Як часто ви гортаєте стрічку сториз? Успішний успіх, щасливі стосунки, коштовні речі, ідеальна зовнішність — усе це створює картинку мрії, яка приваблює звичайних підписників. Та не все так просто. Тому ми вирішили поспілкуватися з психологинею Антоніною Краковською та психологом Мартіном Лазіцким аби зрозуміти, що не так із бездоганним життям у всесвіті мереж — детальніше у матеріалі!
Бездоганна картинка
Реальне життя далеко не ідеальне: масовані обстріли, новини, особисті проблеми безумовно пригнічують нас. У такі моменти соціальні мережі є альтернативною реальністю, у якій блогери постають «картиною мрії». Та інколи довершена картинка аж ніяк не співпадає з дійсністю. Як-от життя блогерки Рубі Франке, яка у своєму блозі розповідала про виховання власних дітей. Часом її методи викликали обурення серед аудиторії. Одного разу глядачі навіть викликали поліцію, бо вважали жорстоким її покарання для сина — кілька місяців сну на кріслі-мішку. Утім це не завадило заробити 2 млн. підписників. Та згодом уся правда про «справедливе» виховання вилилася назовні. Рубі Франке засудили до 30 років за ґратами за жорстоке поводження з дітьми. Матір визнала свою провину, а суддя, виносячи вирок зазначив: «Понад три місяці двоє дітей віком 9 і 11-12 років утримувалися матір’ю та її діловим партнером в умовах концентраційного табору. Їм регулярно відмовляли в їжі, воді, ліжках для сну і практично в усіх формах розваг. Їм також було заборонено спілкуватися з іншими людьми, і їх ховали в будинку, коли люди приходили в гості». До того ж, діти були примушені займатися ручною справою у літню спеку, ще й без взуття і шкарпеток. А далі суддя додав: «Їх побили, а 12-річному підлітку зв’язали руки та ноги після того, як він спробував втекти». Це один із прикладів, який доводить, що соціальні мережі — це лише уявний світ, а не дійсність.
Потяг до ідеальної картинки
Однак не лише відомі особистості, але й звичайні користувачі соціальних мереж прагнуть ілюструвати гарну картинку свого життя. Причин для цього безліч. Чималу роль у цьому відіграють алгоритми соціальних мереж, де все ґрунтується на основі схвалення. Приваблива картинка, а разом із нею лайки, коментарі та репости. Так і зростає аудиторія та популярність, а відповідно і заробіток. Та окрім алгоритмів є й інші причини. «Ми всі прагнемо бути краще, ніж ми є насправді». Канадський—Американський соціолог Ірвінг Гофман тлумачить це у своїй праці «Презентація себе у повсякденному житті». Використовуючи метафору театру, дослідник позиціонує людей як акторів, які грають на сцені та зазначає: «Залаштунки або закулісся може бути визначене як місце, відносно цієї вистави, де враження, яке спричинене нею, спростовується за звичною практикою. […] Саме тут виступаючий може розслабитись, скинути маску, відмовитися від промовляння своїх реплік і вийти з образу». Хоч робота написана у 1959 р., її гарно можна перенести на світ соціальних мереж, які постають сценою, буденність — закуліссям, а ми — акторами. Бажання видавати кращу версію себе може бути свідомим і несвідомим, оскільки ми намагаємося відповідати нормам суспільства. Тому така поведінка може бути не скільки фальшивкою, а скільки виживанням. Про прагнення створювати ідеальну картинку психолог Мартін Лазіцкий стверджує, що це питання про отримання бажаного хоча б таким ілюзорним методом, тому що зазвичай наше життя не ідеальне. «Але завдяки тому, що соціальні мережі транслюють, ідеалізують ідеальність, нам, як соціальним “мавпочкам” дуже важливо бути частиною загального соціуму. І тому ми ніби приймаємо ці правила і також починаємо транслювати наше життя таким, більш “вилизаним” у соціальних мережах», — додає психолог. «Тобто одночасно це нам допомагає відчувати себе краще завдяки створення ілюзії того, що у нас це може бути. А з іншого боку це робить нас частиною такого соціуму», — каже психолог. Та що ж нас змушує вірити в цю ідеальну картинку? «Підштовхує вірити з одного боку наші психологічні захисти, з іншого боку наш досвід. Питання в тому, що ця ідеальна картинка виглядає добре і навіть це одобрює», — відповідає психолог. За словами Лазіцкого через те, що ця картинка не реальна, то не потрібно багато працювати для того, щоб це отримати. Потрібно не «бути», достатньо робити вигляд. «Тому це нібито читерський, легкий спосіб отримати це. Так, воно не справжнє, але виглядає максимально справжньо», — підсумовує пан Лазіцкий. На думку ж психологині Антоніни Краковської, саме відсутність реальної картинки змушує нас вірити в альтернативну реальність соціальних мереж, де ми не бачимо зворотнього боку. Якщо блогер нам показує свої 10 машин, то ми в це дійсно повіримо. «Якщо я скажу вам, що зараз сиджу в офісі Google, ви скоріше за все повірите мені. Наче як це достатньо реалістично, а у вас наразі немає причин мені не вірити?», — зазначає психологиня. Антоніна також звертає увагу, що ілюстрація гарного життя може нас надихати (естетично). Пані Краковська стверджує, що є і ті блогери, які транслюють своє життя з усіма недоліками, які також можуть подобатись нам своєю щирістю, бо часом навіть якийсь ляп «зайде» краще. Та навіть якщо судити суто естетично, то «не ідеальна» картинка також може сподобатися. «Узяти ніс із горбинкою або людиною з якимись пірсингами, то це ж запам’ятовується набагато краще!», — додає психологиня.
