відправляєш людей у сектор, де ефір «кипить», і твоє завдання як керівника — забезпечити їм максимальний захист. При цьому ти мусиш випромінювати абсолютну впевненість. Твої підлеглі мають бачити, що ти контролюєш кожен мегагерц простору, навіть якщо всередині в тебе напруга зашкалює, бо ситуація змінюється щосекунди.
— Як дієте при сигналі тривоги?
Ми переходимо в укриття та чекаємо на відбій повітряної тривоги. Після відбою рухаємося до місця прильоту.
— Скільки у вас є часу на реакцію?
У нашому секторі час вимірюється мілісекундами роботи процесора та секундами нашого прийняття рішень. Іноді дієш суто на досвіді та інтуїції, бо логічний аналіз просто не встигає за швидкістю поширення радіосигналу або зміни обстановки на місці «прильоту».
— Як ви дієте, якщо команда має різні думки щодо технічного рішення?
Я ціную професіоналізм своїх хлопців, і в нас вітається ініціатива. Але в зоні виконання завдань часу на дискусії та технічні суперечки немає. Я швидко аналізую всі пропозиції, ухвалюю рішення, і з цього моменту воно стає законом для виконання. Відповідальність за наслідки все одно на мені.
— З чого починається зміна в секторі?
Перевірка «заліза» та софту. Антени, станції РЕБ, сервери, засоби звʼязку — все має бути в ідеальному стані. На виїзді, коли життя людей залежить від стабільності сигналу, пізно перевіряти контакти чи оновлювати ПЗ. Готовність людей і техніки — це наш фундамент.
— Як розумієте, що ситуація критична?
Це відчувається миттєво. Наприклад, по раптовому зникненню зв’язку, по аномальних сплесках у радіоефірі або по тому, як стрімко розвиваються події на місці. Коли цифрові показники виходять за межі норми, ти розумієш — зараз почнеться найважча робота.
— Найвідповідальніший етап роботи?
Це перші хвилини розгортання системи на місці події. Саме ті рішення, які приймаються на старті: де поставити станцію, які частоти пріоритезувати — задають успіх всієї рятувальної операції. Помилка на початку може залишити рятувальників без звʼязку в найвідповідальніший момент.
— Як ви приймаєте рішення без повної інформації?
Це наша щоденна реальність. Ми працюємо в умовах постійної невідомості та радіоперешкод. Тут і вирішує все досвід: здатність на основі уривків даних побудувати цілісну картину та прийняти вірне рішення.
— Чи бувають кумедні ситуації?
Бувають, звісно. Наприклад, отримуємо сигнал про «невідоме джерело перешкод», розгортаємо цілу станцію радіорозвідки, шукаємо «ворожий РЕБ», а виявляється, що це чийсь старий несправний мікрохвильовий пристрій або саморобна антена сусіда дає такий фон. Сміємося уже потім, а спочатку відпрацьовуємо на повну, бо безпека понад усе.
— Що мотивує вас працювати в такому темпі?
Мотивація проста: коли ти бачиш, що завдяки роботі твого сектору вдалося вчасно попередити групу рятувальників про загрозу, або коли твій РЕБ захистив наш дрон, який знайшов людину під завалами. Це відчуття, що твій інтелект і техніка врятували чиєсь реальне життя — це найкраще «паливо».
— Порада тим, хто хоче прийти у ваш сектор?
Порада одна: вчіться постійно. Радіотехнології та ІТ змінюються швидше, ніж будь-що інше. І задайте собі питання: чи готові ви бути тим «невидимим щитом», чия робота часто не помітна для ока, але є критично важливою для виживання усієї команди?
Багато хто думає, що ДСНС — це тільки пожежні машини та драбини. Люди не бачать того величезного цифрового шару, який стоїть за кожною операцією. Вони не знають про постійну боротьбу в ефірі, про складні системи передачі даних, які ми підтримуємо. Наша робота — не разовий подвиг, а безперервний інтелектуальний штурм, втома від якого іноді важча за фізичну. І те, що ми бачимо в радіоефірі Одещини, іноді залишається у думках набагато довше, ніж зміна в журналі.
Алісія Колонтай, студентка 1 курсу
Джерела фотографій: AirUnit, Defense Express
