Ще з підліткового віку вона мріяла про участь у подібному конкурсі, надихаючись українськими телепроєктами. Торік обставини не дозволили навіть дістатися кастингу, та цього року все склалося інакше. Вона пройшла відбір, готувала образи, навчилася триматися на підборах кілька годин, поєднувала навчання з репетиціями — і вийшла на сцену, де відчула справжній драйв-шоу. Ми поговорили зі студенткою факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І. І. Мечникова Світланою Сізовою, яка поділилася своєю історією участі в університетському конкурсі краси — від мрії до фіналу.
— Що спонукало взяти участь у конкурсі краси? Це було спонтанне рішення чи давно омріяна ціль?
— Я вже давно мріяла взяти участь у конкурсі краси, бажання виникло ще під час перегляду українського проєкту «Супермодель по-українськи». Також моїй участі сприяло те, що минулого року через обставини я не мала змоги прийти на кастинг, але цей рік дав мені таку можливість.
— Як ти дізналася про конкурс і як проходив відбір? Якими були очікування та чи справдилися вони?
— Про конкурс я дізналася з соціальних мереж Центру культури та дозвілля ОНУ імені І. І. Мечникова. Спочатку виклали пост про те, що в актовій залі відбудеться кастинг, і я пішла на нього. На кастингу ми мали продемонструвати дефіле на підборах, представитися та розповісти про свій талант, який ми б презентували на конкурсі. Далі судді мали обрати 15 учасниць, які пройдуть в основний тур. Через те, що я знала процедуру кастингу зі слів своїх одногрупниць, які брали участь минулого року, мені було простіше. Стосовно проходження кастингу, масштабних очікувань не було. Моєю головною задачею було зʼявитися на відбір, гарно пройтись на підборах та розповісти про себе й свої таланти.
— Наскільки складною була підготовка до конкурсу?
— Складно було на початку. Для мене, як для дівчини, що більшу частину свого життя ходить у кросівках і рідко на підборах, було складно звикнути так довго на них ходити. Найбільшим викликом, мабуть, стала підготовка костюмів. Конкурс переносився декілька разів і в додаток нам змінили тему першого образу, тому було складно його продумати. Спочатку тема звучала як «Одеса — сучасна», а потім її змінили на «Одеса — багатонаціональна», і ми мали зробити образ сучасної Одеси з нотками національностей, які мешкають в регіоні. У всіх інших аспектах конкурсу було все просто.
— Чи був хтось, хто особливо підтримував чи надихав під час підготовки?
— Звісно. Ще з появи публікації про кастинг, мені написала моя сестра й одразу сказала брати участь, бо знала, що я давно хотіла побувати на цьому конкурсі не як глядачка, а як повноцінна учасниця. Вона мене не тільки підтримувала та надихала, а й допомагала в розробці образів і створенні номера для конкурсу талантів. Окрім неї, мама теж підтримувала та допомагала з костюмами. Друзі взагалі спочатку не повірили, що я пройшла, але були раді за мене та підтримували до самого кінця.
— Як тобі вдавалося поєднувати підготовку з навчанням? Чи вплинуло це на твій ритм студентського життя?
— З початком підготовки до конкурсу моє студентське життя стало ще яскравішим. Тиждень буквально був завантажений під завʼязку. Зранку навчання, ввечері репетиція в актовій залі. А через те, що мій номер для конкурсу талантів був повʼязаний з танцями, мені доводилось їздити додому за місто та проводити репетиції ввечері після навчання. Іноді бувало й таке, що в один день проходили репетиції номера талантів разом з основними репетиціями в актовій залі, тому доводилось відпрошуватися з пар. Але загалом проблем з поєднанням навчання та підготовкою до конкурсу не було.
— Що ти відчувала, коли вийшла на сцену?
— Відчуття були тільки позитивні. Бути глядачкою та виступати на сцені — це зовсім різні емоції. По-перше, я була дуже рада, що повернулася на сцену й знову відчуваю цей вайб не тільки як танцівниця, а і як модель. По-друге, у мене була велика гордість за те, що представляю наш факультет. По-третє, був шок від такого довготривалого перебування на підборах, тому що всі проходи були обов’язково на них.
— Який момент конкурсу запам’ятався тобі найбільше?
— Мабуть, це був момент другого виходу у вечірніх сукнях та оголошення фіналісток. У той момент не тільки я, а й кожна з учасниць відчула себе на справжньому шоу. Сценічні ефекти, музичний супровід, підтримка від факультету та рідних — усе це в сукупності давало неймовірну енергію та адреналін.
— Були моменти сумніву чи хвилювання?
— Хвилювання звісно було. Воно було перед початком заходу, перед першим виходом і при оголошенні результатів, а в момент виступів хвилювань взагалі не було. Я насолоджувалася моментом і знала, що все знаю та зроблю як треба.
Щодо сумнівів, то вони також були присутні. На сцені 12 учасниць, серед яких ти й ведучий, який оголошує 6 фіналісток. Я відганяла погані думки, говорячи собі, що я вже тут, і цим здобула перемогу для себе, у мене був крутий виступ і образи, та все вийде. Цими словами я відсторонювала від себе будь-які переживання та сумніви.
— Чи відчуваєш, що конкурс дав тобі нові можливості та відкрив нові горизонти? Чи плануєш надалі брати участь у подібних заходах?
— Безумовно. Завдяки конкурсу я насамперед побачила в собі нові можливості та те, на що я здатна. А завдяки підтримці близьких і своїй силі, нарешті змогла спробувати себе в чомусь новому. У майбутньому, скоріше за все, не буду брати участь у подібних заходах, але якщо випаде така нагода, то можливо все-таки піду. Я зараз більше хочу сконцентруватися на здобутті професії журналістки. Адже це те, чим я дійсно хочу займатися.
— Чи потрібні, на твою думку, такі конкурси в університетському середовищі та чому?
— На мою думку, потрібні. Такі конкурси проводять для того, щоб людина побачила в собі нові можливості й показала їх. Ніхто ніколи не дізнається, на що здатен, поки не продемонструє це комусь. Скажу на власному досвіді: в університеті до проведення конкурсу ніхто не знав і не бачив, що я займалася народними танцями, окрім близьких. Після конкурсу всі були в захваті, що я так можу. Тому коли в університетському середовищі відбуваються такі події — це дуже крута можливість проявити себе.
— Що б ти порадила іншим дівчатам, які вагаються, чи варто брати участь у конкурсі краси?
— По-перше, ніколи не треба боятися випробовувати себе у чомусь новому, навіть якщо ти не уявляла себе на цьому місці й не думала брати участь у такого роду заходів.
По-друге, не звертай увагу на думку інших. Навіть якщо тебе відмовляють найближчі люди — ніколи не слухай. Треба робити те, що ти хочеш, і як ти відчуваєш, навіть якщо це виявиться помилкою. Завжди будь впевненою у собі.
Вікторія Яслик, 3 курс
Джерело фото: Архівні фото респондентки