Наслідки трансляції ідеальної картинки
Проблема в тому, що люди починають порівнювати себе з тою картинкою, але цьому є пояснення. За словами Мартіна Лазіцкого, причина полягає у загальнолюдській тенденції і, наприклад, те відчуття заздрості каже про незадоволену потребу. Психолог додає: «“Я відчуваю заздрість до того, чого мені не вистачає”. Тільки проблема в тому, що це часто плутається і що, наприклад, не вистачає не красивого партнера поруч, а не вистачає справжньої близькості. І люди намагаються заповнити свої емоційні потреби чимось ще. І соціальні мережі просто показують як це можна заповнити. Але заповнення не є справжнім, воно не задовольняє повноцінно». Натомість пані Краковська каже, що концепція «не порівнювати себе з іншими» або «не зважати на думку соціуму» — утопічна. «Ми, як вид, вижили завдяки тому, що трималися групи. Це нормально — прагнути відповідати вимогам своєї референтної групи», — вважає психологиня. Антоніна Краковська каже, що якщо ми спостерігаємо за «успішним успіхом», то може виникнути бажання це відтворити. «Якщо ви слідкуєте за блогерами мільйонерами у 20, які пропагують ризиковані вкладення, ставки і курси про “багате мислення” — то це втрата грошей. Ми також можемо говорити про великі ризики розладів харчової поведінки серед людей, що прагнуть досягти такої ж ідеальної зовнішності, як у блогерів. З менш страшного — фрустрація та малі депресивні епізоди», — додає психологиня. Про наслідки віри в ідеальну картинку висловлюється й Мартін Лазіцкий: «Це відірваність від реальності і збільшення прірви між тим, що в мене реально є і тим, що я реально потребую. І, на жаль, реальне життя завжди буде програвати і це може призвести людину до зневіри, до депресивного епізоду. Навіть якщо немає такого чіткого розділення і розуміння того, що те, що вони бачать не є справжнім». Однак неможливо не зачепити наслідки і для тих, хто з усіх сил намагається транслювати ідеальне життя у соціальних мережах. Антоніна згадує вищезгаданий приклад з матір’ю Рубі Франке, яка знущалася над дітьми. «Транслючи ж своє виховання, вона дійсно вважала себе гарною мамою», — каже психологиня. На думку психологині, якщо довго брехати, то можна почати вірити у свою брехню і втратити близьких людей. «У нас немає досліджень, щоб сказати щось більш точне», — акцентує психологиня. На думку Мартіна Лазіцкого, наслідками є втрата свого життя. «Вони ніби постійно в телешоу, де потрібно підвищувати планку і тримати вже ту планку, яка є. І це забирає дуже багато сил, тому що, незважаючи на загальний образ, який є в мережах, то ми все одно залишаємося людьми зі своїми недоліками, рисами, травмами. І неможливо бути постійно таким радісним, веселим і так далі. Воно буде шарашити назад і людині від цього буде неймовірно боляче», — додає психолог. Але як тоді варто діяти? «Спілкуватися з людьми», — усміхнено каже пані Краковська. «Бездоганності не існує. Те, що дійсно чіпляє інших людей — це щирість, а не ідеальність. Мозок набагато краще запам’ятовує об’єкти, які мають видатні деталі. А до блогів та сториз краще ставитись як до мистецтва — вони імітують реальність та підкреслюють її красу, але не є реальністю цілком», — підсумовує психологиня. Мартін Лазіцкий радить: «Притримуватись одного принципу, того, що бажане — це тільки бажане. Є те, що ми можемо мати і є те, що ми потребуємо. Якщо у вас є те, чого ви потребуєте і вам цього достатньо — це абсолютно нормальна річ. Навчіться отримувати задоволення вже від того, що у вас є, і тільки тоді вам відкриється шлях до якихось нових звершень». Тож живіть своє найкраще життя, та розмежовуйте картинку і дійсність!
Марія Луценко, 2 курс