ХХІ століття вже почалось і лише набирає обертів. Хтось назве теперішнє, в якому живемо, просто третім тисячоліттям нашої ери або ж Інформаційною епохою чи — постмодерну, а деякі детально аналізуватимуть вплив Ери Водолія на нещасних. Хто правий — казати рано, справу назви краще залишити майбутнім історикам, але хоча зараз не видно картини в цілому — ми і є це зображення. Кому як не нам говорити про свій час?
Ось так живеш собі з телефоном в руках з самого дитинства, про листи чуєш хіба що від родичів. Щось романтичне в тому, напевно, було: зберігаєш думки про найважливіше, викладаєш на папері розкішним почерком, а потім надсилаєш і лише сподіваєшся й чекаєш, як заповідав граф Монте-Крісто. Добре було, а головне — з душею!
Однією з головних претензій до сучасності називають її бездушність та хіба всі одночасно втратили таку важливу частину, що притаманна людям? Зараз необов’язково чекати тижнями на відповідь, ба більше — можна залишатись на зв’язку в найважливіші моменти, майже проживати їх з близькими. Людська потреба в близькості створила можливість спілкування на відстані будь-якого формату, крім фізичного. То хіба в нічних переписках менше душі, аніж в листах?
Часто спогади з минулого покриваються патиною чогось далекого, передбаченого, але важливого. Одним словом, ностальгія нещадно краде миті теперішнього та накриває їх собою, ніби ковдрою. Звісно, тодішні листування не можуть не зворушувати, але тепер разом зі швидкістю переписки прийшла й щирість: менше часу думати й більше — для дій. Можливо, з новим оновленням телеграму і функцією ШІ-форматування повідомлень навіть це зміниться, тому хіба зараз не найкращий момент оцінити душевність епохи?
Темп передачі інформації створили глобальне село, в якому нам пощастило опинитись. Ми маємо доступ до даних з кожного куточку світу, про що в минулому й мріяти не могли, а в майбутньому — можемо лише сподіватись. І водночас саме ця безмежність ставить нове питання: як відрізнити важливе від шуму, щире — від штучного, своє — від нав’язаного? Ми навчилися швидко знаходити відповіді, але чи не розучилися ставити питання? Безумовно, з розвитком ШІ ризик росте й колись може постати проблема відсутності цікавих співрозмовників, але зараз, на етапі лише становлення чудо-технології, маємо можливість використати її як інструмент, а не як заміну: для розширення думки, для пошуку нового чи просто розвитку.
В такому світі народились зумери, покоління вільних у думках і діях людей, що цінують себе, толерантні до оточення й відкриті до нового. Для нас природно змінюватись і змінювати все навколо, шукати себе не один раз і не боятися починати спочатку, ставити під сумнів, змінювати правила і, головне — бути собою. Хоча роботодавці й нарікають на дітей епохи за надмірну перебірливість, але вона сформована саме тим поколінням, яке було готове терпіти будь-яке ставлення до себе, щоб зберегти місце роботи. Напевно цей приклад перед очима й вивільнив самоцінність в кожному молодому працівнику.
В різноманітті епохи неможливо не зачепити культуру й аспекти, в яких вона проявляється. Наша епоха вже має видатних особистостей, але поки рано казати про геніїв часу. Однак у кожного є можливість проявлятись лише за допомогою смартфону, тому хто зна — можливо вже народився той талант, що відобразить нас якнайкраще. Там, де раніше шлях до визнання вимагав часу й зусиль, тепер достатньо кількох влучних секунд, щоб привернути увагу. Можливо, саме тому питання «генія епохи» змінює свій сенс. Тепер це не обов’язково одна постать, яка уособлює дух часу, а радше множинність голосів, що разом формують його образ. І серед них — ті, хто, навіть користуючись тими ж інструментами, що й усі, здатен сказати щось по-справжньому своє.
Соціальні мережі дають простір для творчості, створюють нові, недооцінені, але популярні напрями, як от едіти чи фанфіки, які чіпляють молодь сенсами в собі. Хтось скаже, що це несерйозно і матимуть рацію, адже це здається поверхневим, але для молоді — стає мовою самовираження. І, можливо, саме в цих несерйозних форматах, як колись блогінг, формується новий тип мислення — швидкий, образний, чутливий до сенсів, але водночас здатний до креативу. Едіти формують естетику сприйняття, вчать працювати з образами й емоціями, а фанфіки — це вже не просто переписування чужих історій, а спосіб осмислення, доповнення й навіть переосмислення реальності через знайомі сюжети.
Можливо, така є людина цієї епохи, в якій душа не зникла, а просто шукає нові способи бути проявленою. Або закінчимо мемом, який колись потрапив до моєї уваги: люблю теперішній час, бо тут є меми, едіти, фанфіки й чат джипіті.
Вікторія Бєккєр, студентка 3 курсу
